Чтение онлайн

Фадавар тим часом знімав із рук браслети, замерехтівши гаптованими рукавами своєї сорочки. Упоравшись із браслетами, він зняв з голови велетенську корону й передав її одному зі своїх людей.

У цей час знадвору долинули якісь голоси, а вже за мить до намету влетів хлопчик-посильний на ймення Джарша. Зробивши кілька кроків, він, уважно роздивляючись стелю, оголосив:

— Король Орин із Сурди, Джормандер від варденів, чаклунка Тріанна із Ду Врангр Гата та Наако й Рамусева з племені Інапашунна.

Клацнувши підборами, Джарша вилетів із намету, після чого досередини, на чолі з королем Орином, увійшли всі, кого він згадав.

— А, воєначальнику, — мовив король, побачивши Фадавара. — Це велика несподіванка для мене. Я довіряю тобі… — він затнувся, так і не договоривши, і витріщив очі на Насуаду. — Що таке, Насуадо, що все це означає?

— Я б теж хотів це знати, — буркнув басом Джормандер, схопившись за руків'я меча й роздратовано поглядаючи на чоловіків, що витріщались на оголену дівчину.

— Я покликала вас сюди, — мовила вона, — щоб ви стали свідками випробування довгих ножів між мною та Фадаваром, а також для того, аби потім ви всім розказали правду.

Наако й Рамусева, двоє сивоволосих чоловіків, схоже, були неабияк збентежені такою звісткою, бо підійшли один до одного й почали про щось шепотіти. Тріанна схрестила руки, блиснувши браслетом у вигляді змії, що звивалась довкола її тонкого зап'ястка, проте залишалась спокійною. І тільки Джормандер вилаявся й мовив:

— Ти що, з глузду з'їхала, моя пані? Адже це безумство! Ні, ти не можеш!

— Можу й буду!

— Моя пані, якщо ти це зробиш, то я…

— Я знаю, що ти неабияк хвилюєшся за мене, але це моє остаточне рішення. І я нікому не дозволю втручатися! — дівчина бачила, що Джормандер був готовий не послухатись наказу й кинутися її захищати, адже він був вірний їй як ніхто інший.

— Але ж, Насуадо, — мовив король Орин, — це випробування не зовсім те…

— Саме те!

— Тоді, чорт забирай, чому ти не облишиш цю дурну затію? Невже ти втратила глузд?

— Я вже дала слово Фадавару.

У наметі запанувала ще більша напруга. Адже те, що вона дала слово, означало, що вона не може порушити своєї обіцянки, не визнавши себе клятвопорушницею. А всі клятвопорушники були приречені на зневагу й прокльони з боку інших людей. Орин трохи помовчав, проте за мить спитав:

— Яка ціна? Я маю на увазі, якщо ти програєш…

— Якщо я програю, вардени більше не підкорятимуться мені, і їх очолить Фадавар.

Сказавши це, Насуада чекала шквалу обурення від усіх своїх друзів, однак у наметі запанувала мертва тиша, а розгніване обличчя короля Орина стало навіть більш спокійним.

— Ти наражаєш на небезпеку всі наші раси, і я цього не схвалюю, — мовив король, а потім звернувся до Фадавара: — Невже ти не можеш зробити хоч щось розумне й звільнити Насуаду від її обіцянки? Я гарантую тобі щедру винагороду, якщо ти відмовишся від цієї затії.

— Я й так багатий, — відповів Фадавар, — і мені не потрібне твоє олов'яне золото. Нічого, чуєш, нічого, окрім випробування довгих ножів, не може спростувати той наклеп, який Насуада звела на мене й на наші племена.

— Покляніться прямо зараз же, — попрохала Насуада.

Орин міцно вхопився за поли свого одягу й процідив крізь зуби:

— Так, я клянуся бути свідком.

Тієї ж миті чотири воїни Фадавара витягли зі своїх велетенських рукавів маленькі барабани з волохатої шкури козлів. Сівши навпочіпки й затиснувши барабани поміж колін, вони забили в них із такою силою, що їхніх рук майже не стало видно. Ця дика музика заглушила всі звуки навколо, а разом із ними й неспокійні думки, що вирували в голові Насуади. Її серце калатало так, ніби наслідувало скажений ритм дикого барабанного бою.

Тоді найстарший із воїнів Фадавара поліз за пазуху, дістав звідти два довгих, вигнутих ножі й підкинув їх під стелю намету. Насуада, немов заворожена, споглядала, як вони крутилися в повітрі, а коли один із ножів опинився недалечко від неї, різко випростила руку й відчула крижаний холод металу.

Фадавар також упіймав свого ножа й, ухопивши лівий рукав, задер його вище ліктя. Рука воєначальника була велика й м'язиста. І хоча Насуада вважала, що це навряд чи допоможе йому перемогти, вигляд його м'язів усе ж таки збив її з пантелику. Одне-єдине, що не давало дівчині цілком утратити контроль над собою, було пророцтво Елви — дівчинка сказала, що в цьому двобої Насуада обов'язково переможе. Тож вона подумки схопилася за ці слова, так, ніби не знала жодних інших. «Елва сказала, що я маю перемогти, отже я повинна перемогти Фадавара… — повторювала вона про себе. — Я повинна його перемогти!»

Оскільки виклик кинув Фадавар, то перший крок мав зробити саме він. Відтак воєначальник випростав праву руку вперед, тримаючи долоню догори. Потім, приклавши лезо ножа до долоні, він провів ним по ній, після чого пильно глянув на Насуаду.

Дівчина спокійно посміхнулась і так само приклала ножа до своєї долоні. Метал був холодний, наче крига. Суть випробування полягала в тому, що найсильніший мав витримати якнайбільшу кількість порізів, а правила випробування засновувалися на давньому віруванні, згідно з яким, той, хто зможе витримати сильніший біль, буде здатен на все задля свого народу. Бо як інакше можна було завоювати довіру сили-силенної люду? І хоча ритуал випробування довгими ножами більше важив для чорношкірих, Насуада все ж таки сподівалася, що після перемоги над Фадаваром її ще дужче шануватимуть як вардени, так і люди короля Орина.

Дівчина помолилася богині Гокукарі й повільно провела лезом ножа по руці. Гостра сталь легко ковзнула по її шкірі, хоч Насуада й намагалася зробити поріз не надто глибоким. Відчувши раптовий спалах болю, вона була дуже близькою до того, аби відкинути зброю й притиснути скалічену руку до себе, проте залізна воля дівчини дозволила їй залишатись непохитною.

Насуада намагалася не напружуватись, адже тоді біль би став іще нестерпніший. А коли ніж повільно розтинав Насуаді долоню, з її обличчя не сходила посмішка. За кілька секунд усе скінчилося, але цих кількох секунд було досить для того, щоб сто разів відмовитись від випробування. Проте Насуада була не така. Опустивши ніж, дівчина помітила, що люди Фадавара ще й досі б'ють у барабани, але вона не чула нічого, крім биття свого власного серця.

Тоді Фадавар зробив іще один поріз. Коли він розтинав свою шкіру, вени на його шиї випнулись так, що здавалося, ось-ось мали луснути від надміру крові.

Після Фадавара знову настала черга Насуади, проте знання того, що на неї чекає, зробило її страх іще сильнішим. Інстинкт самозбереження, сила, яка стільки разів ставала їй у пригоді, вимагав припинити це криваве божевілля, але дівчина намагалась його не слухати й думала тільки про дві речі, яким присвятила все своє життя: як їй захистити варденів і як поставити на коліна Галбаторікса.