Чтение онлайн

Рорана це аж ніяк не влаштовувало, і він почав вимагати, щоб його знову повернули на поле бою. Та ельфи не хотіли про це й чути. Тоді Міцний Молот не на жарт розсердився.

— Або ви віднесете мене туди, куди я кажу,— гарячкував він,— або я піду туди сам!

Ельфи були вкрай незадоволені, та врешті-решт їм довелось таки погодитись і вони віднесли Рорана туди, де він зараз сидів, час від часу поглядаючи на площу.

Як і очікував Роран, солдати Імперії втратили волю до боротьби, коли загинув їхній командир. Отож, вардени змогли відкинути їх назад, угору по прямих вулицях. Коли Роран повернувся, вардени вже звільнили третину, а може, й більше міста і швидко наближалися до цитаделі.

Попри те що вони втратили багато людей — мерці й конаючі лежали то тут, то там, а вуличні канави аж червоніли від крові,— вардени знову відчули смак перемоги. Роран міг бачити це на обличчях людей, гномів та ургалів. Щоправда, ельфи, через смерть королеви Ісланзаді, були ще й досі охоплені холодною люттю. Це непокоїло Рорана. Він бачив, як ельфи без жодних докорів сумління вбивали солдатів Імперії, які пробували здатися в полон. Здавалось, їхня жага крові просто не знає меж.

Невдовзі після загибелі Барста, під час штурму вартівні, стріла влучила королю Орину в груди. Це було серйозне поранення — навіть ельфи не були впевнені в тому, що зможуть його вилікувати. Воїни Орина тут-таки забрали свого короля назад до табору, і відтоді Роран не чув про його долю жодного слова.

Хоч Міцний Молот і не міг битися сам, він міг наказувати. Отож, він почав збирати докупи заблукалих воїнів і посилати їх на завдання по всьому Урубейну. На його думку, насамперед слід було захопити решту катапульт на міських стінах. Крім того, він збирав інформацію для Джормандера, Орика, Мартланда Рудобородого та інших командувачів армії і направляв до них своїх посланців. Ось і зараз перед ним стояв якийсь худий мечник з високо піднятими плечима, а Роран казав йому:

— І якщо ти побачиш солдатів біля тієї великої будівлі з куполом, що поруч із ринком, неодмінно повідом про це Джормандера.

— Слухаюсь, сер,— відповів чоловік і ковтнув повітря так, що його кадик аж стрибнув.

Якусь мить Роран помовчав, ніби той рух заворожив його, а потім махнув рукою:

— Іди.

Чоловік побіг. Роран глянув угору — над гострими дахами прилеглих будинків височіла цитадель. Обличчя Міцного Молота спохмурніло. «Де ти?» — подумки спитав він.

З того часу, як Ерагон та його товариші ввійшли до фортеці, від них не було жодної звістки. Така тривала мовчанка непокоїла Рорана. Він міг пояснювати її як завгодно, але жодне з пояснень не обіцяло нічого доброго. Ясна річ, найприємніше було б думати, що Галбаторікс просто сховався, і Ерагонові та його друзям довелося шукати короля. Однак, побачивши в першу ніч силу Шруйкана, Роран навіть уявити собі не міг, що Галбаторікс тікатиме від ворогів. Але якби, крий боже, справдилися найгірші побоювання, тоді всі тимчасові перемоги варденів не мали б жодного значення. Роран напевно знав, що в такому разі ані він, ані жоден воїн його армії не доживе до кінця цього дня.

Його роздуми перервала поява одного з посланців. Рудий лучник з непокритою головою й рум’янцями на щоках вибіг з вулиці справа від Рорана. Невдовзі він уже стояв перед кам’яною брилою, схиливши голову й намагаючись перевести подих.

— Ти знайшов Мартланда? — спитав його Роран.

Лучник мовчки кивнув, і пасмо волосся впало на його лискуче чоло.

— І передав йому моє повідомлення?

— Так, сер,— нарешті озвавсь посланець.— Мартланд велів передати вам, сер, що...— він хапнув ротом повітря,— солдати відступили з лазень, але забарикадувались у залі поряд з південною стіною.

Роран ворухнувся на підстилці, та його щойно зцілену руку пройняв різкий біль:

— А як щодо веж на стінах між лазнями та амбарами? їх уже захопили?

— Дві. За решту ми продовжуємо битись. Мартланд переконав кількох ельфів допомогти. А ще він... Глухий могутній рик, що долинув із середини кам'яного пагорба, не дав йому договорити. Лучник зблід, і рум’янці на його щоках стали тепер іще яскравіші, так, наче то були плями фарби на обличчі покійника.

— Сер, що це?..

— Т-с-с! — Роран підвів голову, прислухаючись.

Ричати так голосно міг тільки Шруйкан.

Збігло ще кілька секунд. У місті, як і раніше, вирував бій. А потім із середини цитаделі знову долинув рик. Роран чув і якісь інші звуки, хоч і не міг зрозуміти, що то було.

Люди, гноми, ельфи й ургали — усі, хто був зараз перед зруйнованими воротами, завмерли й повернулись убік цитаделі.

Звідти долинув іще один рик, навіть гучніший за попередні. Роран щосили стиснув руками краї підстилки.

— Убий його,— прошепотів він.— Убий виродка!

Аж раптом усе місто легенько, але помітно здригнулось, так, наче щось велике-велике впало на землю. А потім запанувала тиша, і кожна наступна мить здавалась довшою за попередню.

— Як ти гадаєш, йому потрібна наша допомога?

— ледь чутно спитав лучник.

— Ми нічого не зможемо для них зробити,— відповів Роран, пильно придивляючись до фортеці.

— А ельфи могли б...

Чоловік замовк, бо земля загуркотіла й здригнулась. А вже за мить передня частина фортеці злетіла в повітря, потопаючи в морі такого яскравого жовто-білого полум’я, що кістки лучника було видно крізь плоть, а сама вона стала біла, мов аґрус, який тримають перед свічкою.

Роран ухопив лучника й потягнув його за собою, відкотившись від краю кам’яного блоку. І тільки-но вони впали, їх накрила звукова хвиля. Роранові здалось, що в його вуха вп’ялися шипи. Він щосили крикнув, але не чув себе. Зрештою, він не міг чути більше нічого. Бруківка під ними здригнулась, ціла хмара пилюки й уламків закрила їм сонце, а сильний вітер шарпонув одяг.

Пилюка змусила Рорана міцно заплющити очі. Він учепився в лучника й чекав, доки вщухне ця шалена буря. Роран хотів дихнути, але розпечений вітер ніби зривав повітря з його губ, перш ніж він міг наповнити ним легені. Щось ударило йому в голову, і він відчув, як з нього злетів шолом.

Якийсь час усе довкруг так і продовжувало здригатися. Але поволі земля таки завмерла. Роран розплющив очі, боячись того, що він побачить.

Повітря було сіре й тьмяне. Предмети вже за кілька сотень футів губилися в тумані. З неба, неначе сніг, падав попіл, а разом з ним маленькі уламки каміння й деревини. По той бік вулиці горіла частина сходів, що їх зламали ельфи, руйнуючи ворота. Балка обвуглилась на всю її довжину. Воїни, які під час вибуху стояли на відкритій місцині, лежали тепер розпластані на землі. Дехто з них ще ворушився, решта були мертві.

Роран глянув на лучника. Той прокусив, собі нижню губу, і кров залила йому все підборіддя.

Сяк-так вони допомогли один одному, звестись на ноги. Роран подивився туди, де раніше була фортеця, але не міг побачити нічого, крім сірої темряви.

«Ерагон!» — мало не скрикнув Міцний Молот. Чи могли вони із Сапфірою вижити? Чи міг би вижити хтось, хто опинився в серці такого пекла?

Роран кілька разів відкрив рот, намагаючись повернути слух. У вухах страшенно дзвеніло, і вони дуже боліли. Марно. Тоді Міцний Молот торкнувся рукою правого вуха. На пальцях була кров.