Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри
Шрифт:
— Думаю, винищити її буде не так уже й легко, але щоб дізнатися це, напевно, потрібен час.
Ерагон ледве стримав радісний сміх:
— Раніше я часто чув вираз — «позолотити лілію». Він означав, що люди хочуть прикрасити щось, а духи взяли й по-справжньому це зробили! Вони позолотили лілію! — юнак радісно зареготав, і його сміх полинув порожньою долиною.
— То он воно що, — мовила тремтливим голосом Арія. — Виходить, їхні наміри були шляхетними, й вони добре знають людські прислів'я!
— Не думаю… ха-ха-ха!
Ельфійка клацнула пальцями, й магічне світло згасло.
— Ми пробалакали майже всю ніч. Треба хоч трішки поспати, бо невдовзі почне розвиднюватись.
Продовжуючи хихотіти, Ерагон розпростерся на землі й миттю поринув у сон.
У РОЗБУРХАНІЙ ЮРБІ
Було пополудні, коли мандрівники нарешті побачили на обрії табір варденів. Вони спинилися на хребті низького пагорба й захоплено розглядали величезне місто із сірих наметів, що кишіло силою-силенною люду. На заході, оточена невеличким гаєм, лежала річка Джиєт, а за півмилі на схід виднівся ще один, менший, табір. Він нагадував невеличкий острів, що плавав поблизу берегів материнського континенту, — у ньому на чолі з Нар Гарцхвогом мешкали ургали. У радіусі кількох миль довкола табору снували невеличкі загони вершників. Кілька з них були патрульними, ще кілька — загонами посланців, а решта — вивідачами, які поверталися зі своїх завдань. Невдовзі два патрулі помітили Ерагона й Арію, засурмили в сигнальні сурми й галопом помчали в їхній бік. Вершник полегшено зітхнув і радісно посміхнувся.
— Ми зробили це! — вигукнув він. — Мертаг, Торнак, сотні солдатів і чарівників Галбаторікса, разаки — ніхто не зміг нас зловити. Ха! А чи не ловко ми поглузували з короля? Він, мабуть, сказиться від люті, дізнавшись про це!
— І стане вдвічі небезпечніший, — не зовсім весело похитала головою Арія.
— Я знаю, — вигукнув юнак, посміхнувшись іще ширше. — Можливо, він стане таким скаженим, що забуде заплатити своїм військам, тож вони знімуть його строї й приєднаються до варденів.
— Ти сьогодні якийсь божевільний…
— А чом би й ні? — спитав Ерагон.
Ставши навшпиньки, він відкрив кордони своєї свідомості й гукнув так голосно, як тільки міг: «Сапфіро!» Його думка, ніби стріла, швидко помчала вперед.
Вершникові не довелось довго чекати на відповідь.
«Ерагоне!»
Вони подумки обнялись, стискаючи одне одного в теплих обіймах любові й турботи. Потому Вершник і дракон обмінялись спогадами, що накопичилися в них за весь той час, доки вони були в розлуці. Дракон миттю позбавив Ерагона болю, який терзав його з часу останньої битви, — адже він узяв на себе стільки смертей, — і життя видалось юнакові просто чудовим.
«Я дуже сумував за тобою», — сказав він.
«І я за тобою, малий». — Потому вона послала йому образ солдатів, з якими він і Арія вступили в бій. — «Варто мені тебе залишити без нагляду, — з докором мовив дракон, — як ти щоразу вскакуєш у якусь халепу. Щоразу! Я така розлючена, що ладна задушити тебе власним хвостом! Варто мені відвернутися, як ти миттю встрягнеш у бійку й б'єшся не на життя, а на смерть».
«Будь справедливою, — заперечив Ерагон, — я встрявав у такі халепи навіть тоді, коли був із тобою. Виходить, що ми вдвох притягуємо до себе різні неприємності…»
«Ні, це ти їх притягуєш, — пирхнув дракон, — бо, коли я сама, у мене все гаразд. А щойно ми разом, на нас сипляться дуелі, засідки, безсмертні вороги, огидні разаки, магія. І всі нападають на нас так, ніби ми двійко зайців, що випадково провалились до гнізда голодних ласок».
«А як щодо того часу, який ти провела у Галбаторікса? Хочеш сказати, що це не халепа?» — поцікавився Ерагон.
«Тоді я ще навіть не вилупилась, — огризнувся дракон. — А це не береться до уваги. Різниця між мною й тобою полягає в тому, що ти вскакуєш в різні халепи, а я тебе з них витягую!»
«Нехай навіть так! — почав дратуватися Ерагон. — Але ж я ще тільки вчуся! Мине кілька років, і я в усьому стану таким самим вправним, як Бром! Ти ще скажи, що я нешляхетно вчинив зі Слоуном!»
«Гм… Про це ми ще поговоримо. Але якщо ти ще бодай раз утнеш подібну дурницю, я пришпилю тебе до землі й оближу з голови до п'ят».
Від її останніх слів Ерагон аж здригнувся, бо язик Сапфіри був помережаний гачкуватими шипами, що вмить здерли б із нього шкіру.
«Ну й добре, але ти маєш розуміти, що коли я стояв перед Слоуном, то й сам не знав, що вчиню за мить, — чи вб'ю його, чи відпущу. А крім того, якби я сказав тобі, що залишаюсь тільки через нього, ти б заходилася мене зупиняти…» Сказавши це, юнак почув, як його дракон роздратовано загарчав:
«Ти мав довіритись мені й зробити все правильно. Бо якщо в тебе є якісь таємниці, то які ж ми тоді в біса Вершник і дракон?»
«Хай буде по-твоєму, та мені здається, що твоє „зробити все правильно“ означало б тільки те, що ти забрала б мене з Хелгрінда примусом».
«Може, й ні», — сказала Сапфіра, набурмосившись.
Вершник натомість посміхнувся й заговорив дуже лагідно:
«У будь-якому разі ти маєш рацію. Мені треба було поділитися з тобою своїми планами, і я дуже шкодую, що не зробив цього. Від сьогодні я завжди радитимусь із тобою, перш ніж зробити якийсь важливий крок. Згода?»
«Гаразд, ти будеш радитися зі мною тоді, коли справа торкатиметься зброї, магії, короля або членів нашої родини», — мовила вона.
«Або квітів».
«Домовились. Але мені зовсім не обов'язково знати про те, що ти збираєшся з'їсти шматочок хліба із сиром посеред ночі».
«А якщо на мене чекатиме під наметом чоловік із довгим ножем?»
«Якщо ти не зможеш перемогти одного чоловіка з довгим ножем, то який ти тоді Вершник!»
«Виходить, мертвий».
«Ото ж бо й воно…»
«Але скільки б ти мені не казала, що я притягую до себе різні лиха, я цілком здатен упоратися з ними, на відміну від інших людей».
«Навіть найкращі воїни можуть зазнати поразки», — заперечив дракон.
«Ти маєш пам'ятати короля гномів Кага, якого вбив новенький мечоносець, коли той перечепився об каменюку. І головне твоє завдання — завжди бути напоготові! Не смію перечити — ти багато вмієш, але, попри всі твої знання й уміння, ти не зможеш вийти з будь-якої ситуації».
«Твоя правда. А зараз, будь ласка, давай облишимо всі ці балачки. За останні кілька днів я досхочу наслухався про долю, про місії, про справедливість та інші не зовсім веселі речі».
«Так-то воно так, але філософські розмови часом не тільки пригнічують і збивають з пантелику, а й можуть неабияк покращити настрій».
«Де ти? — роззирнувся навсібіч Вершник, шукаючи очима блакитнувату луску Сапфіри. — Я відчуваю, що ти десь зовсім поруч, але не бачу тебе».
«Прямісінько над тобою!»
Сапфіра радісно дзявкнула, ніби мале цуценя, й випірнула з-поміж хмар за кілька тисяч футів над головою Вершника, а потім притисла крила до тулуба й стала по спіралі спускатись униз. Опинившись зовсім близько від Ерагона, вона роззявила свою страшну пащеку й випустила стовп вогню, що на мить утворив вогненний ореол над головою Вершника. Юнак радісно зареготав і простягнув до дракона руки. Арія тим часом злякано припала до землі, а наполохані коні патрульних кинулися врозтіч, хоч воїни відчайдушно намагалися їх утримати.