Чтение онлайн

За кілька хвилин, десь у себе над головою, Роран почув ходу Бірджит. Вона щось спитала у вартових, аби відволікти їхню увагу.

«Пора!» — смикнувся юнак і поліз нагору по якірному ланцюгу. Сягнувши борту, він легко застрибнув на палубу, де його вже чекав захеканий Утхар.

З кийками в руках вони рушили на корму, де двоє вартових, перехилившись через борт, гомоніли про щось із Бірджит. Оглушивши їх несподіваними ударами, вони подали знак, і невдовзі команда втікачів уже підіймалася на борт.

— Зв'яжи їх і запхай кожному в рота кляп, — наказав Роран розгубленому Нолфаврелу, кивнувши на непритомних вартових.

Геть усі, крім Гертруди, спустилися в трюм, аби знешкодити решту команди. Внизу вони знайшли стюарда, кока та його помічника й швидко всіх зв'язали. Бірджит, до слова, впоралась аж із двома бідолахами.

— Нам треба поквапитись, Роране! — гукнув Джоуд, коли полонених витягли на палубу — Утхар буде капітаном на «Крилі дракона», тож слухайтесь його!

Дві наступні години втікачі готувались до відплиття. Моряки Джоуда займались вітрилами, а Роран з односельцями звільняв трюм від завантаженої туди вовни.

— Хтось іде! — несподівано пролунало попередження, тож усі попадали на палубу, ховаючись за бортом. Лише Джоуд із Утхаром продовжували вдавати вартових. На щастя, це була Гелена.

Дружина Джоуда вдяглася в простеньку сукню, її волосся ховалося під хустиною, а за плечем висіла торба. Вона мовчки кинула її до каюти й стала поруч зі своїм щасливим чоловіком.

У небі над далеким Хребтом лише починало розвиднюватись, а моряки вже помітили на березі гурт селян. Треба було поспішати. Роран глянув на довгу валку втікачів, тішачись тим, що з Тейрма їх не видно, бо берег був усуціль забудований складами.

— Покваптесь! — гукнув Джоуд морякам.

Виконуючи наказ Утхара, вони принесли цілі оберемки стріл і діжку зі смолою, в яку опускали вістря кожної стріли, а потім заряджали ними арбалети.

Селяни на березі були вже зовсім недалеко, коли з міського муру їх помітила варта й почала бити на сполох.

— Запалюйте! — гукнув Джоуд.

Моряки кинулись виконувати наказ, і за мить дюжина вогненних стріл полетіла вбік берегових будівель.

— Заряджай! — наказав Утхар.

І вогненні комети знову зі свистом помчали на берег. Невдовзі полум'я охопило всі будівлі, й міській варті годі було дістатися до «Крила дракона». Роран радів з того, що через дим їх не бачитимуть лучники, але кілька стріл усе-таки дістали корабель.

— Мерщій! — гукнув селянам Утхар, і ті безладно кинулись по берегу, оминаючи палаючий пірс й ухиляючись від стріл. Нарешті втікачі добігли до корабля й почали здиратися на борт, загрожуючи перекинути судно. Бірджит та Гертруда заходилися ділити натовп на невеличкі групи, рівномірно заповнюючи корабельні трюми й каюти. А ті, кому бракувало місця знизу, залишились на палубі, прикриваючись щитами.

Аж раптом до селян звернувся Роран. Ті притьмом зібрались довкола свого ватажка, чекаючи на його накази. Юнак з радістю помітив серед них Мандела й кивнув йому на знак привітання.

— Гей, Бондене! — загорлав Утхар. — Розжени цих селюків по місцях, аби вони не юрмилися на палубі. Піднімаймо якір, усі на весла!

Роран кинувся розподіляти людей уздовж борту, а потім допоміг Джоуду з Геленою випхати полонену команду на пірс.

Після того як було піднято якір й відкинуто східці, барабан почав вибивати розмірений ритм для веслярів. Перевантажене «Крило дракона» повільно розвернулось і, набираючи швидкість, рушило у відкрите море.

Роран стояв із Джоудом на кормі, й обидва ще довго спостерігали за вогненним пеклом, що поглинуло узбережжя Тейрма. Пробиваючись крізь димову завісу, сонце здавалося кривавим жовтогарячим диском.

«Скількох я вбив тепер?» — подумав юнак.

— Це завдасть шкоди багатьом невинним людям, — немовби читаючи його думки, сказав Джоуд.

— А ви хотіли б потрапити до в'язниці лорда Рістхарта? — спитав Роран. — Не думаю, що буде багато постраждалих. Принаймні Імперія не погрожує їм смертю, як усім нам.

— Не треба читати мені лекцій, — зупинив його старий. — Я знаю все, що ти скажеш. Ми зробили те, що мали зробити. Тільки не проси, аби я виправдовував ті страждання, що їх ми завдали іншим людям, рятуючи свої життя.

До полудня гребці втомилися, й на «Крилі дракона» підняли вітрила. Попри те, що корабель був перевантажений, північний вітер швидко погнав його до Сурди. З харчами було скрутно, і їх доводилось ділити на велику кількість голодних селян. До того ж, існувала небезпека виникнення хвороб, оскільки в трюмах і каютах було затісно.

Тим часом Утхар розповів селянам правила поведінки на кораблі, і вони взялися за роботу. Дехто порався біля поранених, дехто почав розпаковувати свій нехитрий крам і підшуковувати місце для спання на палубі. Також слід було обрати тих, хто допомагав би на судні, порядкуючи на камбузі або ж займаючись іншими корабельними справами під командуванням Утхара.

Щойно Роран допоміг Елейн почепити гамак, як його затягло у вир суперечки між Одель, її родиною та Фревіном, що покинув команду Торсона, аби лишитися з дівчиною. Молодята хотіли побратися, але батьки Одель були проти цього, оскільки моряк не мав ані родини, ані грошей, щоб утримувати їхню дочку. Роран натомість уважав, що закоханим краще бути разом, оскільки на кораблі їх годі розлучити. Але батьки Одель не хотіли про це навіть чути.

— І що накажете робити? — у розпачі спитав Роран. — Ви ж не замкнете її в трюмі, щоб вона не бачилась із Фревіном!

— Разак! — несподівано закричав вартовий.

Не зволікаючи жодної секунди, юнак вихопив з-за пояса молот, розвернувся й поліз по драбині на капітанський місток. Там на нього чекав Хорст, показуючи в небо рукою.

Справді, верхи на своєму жахливому коні під хмарами ширяв разак. Несподівано його крилате створіння видало страшенний крик, і до Рорана долинуло разакове шипіння:

— Ти не втечеш!

Юнак у розпачі глянув на корабельну катапульту, з якої годі було поцілити зловісного прибульця.

— Хтось має лук? — з надією гукнув він до переляканих селян.

— Так! — озвався Бальдор. Присівши навпочіпки, юнак напнув тятиву, тим часом як юрба на палубі оточила його щільним колом, аби разак нічого не помітив.

— Чому ж він не нападає? — стривожено буркнув Хорст.

— Можливо, видався надто ясний день, — припустив Джоуд. — Адже разаки зазвичай полюють уночі.

— Ні, не тому, — пояснила Гертруда. — Думаю, вони бояться океану.

— Бояться океану? — з недовірою посміхнувся коваль.