Чтение онлайн

Отже, попри власну нехіть до магів, Насуада поки що не могла їх позбутися, оскільки перемога над деспотом виправдовувала будь-які засоби.

У двері стиха постукали, і дівчина, ховаючи свої думки за привітною посмішкою, гукнула:

— Заходьте!

На порозі постала розпатлана й сонна чаклунка Тріанна.

— Ви кликали мене, пані? — чемно вклонилась вона.

— Так, — сідаючи в крісло, мовила Насуада й уважно оглянула чаклунку з голови до ніг. — Тобі відоме найперше правило магії?

— Хай що б ти робив за допомогою магії, це відбере стільки ж сили, якби ти робив те саме без її допомоги, — спохмурніла Тріанна.

— А те, що можна зробити, — поцікавилась обережно Насуада, — обмежується лише твоєю вправністю й знанням прадавньої мови?

— Цю думку критикують, але загалом усе вірно, — здивовано глянула на неї співрозмовниця. — А чому ви питаєте? Це ж основні засади магії, які мають бути вам відомі.

— Так, вони мені відомі, — погодилась Насуада, вказуючи їй на зіпсовану сукню. — Тому зараз же, скориставшись своїми знаннями, віднови мені мереживо.

— Ду Врангр Гата має більш важливі справи, аніж кроїти вам нове вбрання, — зневажливо скривилась Тріанна. — Наше мистецтво не для королівських примх. Гадаю, ви знайдете собі вправних майстринь, які…

— Ану цить мені! — раптом гримнула Насуада. — Бачу, вас усіх треба ще вчити! Можливо, я й молода, але не дитина, щоб хтось нехтував моїми наказами! Я кажу про мереживо, тому що завдяки цьому ми зможемо підтримати варденів, розумієш? Вони будуть торгувати цим дорогим крамом по всій Імперії. Люди Галбаторікса самі віддаватимуть нам свої гроші!

— Але ж це смішно, — заперечила Тріанна, зиркнувши на Фарику, яка тихо вигулькнула з-за дверей. — Ви не зможете оплачувати війну мереживом!

— Чому це? — звела брови дівчина. — Жінки, які мріють про нього, одразу ж кинуться купувати. Кожна селянка, бажаючи виглядати заможною, захоче придбати собі наше мереживо. Навіть купці та дворяни! А знаєш, чому? Тому що воно буде краще за сплетене людськими руками! Так ми швидко розбагатіємо, і навіть гноми нам заздритимуть! Якщо, звісно, тобі під силу таке завдання.

— Ви сумніваєтесь? — струснула своїми патлами чаклунка.

— Тоді зроби це!

Тріанна схопила зіпсовану сукню й почала уважно її розглядати.

— Гадаю, це можливо, — нарешті пробурмотіла вона, — але треба все обмізкувати як слід.

— Ні, зроби це негайно, — суворо наполягла королева. — Нехай це буде твоїм першим завданням. І знайди досвідчену майстриню-мереживницю, яка б допомагала тобі.

— Добре, моя пані, — скорилася Тріанна.

— Загалом, — змінила тон Насуада, — непогано було б зібрати найкращих чарівників з Ду Врангр Гата, щоб спільними зусиллями задіяти магію на користь варденам. То як, візьмешся за цю справу? Якщо згодна, то завтра вранці й доповіси.

— Добре, моя пані, — знову вклонилася чаклунка.

Задоволена із себе, Насуада провела її поглядом до дверей, а потім знеможено заплющила очі, радіючи з перемоги. Навіть її батько не зміг би такого втнути!

— Я здивувала тебе, Фарико? — озвалась дівчина до служниці.

— Ви завжди мене дивуєте! — захоплено вигукнула та.

— Вибачте, пані! — почувся здалеку голос. — Вас питають.

— Що таке? — спроквола відгукнулась Насуада, відволікаючись від своїх думок.

До кімнати заходив Джормандер. Скинувши шолома, він шанобливо вклонився королеві.

— Ласкаво просимо, Джормандере, — привітно усміхнулася дівчина. — Як сьогодні почувається ваш син?

Якби ж усі придворні служили їй з такою самою відданістю, як оцей мужній чолов'яга!

— Його кашель трохи вгамувався, — відповів той.

— Я рада це чути. Отже, що привело вас до мене?

Зморшки лягли на Джормандерове чоло.

— Магія, моя королево, — мовив він сумно, — і досить дивна!

— Та невже?

— Так-так, — запевнив вояк. — Ви ж пригадуєте ту дитину, яку благословив Ерагон?

— Ну, то й що? — здивувалась дівчина, яка не вірила в казки про божественне призначення тієї дитини в майбутньому, тоді як допомога варденам була потрібна негайно.

— Мене попросили відвести вас до неї.

— Попросили? Хто попросив? Навіщо?

— Один хлопчина на тренуванні, — пояснив Джормандер, — Мовляв, на дитину варто дивитися. Але він виглядав, наче кіт-перевертень, тому я й вирішив перевірити. Розпитав людей, а вони й кажуть, що та дівчинка, яку благословив Ерагон, якась не така, розумієте?

— Цебто як? — не второпала Насуада.

Здоровань знизав плечима.

— Гадаю, варто послухати того кота, — тільки й сказав він. — Ну, і глянути на дитину.

Насуада на якусь мить замислилась, пригадуючи, як нерозумно нехтувати порадами котів-перевертнів. Утім, її знайома Анжела, котра мала одного такого, була вкрай непередбачливою особою, що давало підстави сумніватися в чаклунах.

— Магія, кажеш? — скривилась дівчина.

— Саме так, магія, — з острахом озирнувся Джормандер.

— Що ж, давай поглянемо. Ця дитина тут?

— Орин надав їй з опікуном кімнату в східній частині замку.

— Тоді ходімо, — вирішила Насуада, наказавши Фариці відмінити всі сьогоднішні візити. Дорогу королеві показував Джормандер, а слідом сунула сторожа.

Спека в замку стояла просто нестерпна. Повітря тремтіло, мов рідке скло на підвіконнях, а відчуття було таке, ніби перебуваєш усередині печі для хліба. Утім, смаглява дівчина краще за всіх терпіла цю спеку. Гірше було зі здорованями на кшталт Джормандера чи огрядних охоронців, обвішаних зброєю й закутих в обладунки. Піт рясно зрошував їхні обличчя, вояки важко дихали й ледь-ледь пленталися за королевою. Насуада згадала, як по прибутті до Аберона декілька варденів навіть померло від теплового удару.

— Годі вже, перепочиньте, — зупинила вона вояків. — Я не хочу, щоб ви попадали десь посеред дороги, як ті кеглі!

Їм довелось зупинятися ще двічі, аж поки виснажена варта не завмерла перед входом до кімнати загадкової дитини. Підлога тут була всіяна подарунками на будь-який копил.

Джормандер постукав.

— Хто там? — перелякано спитали зсередини.

— Пані Насуада прийшла глянути на дитину, — гукнув він.

— У вас чисте серце й тверді наміри?

— Моє серце чисте, мов кришталь, а наміри твердіші, ніж залізо, — озвалась королева, відсторонивши свого придворного.