Чтение онлайн

Нарешті юнак згадав, як правильно вимовляти кілька важких звуків прадавньої мови. Він вдихнув на повні груди повітря. З його вуст ось-ось мало злетіти магічне закляття, та ельфи виявилися спритнішими. Ерагон іще не встиг вимовити жодного слова, як позаду пролунав відчайдушний крик.

— Мае,— тільки й прошепотів Ерагон навздогін ельфійській магії.

Скалки розбитої мозаїки почали рухатись і обернулися на потоки води, а в землі утворилася довжелезна тріщина. Кінь вершника злякано заіржав і провалився в неї, зламавши обидві передні ноги. Та в останню мить вершник усе-таки встиг метнути в Сапфіру магічний спис.

Його політ був такий стрімкий, що дракон не мав жодного шансу ухилитися. Сапфіра спробувала відмахнутися лапою — марно. Спис пролетів за кілька дюймів від її пазурів. Ерагон із жахом бачив, як магічне вістря на цілий ярд впинається в груди Сапфіри біля ключиці.

Юнака охопила шалена лють. Він зібрав воєдино всі свої сили: міць власного тіла, енергію сапфіра на ефесі меча, дванадцяти діамантів, схованих у поясі Белотха Мудрого, усю могутність ельфійської каблучки Арен. Це було надто ризиковано, та бажання порішити вершника брало гору.

Однак скористатися цією силою Ерагон не встиг, бо вже за мить через передню лапу дракона перестрибнув Блодхгарм. Ельф кинувся на вершника, ніби пантера на оленя, і звалив його на землю. Блискавичний рух головою — і довгі білі зуби Блодхгарма вп’ялися ворогові в горлянку.

З вікна над брамою головної вежі долинув несамовитий крик. А потім пролунав неймовірної сили вибух. Згори полетіло каміння, трощачи тіла варденів, як сухе гілля.

Ерагон тим часом мчав до Сапфіри, незважаючи на кам’яний дощ. За ним поспішала Арія й купка її воїнів. Ельфи вже були поруч із драконом й ошелешено розглядали спис, що стирчав з його грудей.

— Який жах! Невже вона...— скрикнув Ерагон, але осікся. Йому було страшно навіть подумати про це. Він хотів поговорити із Сапфірою, та доки вороги перебували поруч, відкривати свою свідомість було вкрай небезпечно — вони могли заволодіти не тільки його думками, але й тілом.

Минуло кілька безконечних секунд. Мовчанку перервав один з ельфів на ймення Вірден.

— Дякуй долі, Шуртугале,— сказав ельф,— спис не зачепив вени й шийну артерію. Він поранив тільки м’язи. А це вже ми якось вилікуємо.

— Як же його витягти? Він, мабуть, із якимось закляттям...

— Ми про все подбаємо.

Усі ельфи, включно з Блодхгармом, зібралися біля Сапфіри, ніби священики перед вівтарем. Вони поклали свої долоні на груди дракона й заспівали. Цей спів нагадував шерех вітру, що бавився з кронами дерев. Вони співали про тепло й зцілення, про м’язи, сухожилля й пульсуючу кров, і ще про безліч речей, вкритих таємницею. Сапфіра трималася мужньо, хоч це й коштувало їй неймовірних зусиль — час від часу тіло дракона здригалося від болю, а з-під ратища списа, що стирчав у грудях, струмочком цебеніла кров.

За якусь мить Блодхгарм повернувся до Ерагона. Юнак пильно глянув на ельфа: на його шерсті, щоках та шиї запеклися згустки крові. Вони були різних відтінків — від темно-синього до чорного.

— Що то було? — спитав Ерагон, показуючи на полум’я, яке ще й досі палало у вікні над внутрішнім двором.

Блодхгарм спрагло облизав губи, оголивши ікла.

— До того як він помер, я встиг проникнути у свідомість одного солдата, а звідти — у свідомість мага, який ним керував.

— Ти вбив мага?

— Майже... Я зробив так, що він сам себе вбив. Іншим разом я б нізащо так не вчинив, але тоді... Тоді я був страшенно розлючений.

Ерагон підійшов до Сапфіри й зупинився перед її мордою. Дракон видав протяжний, ледь чутний стогін — саме в цю мить спис почав повільно виходити з його грудей. Останні шість дюймів завдали Сапфірі просто нестерпного болю — її повіки тремтіли, дихання стало уривчастим... Аж ось гостре лезо, що й досі світилося, нарешті впало на землю. Удар нагадував швидше звук черепиці, ніж металу.

Ельфи урвали свій спів і прибрали руки з грудей Сапфіри. Ерагон миттю кинувся до неї. Він обняв її величезну шию. Йому хотілося хоч якось втішити свого дракона, увійти в його свідомість і розповісти, як він злякався за нього. Натомість юнак тільки глянув у блискучі очі дракона й тихо спитав:

— З тобою все гаразд?

Ці слова були геть нікчемні порівняно з тим, що коїлося в його душі. У відповідь Сапфіра злегка примружила очі, звісила голову й випустила йому в обличчя цівку теплого повітря.

Ерагон полегшено всміхнувся.

— Ека елрун оно, іольфіа, віол фьорн торнесса,— сказав він, звертаючись до ельфів. Так прадавньою мовою звучала подяка за допомогу.

Ельфи, які лікували Сапфіру, а серед них і Арія, вклонились і приклали правицю до грудей на знак особливої пошани до їхньої раси. Було помітно, що вони дуже втомлені й ледь тримаються на ногах.

— Повертайтеся додому, відпочиньте,— сказав їм юнак.— Вам небезпечно тут залишатись! Ідіть, це наказ!

Ерагон був певен, що всі залишаться, але семеро ельфів коротко відповіли:

— Як скажеш, Шуртугале.

За мить вони розвернулись і пішли геть, обережно переступаючи трупи й каміння. Навіть знемагаючи від смертельної втоми, вони залишалися благородними й не втрачали самовладання.

Ерагон підійшов до Арії та Блодхгарма. Ті збентежено розглядали спис. Здавалося, вони й гадки не мали, що з ним робити. Обережно присівши поруч із друзями, юнак і собі глянув на витончені письмена, викарбувані біля леза. Рядки здалися йому дуже знайомими, хоч він і не розумів, чому саме. За мить він перевів погляд на зелену частину списа, зроблену чи то з дерева, чи то з металу. Вона випромінювала ледь помітне світло, що нагадувало Ерагонові магічні ліхтарі, які ельфи та гноми використовували для освітлення своїх помешкань.

— Що скажете? Робота Галбаторікса? — спитав юнак.— Може, він вирішив просто вбити Сапфіру й не брати нас у полон? Може, він нарешті зрозумів, що ми небезпечні для нього?

Блодхгарм злісно посміхнувся:

— Я б не тішив себе фантазіями, Шуртугале. Для Галбаторікса ми дрібнота. Якби він і справді хотів убити когось із нас, то відлетів би подалі від Урубейна, а вже там, у бою, ми були б перед ним безпомічні, як сухе листя перед зимовим буревієм. На його боці сила драконів, тож навряд чи хтось із нас зуміє встояти проти нього. Він злий і підступний, але не дурень. Словом, якщо йому заманеться тебе викрасти, його ніщо не зупинить.