Чтение онлайн

— Пусте, — відмахнувся король. — Я лиш переконався, наскільки небезпечно гратися з фосфором. Наслідки можуть бути просто жахливі!

— Ви вже добре чуєте після того? — знову крикнула дівчина.

— Так, дякую, — хитро посміхнувся Орин, розкурюючи люльку від полум'я свічки, що стояла на дуже небезпечній відстані від хімікатів.

— Я не знала, що ви курите, — сказала поважна гостя.

— Хіба ж я курю? — здивувався король. — Просто я виявив, що це поліпшує слух. — І, набравши повен рот диму, він несподівано випустив його з лівого вуха.

Не втримавшись, Насуада стала сміятися, а за мить до неї приєднався й сам Орин.

— Насправді, це не зовсім приємно, — завважив він. — Коли дим виходить, то стає дуже лоскотно.

— То що ще, окрім цього, ви хотіли мені показати? — сяк-так заспокоївшись, спитала дівчина.

— Авжеж, хвильку! — клацнув пальцями король і схопив зі столу трубку з хімічною речовиною. — Ось, поглянь сюди. Ти згодна, що це ртуть?

— Так, згодна, — зітхнула у відповідь Насуада, нудьгуючи.

— А ось тепер? — швидко перевернув він трубку так, що рідина не вилилась. — Що не пускає її назовні?

— Мабуть, повітря, — відповіла та.

— Невже? — прицмокнув язиком Орик. — Але як же воно потрапило в трубку, та ще й попереду самої ртуті? Нема такого шляху, люба моя! — І він хитро підморгнув Фариці:

— А ти як гадаєш?

— Там нічого нема, ваша величносте, — присіла в реверансі дівчина.

— Саме так! — вигукнув король. — Саме це і є в трубці! Там «нічого», розумієте? Я розгадав найскладнішу загадку філософії, довівши існування вакууму! Це зводить нанівець теорію Ватчера й робить Ладина генієм. Бісові ельфи таки мали рацію!

— І що з того? — лагідно спитала в короля Насуада.

— Що з того? — перепитав Орин. — Зрештою, нічого. А яка з цього може бути користь? Принаймні я її не бачу. А ви? Хоч, зрештою, можливо, це допоможе збагнути механізми світу, тобто як і чому все відбувається? Ні, що не кажіть, а це чудовий винахід. Хтозна, до чого він призведе?

Говорячи, він випустив із трубки ртуть, поклавши її в оксамитову скриньку, де зберігалися інструменти.

— Утім, перспективи можуть бути захоплюючі, адже магію дуже зручно використовувати задля досліджень таємниць природи. Скажімо, учора за допомогою одного-єдиного закляття Тріанна допомогла мені винайти нові гази. Уявіть собі, куди б сягнула наука, якби вона систематично користувалась магією! Я оце вирішив, що непогано було б і собі нею зайнятися, якби мені пощастило примусити якого-небудь чарівника поділитися своїми знаннями. Шкода, що тут нема вашого Ерагона, він би точно мені допоміг.

Стомившись від цієї балаканини, Насуада промовисто глянула на Фарику, і та тихенько вийшла за двері.

— Орине, — мовила дівчина, коли її радниця зникла, — чи ти бува не здурів?

— А що сталося? — здивовано запитав винахідник.

— Доки ти тут марнуєш час на свої дурнуваті експерименти, країна перебуває на межі війни, — нагадала Насуада. — На тебе чекає купа справ, а ти пускаєш із вух дим і геть нічого не робиш!

— Я знаю свої обов'язки, — набундючився Орин. — Ти керуй собі варденами, а я поки що король Сурди, тож, будь ласкава, зважай на це й шануйся. Чи мені нагадати, хто в кого в гостях?

Утім, ці погрози були марні, бо більшість людей із Сурди мали родичів серед варденів, і навпаки. До того ж, обоє правителі були надто сильно поєднані родинним зв'язком, аби сваритися між собою. Було схоже на те, що справжньою причиною Оринової образи стало питання влади. Ніхто не заперечував, що утримувати на своїй території чуже військо напрочуд важко, але ж вардени вже потроху ставали до праці в Сурді.

«І чим усе це скінчиться? — подумала Насуада. — Невже я так і залишуся тільки радником Орина?»

Так чи так, а ситуація була непевною, адже Орин міг справді розгніватися на неї за постійні погрози, та й перевага над Галбаторіксом поволі зникала. Цікаво, як довго цей деспот не наважуватиметься напасти через Ерагона й Сапфіру, які, ніде правди діти, зараз так далеко?

— Ні, Орине, я зовсім не сумніваюсь у твоїй мудрості, — мовила дівчина, а король пихато кивнув. — Тому прошу вибачити за різкий тон. Просто нам треба так багато зробити. Я працюю день і ніч і все одно не встигаю. Мені постійно здається, що ми на краю прірви.

— Доки ти не з'явилася, — глянув у вікно Орин, — я сподівався прожити своє життя, як прожили його мої батько й дід. Тобто хотів таємно протистояти Галбаторіксу. Тож дай мені час звикнути до нових правил гри.

— Це не гра, — зауважила Насуада. — Але я тебе розумію.

— Ти прийшла до влади зовсім недавно, — м'яко мовив король. — А я владарюю вже досить довго. Тому дозволь тобі дещо порадити. Звісно, ти можеш вважати мене диваком, та я гадаю, що іноді, аби не з'їхати з глузду від державних проблем, дуже корисно присвятити весь час тільки собі.

— Я так не можу, — впевнено мовила Насуада. — Я кожної миті мушу думати про перемогу над Галбаторіксом.

— Якщо ти звалишся з ніг, то вже мало чим допоможеш своїм варденам, — сказав Орин. — Ніхто не може жити без відпочинку, до того ж, я не прошу тебе облишити свої справи! Ти можеш, наприклад, вправлятися в стрільбі, виїздити на лови… Гадаєш, для чого мені ця лабораторія? Щоб, попрацювавши тут бодай хвильку, не горлати на своїх підлеглих решту дня!

— Гаразд, я подумаю над твоєю пропозицією, — посміхнулась дівчина, уже шкодуючи, що дарма образила юного короля.

— Це єдине, про що я прошу, — жартома вклонився той.

Насуада неуважно кивнула й визирнула з вікна. Унизу жив своїм буденним життям Аберон, із лементом вуличних торговців, курявою від караванів, що підходили до міської брами, з розпеченим повітрям над глиняними дахами, зі стійким запахом прянощів, із величезною кількістю храмів, а також із ланами, що оточували місто, ніби пелюстки квітки.

Не озираючись, Насуада спитала в Орина:

— Ти вже отримав останні повідомлення з Імперії?

— Авжеж, — підійшов той до вікна.

— І що ти про них думаєш?

— Те, що вони надто непевні, аби робити якісь висновки, — ліниво озвався співрозмовник.

— Утім, інших у нас немає, — нагадала дівчина. — Тому скажи бодай щось, я не буду ставитись до твоїх думок аж надто критично.

— Та що ж тут скажеш? — позіхнув Орин. — Податки зросли, людей женуть до війська, худобу конфісковують… Здається, Галбаторікс збирає проти нас усі свої сили. Утім, як швидко він це зробить і скільки часу піде на нашу мобілізацію, я ще не думав.