Чтение онлайн

— Ми те дуже мало знаємо про те, яку роль відіграє електрика в житті організму, — говорив Ридан. — Але я певен, що саме електрика становить головну основу всіх біологічних процесів. Це вона керує розвитком і всіма функціями кожного живого організму… мабуть, і кожної рослини. Подивіться хоча б на процес ділення клітин.

Співрозмовники в цей час увійшли до цитологічної лабораторії — великої кімнати, чудово обладнаної найкращими сучасними приладами мікроскопії та мікрофотографії, електричними термостатами, апаратами для забарвлення препаратів, мікротомними приладами для виготовлення найтонших зрізів.

Тут вивчалися клітини — молекули тих тканин, з яких збудований організм. Щодня шість цитологів приходили сюди і сідали до своїх робочих столиків, схожих більше на складні пристосування точної механіки. Через удосконалені мікроскопи можна було спостерігати не тільки мертву матерію, але й живі процеси в тканинах, на оперованих органах тварин.

Натиском кнопки в будь-яку мить приводився в дію механізм кіно-фотоапарата, що заглядав у другий окуляр того самого мікроскопа, і процес фіксувався на плівці. Зрізи мертвих препаратів витримувалися у складних хімічних барвниках. І тоді хитромудрі формою, зовсім прозорі і тому невидимі ні в який мікроскоп тільця набирали кольору і контурів, ставали видимими.

Ридан витяг з шухляди пачку фотографій і рядами розклав їх на столі.

— Ось, подивіться, — сказав він. — Це збільшені мікрознімки основних моментів ділення клітин. Ви, звичайно, знаєте, що є клітини, які можуть розмножуватися так званим простим діленням. З цих фотографій ми пересвідчуємося, що це далеко не просте ділення, а надзвичайно складний процес, механізму якого ми ще зовсім не знаємо.

Вперше перед Миколою одна за одною розгорталися картини цього чудового таємничого акту. Ось клітина напередодні ділення: неправильної форми, наче пом’ятий яйцеподібний мішечок, наповнений каламутнуватою рідиною. В ній плаває другий маленький пухирчик, як жовток у яйці, — це ядро. У його прозорій рідині плавають якісь зжужмлені обривки ниток. Це — атоми тіла. Все спокійно.

Але ось у клітині виникає рух. Дивну еволюцію проробляють ці обривки ниток у ядрі: вони раптом з’єднуються кінчиками в одну зім’яту в грудочку нитку. Потім знову нитка розривається на шматочки вже більшого розміру. Далі кожен шматочок розщеплюється вздовж. Так вони і плавають парами. А оболонка, яка їх тримає, тане і зникає.

Ридан заглядає в очі Тунгусова і бачить, як жадібно вони стежать за цими рухами, наче намагаються помітити десь тут, за нитками, в каламуті протоплазми, прихований зміст процесу.

— Ось починається головне — пояснює професор. Він ставить вказівні пальці на протилежні кінці клітини. — Дивіться… бачите ці місця? Тут, власне, нічого нема. Мабуть, можна помітити лише невелике згущення каламуті довкола них. Дивіться далі. Каламуть починає розташовуватися по радіусах від цих двох центрів. Це полюси. Клітина поляризується. Радіуси зустрічаються, з’єднуються, наче притягаються один до одного…

— Силові лінії електричного поля, — повільно каже Микола.

— Ну, звичайно! Дивіться далі. Полюси притягають цей клубок ниток-кожний до себе. Кожна пара шматочків ядра під впливом цього притягання розташовується н середині міжполюсного простору, в площині екватора, і, як тільки це відбулося, пари розходяться, дві рівні групи ниточок відходять до полюсів, перетворюються на нові ядра, і вся клітина розрипається навпіл по екватору. Полюси, зробивши свою справу, зникають. З однієї клітини стало дві. Ну, що скажете, Миколо Арсеновичу? Хіба не схоже на електричний процес?

Тунгусов здивовано глянув на професора.

— А хіба можна сумніватися в цьому? Є для цього які-небудь дані? — спитав він.

Ридан захвилювався.

— Ніяких даних нема. Та я не сумніваюсь. Але що я знаю? Тільки те, що тут діють електричні сили. А як вони діють, звідки беруться, цього я з своїми убогими знаннями фізики пояснити не можу. Навіть не можу добре зрозуміти, як відбувається це притягання, відштовхування часток, поляризація.

— Скажіть, Костянтине Олександровичу, а от у проміжку між двома діленнями в клітині що-небудь відбувається?

— Вважають, що нічого. Вона спершу трохи росте, збільшується до нормального розміру, потім «перебуває в спокої». А чого вас цікавить цей період?

— Бачите, оте, що ви мені зараз показали, очевидно, вже результат якогось процесу, котрий приводить до появи в середині клітини двох одноіменних електричних зарядів. Все інше більш-менш зрозуміло: заряди одного знака відштовхуються один від одного і тому розташовуються у протилежних кінцях клітинного простору. В ядрі, що міститься між ними, внаслідок індукції виникає заряд протилежного знака. І як тільки це сталося, між полюсами і ядром виникають сили взаємного притягання, бо різноіменні заряди завжди намагаються з’єднатися. От полюси і розривають ядро на дві половини. Це, звичайно, загальна схема процесу, і в ній ще багато невідомого. Але насамперед, мені здається, треба було б з’ясувати, як виникли заряди. Тут повинен бути якийсь рух, що викликає їх.

— От бачите, у вас уже намічається шлях дослідження, — з деякою заздрістю сказав Ридан, збираючи знімки. — Отже, уже в клітині починається електричне життя. Його потенціали тут, очевидно, мізерні. Але їх кількість безмежно велика, вони складаються, ростуть. Нема такого органу, де б я за допомогою посилювача не знаходив електричного биття, яке вже порівняно легко можна вимірювати гальванометром. А в деяких випадках організм виявляє особливу здатність мобілізувати великі запаси електроенергії. Електричний скат, наприклад, може виробляти такі розряди, які вбивають навіть великих тварин на відстані кількох метрів. У цих випадках електрична система тварини проявляється і, очевидно, розвивається, як специфічний засіб боротьби за існування. І тварина керує ним якимись органами, залежно від зовнішніх впливів — появи здобичі, загрози нападу.

Таку ж властивість має електричний вугор.

Це лише найяскравіші приклади прояву електричної діяльності тварини.

Вивчаючи нервову систему, я впевнився, що це і є та система, по якій ллється електроенергія. Разом з нервами вона пронизує весь організм, приводить у дію кожний мускул, кожний орган.

Потоки цієї енергії безмежно різноманітні за частотою: кожен мускул приводиться в рух лише однією певною групою хвиль, що їх посилає мозок. Нерв може проводити лише певну гаму частот, кожна з яких визначає ступінь скорочення мускула, ступінь будь-якої реакції.

Ридан виклав Миколі свою теорію, розповів про славнозвісний дослід з кроликами.

— Якщо імпульси, котрі виникають у мозку, є не що інше, як коливання високої частоти, схожі на радіохвилі, — додав він, — то це означає, що, створивши штучний генератор таких хвиль, ми, нарешті, вперше зможемо повністю оволодіти всіма функціями організму, керувати ними…

— На основі резонансу?

— Звичайно. Камертон починає вібрувати, коли до нього доходить певна звукова хвиля. В мозку — мільярди електричних «камертонів». Спрямовуючи на мозок електромагнітний промінь нашого генератора, ми зможемо, змінюючи настройку, збуджувати будь-який з цих «камертонів», тобто приводити в дію будь-яку функцію в організмі.

— Ви маєте рацію, — повільно сказав Микола, намагаючись привести у відповідність із звичними поняттями з радіотехніки нове для нього коло явищ. — Виходить, що фізика мозку полягає, головним чином, у прийомі і збудженні електромагнітних хвиль різної частоти. Я зовсім не знаю мікроструктури мозку і взагалі нервового апарата, але, судячи з того, що ви кажете, явища електричного резонансу лежать, очевидно, в основі його роботи. А в такому разі в нервовому апараті неодмінно повинні бути якісь дуже рухливі органи настройки. Знайти їх було б надзвичайно важливо і для фізики: можливо, ми виявили б тут якийсь новий принцип високочастотного резонансу, крім єдиного відомого нам «коливального контура», на якому грунтується вся наша радіотехніка. А для створення генератора «мозкових хвиль», про який ви кажете, це, мабуть, і необхідно. Треба ж знати, як мозок передає по нерву саме дану частоту, щоб привести в дію певний орган.