Чтение онлайн

Утім, не всі з цих істот мали подобу тварин. Дехто так і лишився ельфом, от тільки та чи інша частина тіла відзначалася своєю надмірною силою, будучи результатом пошуку ідеалу краси. Один із таких лісових прибульців, укритий смугастим хутром, із котячими вухами й гострими кігтями весело стрибав у танку неподалік Ерагона.

Тієї ж миті дві абсолютно однакові ельфійки привіталися із Сапфірою. Вони рухалися, повільно й граційно, мали пальці із жаб'ячою перетинкою, а також ніжні зябра. «Ми прийшли здалеку», — прошепотіли вони ледь чутно й уклонились, хизуючись довгим-довгим волоссям.

А ще Ерагон зустрів ельфа, що був укритий лускою, наче дракон, і мав кістяний гребінь на голові та шипи вздовж спини. Два маленькі язички полум'я час від часу вихоплювалися з його збуджених ніздрів.

Юнак зустрічав і ельфів, яких узагалі було важко розгледіти, так сильно вони зливалися з деревами й кущами, застигаючи на їхньому тлі. Траплялися ельфи з чорними яблуками очей, траплялися невимовно гарні на вигляд, а також ті, що вміли тінню проходити крізь усі предмети…

І, звісно, дивовижним видовищем було саме дерево Меноа, що, як з'ясувалося, колись раніше було ельфом на ім'я Лінеа. Дерево, здавалося, по-своєму реагувало на все це святкове дійство: воно змахувало в такт музиці розкішним гіллям, вигинало, немов у танці, свій міцний стовбур і віяло на всіх присутніх якимось дивним спокоєм.

Пам'ятав Ерагон і два напади болю, які довелося пересидіти в кущах, і тільки Сапфіра була поруч із ним, а всі інші продовжували веселитися.

На третій день святкування Агаеті Блодхрен юнак прочитав перед ельфами свою баладу.

— Я не коваль, я не розуміюся на ткацтві, гончарстві чи ще якомусь виді мистецтва, — застеріг він перед виступом принишклу юрбу. — Я не дуже добре знаюсь на магії, тож усе, що мені лишалося, — це спробувати розповісти у віршах свою історію. Принаймні так, як це робив Бром у моєму рідному Карвахолі.

І Ерагон, хвилюючись, почав декламувати:

Так Ерагон розповів і про свою подорож до тих земель, де на нього чекав Смерк, і про те, як довелось битися з чудовиськом, незважаючи на страх. Утім, перемагаючи, герой його балади не завдавав смертельного удару, бо ворог, як виявилось, ховався не в Смеркові. Збагнувши це, він сховав меча й повернувся додому, де однієї літньої ночі побрався зі своєю коханою. Він потроху старшав, його борода ставала сивою, але злі сили не давали йому спокою.

Ерагон закінчив і, засоромившись, почав пробиратися до свого місця.

— Ти недооцінюєш себе, Убивце Смерка, — озвався Детхер, повелитель ельфів. — Ти дуже талановита людина.

— Твою баладу буде включено до каталогу бібліотеки в Тіальдар Холі, — мовила Ісланзаді. — Усі, хто захоче, зможуть її почитати. І хоча вона алегорична, усі ми чудово усвідомили, як ти поневірявся звідтоді, як у тебе опинилося Сапфірине яйце. Благаю, прочитай нам свою баладу ще раз, аби ми могли добре подумати над нею.

Задоволений Ерагон вклонився і виконав наказ королеви. Потому виступила Сапфіра. Дракон шугнув у нічне небо й повернувся з величезним каменем, затиснутим у пазурах. Приземлившись, він кинув його — а це була нерукотворна скульптура — на галявину перед ельфами. Ті вражено відсахнулися.

— І що ж то таке? — зацікавлено спитав Ерагон.

— Це розплавлений камінь, — пояснила Сапфіра, дмухаючи на лапи. — Хіба ти не бачиш? Дивись.

Дракон роззявив пащеку, й на скульптуру вихлюпнулось полум'я, яке швидко обернуло її на сяючу зірку з мерехтливими вогниками по краях. Ельфи захоплено зойкнули, плескаючи в долоні й танцюючи навколо нього. А хтось із них навіть загукав:

— Неперевершено, Блискуча Луско! Це просто дивовижно!

— Справді чудово, — сказав Ерагон.

— Дякую, малий, — відповів дракон.

Потім перед ельфами з'явився Глаедр, що показав панораму Елесмери, яку він вирізьбив кігтем на червоному дубі. Оромис теж приготував панораму, але на ній була фантастична країна, прикрашена вписаною «Баладою Вестарі Моряка».

Несподівано до Ерагона підбігла Арія й потягла його до лісу, де вже ледь жевріло дерево Меноа.

— Бачиш, як швидко все минає, — мовила вона. — За кілька годин почнеться світанок, і ми повернемось до буденних справ.

Довкола них уже зібралися ельфи, сповнені післясвяткового смутку й чекань. Наперед урочисто вийшла Ісланзаді, зупинившись на узвишші біля священного дерева.

— За нашим звичаєм, а також згідно із заповітом Королеви Тармунори, що набув сили після Війни драконів, ми гідно відсвяткували нашу Криваву Клятву. Востаннє таке бучне свято було багато років тому, а потім життя ельфів стало гіршим. Згодом, завдяки гномам і варденам, ми змогли змінити ситуацію, проте Алагезія й досі перебуває в тіні чорних сил, і ми теж винні в цьому, бо свого часу зрадили драконів.

Королева зітхнула й мовила далі:

— Зі славетних вершників лишився Оромис із Глаедром. Бром та багато інших героїв відійшли у світ кращий. Утім, з'явилися й нові сили — це юний вершник Ерагон та його Сапфіра. І це знаменно, що зараз, коли ми знову зміцнюємо союз трьох народів, вони серед нас.

Ісланзаді владно змахнула рукою, і троє ельфів миттю розчистили галявину перед деревом Меноа. Вони почепили на високі стовпи яскраві ліхтарі й покликали музик із флейтами, арфами та барабанами. Арія підштовхнула Ерагона до краю утвореного кола, і той опинився біля Оромиса, а Сапфіра з Глаедром височіли над ними, наче могутні скелі.

— Будь уважним, — попередив учитель. — Це дуже важливо для вершника.

Коли решта ельфів повмощувалися довкола них, на середину галявини вийшли дві вродливі ельфійки, білява та чорнява, і стали спиною одна до одної.

— Сестри Ідуна та Нея, — прошепотів Оромис.

Благден гукнув із плеча Ісланзаді:

— Вірда!

Сестри одночасно скинули свої туніки. Тіла обох красунь були вкриті райдужним татуюванням у вигляді дракона, хвіст якого починався на ногах Ідуни, тягнувся вище до її стану, потім переходив на спину, а його голова лежала на грудях у Неї. Кожна лусочка на панцирі дракона була іншого кольору, що робило татуювання подібним до барвистої веселки.