Чтение онлайн

— Його сильно поранено? — спитала Арія.

Від несподіванки Ерагон аж здригнувся, бо він не чекав, що ельфійка з Блодхгармом можуть так швидко опинитися поруч.

— Гадаю, ні,— сказав він і кілька разів поплескав Рорана по щоках, намагаючись струсити з них пилюку й бруд. Тьмяне холодне світло, вичаклуване Ерагоном, вихоплювало з темряви виснажений овал Роранового обличчя — під очима були величезні синці, а губи зробилися багряними, немовби той натер їх ягодами.

— Ну ж бо, давай, приходь до тями!

Спливло кілька напружених секунд — повіки Рорана затремтіли. Потім він розплющив очі й збентежено глянув на Ерагона. До серця юнака підкотила тепла хвиля.

— Ти знепритомнів..,— сказав він.

— Ох! — насилу видушив Роран.

«Він живий!» — гукнув Ерагон Сапфірі, хоч спілкуватись із нею зараз було вкрай ризиковано.

«Це добре,— прошепотіла вона радісно,— я залишуся тут і допоможу ельфам розгрібати уламки. У разі чого — гукай! Прилечу, мов стріла!»

Ерагон допоміг Роранові звестися на ноги.

— Що з іншими? — тихо спитав юнак, кивнувши на купу каміння.

У відповідь Роран лиш скрушно похитав головою.

— Ти впевнений?

— Навряд чи хтось вижив... Я врятувався тільки тому, що стояв під карнизом...

— Жаль побратимів,— зітхнув Ерагон — Як ти почуваєшся?

— Я? — насуплено перепитав Роран, ніби ні на секунду не замислювався над своєю долею.— Я добре... Зап’ясток, мабуть, зламав, а так добре…

Ерагон багатозначно зиркнув на Блодхгарма. Ельф невдоволено закопилив губи, та все ж таки підійшов до Рорана.

— Дозволь,— спокійно мовив він, простягнув руку й помацав травмований зап’ясток.

Доки ельф порався біля Рорана, Ерагон підняв із землі Брізінгр. Удвох із Арією вони зайняли зручні позиції, щоб у разі чого відбити несподіваний напад.

— Усе, готово,— буркнув Блодхгарм і відійшов під Рорана, який з недовірою крутив рукою, переміряючи працездатність суглоба.

Усе й справді було добре, тож Роран подякував ельфові, звівся й довго нишпорив навкруги, поки знайшов свій молот. За мить він почепив його на пояс і визирнув у двері.

— Дратує мене цей лорд Брадберн,— тихо мовив Роран.— Давненько він уже на своїй посаді. Мабуть, пора йому складати повноваження. Що скажеш, Аріє?

— Я теж так гадаю,— відповіла ельфійка.

— Тоді давайте знайдемо старого блазня, і я почастую його кількома ударами молота, щоб увічнити пам’ять тих, кого ми сьогодні втратили.

— Кілька хвилин тому він був у головній малі,— озвавсь Ерагон,— але навряд чи він ще її досі на нас там чекає.

— Ну так знайдемо його,— відповів Роран і зробив крок уперед.

Ерагон загасив магічне світло й поспішив за своїм кузеном, тримаючи Брізінгр напоготові. Арія й Блодхгарм були поруч, так близько, наскільки це дозволяли звивисті коридори.

Невдовзі войовнича четвірка опинилася в порожній кімнаті, а звідти потрапила до головної пали. Та теж була порожня — про воїнів і лорда нагадував тільки шолом, що самотньо валявся на підлозі.

Ерагон і Роран бігцем оминули мармуровий поміст. Щоб кузен не залишався позаду, Ерагон не давав волі своїм прудким ногам. Вибивши якісь двері, вони кинулися сходами вгору.

На кожному сходовому майданчику доводилося робити невелику зупинку — Блодхгарм зосереджувався й пробував відчути присутність лорда Брадберна та його почту. Ось і третій поверх. Раптом Ерагон почув тупіт ніг, і вже за мить темний коридор наїжачився добрим десятком списів. Один із них зачепив Роранову щоку, а інший — стегно. Роран заревів, як поранений ведмідь, і, прикрившись щитом, спробував пробитися на наступний поверх. Вороги й собі закричали — чи то від люті, чи то від страху.

Вистрибнувши з-за Роранової спини, Ерагон перекинув Брізінгр у ліву руку, а правою вхопився за ратище ворожого списа. Він висмикнув його в спантеличеного воїна й метнув у арку. Звідти долинув відчайдушний зойк. Ворожі лави поріділи. Роран тим часом наліг на солдатів щитом і відтіснив їх назад. Та тільки-но йому вдалося пробитися вище, як дванадцятеро воїнів Імперії перегрупувались і зручно стали на сходовому майданчику. Вони розташувалися так, аби ніщо не заважало орудувати зброєю.

Утім на Рорана це не справило жодного враження, бо він, не вагаючись, кинувся на найближчого ворога й так угатив його по шолому, що той задзвенів, ніби бляшанка.

Ерагон і собі пішов в атаку, зваливши з ніг одразу двох солдатів. Щойно бідолахи опинилися на землі, як по їхніх горлянках черкнуло гостре лезо Брізінгра. Та вже за мить юнакові довелося рятуватися від сокири, пущеної йому прямісінько в лоб. Блискавично ухилившись, він кинув одного ворожого солдата через балюстраду й стрибнув на двох інших, які намагалися дістати його піками.

Арія та Блодхгарм теж пробивалися вперед, із притаманною ельфам грацією обертаючи жорстокий бій на захоплюючу виставу, що не мала нічого спільного з банальною різаниною.

Брязкав метал, хрущали, ламаючись, кістки — невдовзі всі ворожі солдати були вже мертві. Сутичка, як завжди, підбадьорила Ерагона, так, ніби на нього вилили відро холодної води. Пересвідчившись, що всі вороги мертві, юнак сперся руками об коліна. Він дихав глибоко й уривчасто, як той бігун, що стрімголов здолав довжелезну дистанцію.

— Допомогти? — спитався він у Рорана, кивнувши на порізану щоку й пробите стегно.

Той кілька разів сперся на поранену ногу, після чого заперечно похитав головою:

— Почекає... Спочатку треба знайти Брадберна!

Ерагон рушив сходами перший. Цього разу пошуки тривали недовго — хвилин за п’ять вони опинилися перед дверима найбільшої кімнати, що були ретельно забарикадовані зсередини. Хвилинку порадившись, Арія, Ерагон і Блодхгарм спопелили їх кількома закляттями й увірвалися досередини, розкидаючи меблі, що їх підпирали.

Обличчя вельмож та охоронців, які стояли довкола лорда Брадберна, миттю зблідли. Кілька :і них кинулися в атаку, та Ерагон поклав їх на місці одним змахом меча. Побачивши це, усі інші вирішили не спокушати долю й швиденько склали зброю.

Тоді з-за Ерагонової спини вийшла Арія.

— То що,— мовила вона, звернувшись до лорда Брадберна, який мовчки втупився в підлогу,— тепер ви накажете своїм воїнам відступити? У вас і так лишилося три каліки. Врятуйте життя хоча б їм.

— Я не зробив би цього, навіть якби міг,— з ненавистю й презирством процідив у відповідь Брадберн.