Чтение онлайн

Так само навально змінювалися схвильовані, розхристані думки в голові Миколи. І чим більше він думав про минуле, тим менше розумів і тим безглуздішим здавався йому зв’язок усієї цієї риданівської історії з його генератором.

Так, ці дати збігаються. 24 червня увечері, близько десятої години, він остаточно переконався, що його «генератор чудес» не може робити чудес. Це був відчай. Крах. Загибель надій.

Щось схоже на це пережив і Ридан у той самий момент, судячи з розповідей Ганни й цього Матусі. Гаразд…

Через двадцять хвилин він збіг східцями у свою напівпідвальну кімнату. Кістяк «ГЧ», накритий чохлом, трохи виступав над одним із столів; деталі, зняті й розібрані, лежали коло генератора. Все-таки Микола не міг відмовитись од думки знайти свою помилку і продовжував морочитися із злощасним генератором.

Увійшовши в кімнату, він мигцем подивився на це підступне звалище. Ні, в ньому тепер ніякої розгадки не знайти!

Він поставив стіл проти вікна, як тоді, 24 червня. Знайшов ящик, який правив за підставку. Скинув бязевий чохол з кістяка «ГЧ» і поставив каркас генератора туди, де він і стояв. Отут, на самому краю підвіконня, лежали зразки металів.

Микола взяв нитку, прикріпив один кінець її до свинцевого об’єктива «ГЧ», другий притис на підвіконні бруском червоної міді. Отак ішов промінь…

Тепер потрібен компас. Ось він. Скельце його знизу торкнулося нитки. Так… Кінці стрілки зупиняються проти позначок «Пд» і «Пвн», нитка перетинає лімб, відхиляючись праворуч. Виходить, промінь був спрямований тоді на південний захід.

Микола бере детальний план Москви, транспортир, лінійку, ставить червоним олівцем крапку на тому місці, де знаходиться його квартира, і від неї проводить лінію на південний захід.

Червона лінія перетинає Кропоткінську вулицю на самому початку. Вона проходить через будинок № 16. Справді, саме десь тут має бути Будинок учених.

Микола взяв телефонну трубку, викликав бюро обслуговування.

— Скажіть, будь ласка, адресу Московського Будинку вчених… Кропоткінська? Так, а номер? Шістнадцять?! Шістнадцять!

Виходить, 24 червня, близько десятої години вечора, він, стоячи біля генератора, відчув себе надзвичайно пригніченим і невпевненим.

24 червня, в той самий час, приблизно такий же стан раптово пережила інша людина, на яку впав промінь генератора.

Висновки ясні: «ГЧ» випромінює хвилі, які гнітюче діють на психіку людини. В цьому немає нічого дивного. Якщо ультракороткі хвилі викликають головний біль у людей, що обслуговують генератори, то тут, при такій високій частоті, можуть виникати й далеко серйозніші впливи. Адже Микола був біля самого генератора. Ридан, очевидно, потрапив під дію променя.

Усе це зрозуміло й природно.

Але звідки ж взялися у професора ці букви! Професор писав їх на дошці в самий момент дії променя. Виходить, він знав їх?!

Ні, коли Ганна за столом показала йому шифр, Микола уважно стежив за виразом обличчя Ридана: він їх не знав, це було очевидно. Або не пам’ятав — забув. Але він міг їх скласти сам у той момент. Адже німець сказав, що в основі шифру лежить щось загальновідоме, отже, відоме й Риданові. А коли так, то, щоб розгадати шифр, треба попросити професора відновити в пам’яті хід його думок тоді, біля дошки. У всякому разі слід поговорити про це спочатку з Ганною.

Другого ж дня, прийшовши на фабрику, Микола насамперед розшукав Ганну. Погляд, швидка усмішка, яка раптовою радістю освітила її обличчя, промовляли, що Ганна чекала Миколу після вчорашньої історії.

— Ну що? Як? — квапливо спитала вона, подаючи йому руку.

Микола докладно розповів їй про наслідки своєї перевірки. Одна хвиля, яку він тоді викликав у своєму генераторі, очевидно, діє на якісь нервові центри… Таким чином, цілком можливо, що генератор, про який мріє професор, справді вже існує. Його тільки треба зібрати знову. Для Ридана це буде величезним сюрпризом. Але шифр… шифр лишається таємницею. Слід було б поговорити з професором про це відверто. Може, він відновить у пам’яті те, що пригадав або уявив собі в момент цього дивного стану.

Ганна думала. Подзвонити зараз же батькові, повідомити радісну звістку про генератор? Але тоді доведеться розповісти й про шифр, а лікарі категорично заборонили нагадувати йому про інцидент у Будинку вчених. Крім того, генератор зараз розібраний. Скільки часу потрібно, щоб його знову скласти? Тижнів зо два? А сушарка? Її треба пустити в строк, це справа честі їхнього колективу, нарком чекає. Тунгусову не можна відриватися.

Вирішили Ридану поки що нічого не казати про генератор. Ганна постарається зацікавити батька розгадкою шифру, не згадуючи про його виступ у Будинку вчених.

Буває, наприклад, так. Люди фотографують місцевість, вивчають падіння річки, рельєф, геологічну будову надр. Потім бурять породу, закладають тонни амоналу і висаджують її в повітря. Земля зрушується зі свого місця. Відразу міняється вигляд місцевості, річка вливається в нове русло і тече вже по-іншому.

Таким вибухом було побачення з наркомом. І життя наших героїв потекло теж інакше.

Микола відчув себе стрижем, що у вільному польоті лине вгору. Перед ним відкривалася далина, в якій плавала тільки одна темна хмарка — відпустка його закінчувалася. З допомогою того самого Храпова Микола легко добився звільнення з інституту й відразу ж був зарахований у штат фабрики. Йому дали конструкторське бюро — все, цілком. Хмарка розвіялась. Ніщо більше не затьмарювало обрію. Вдалині, за туманними ще контурами сушарки, привабливо маячив інститут Ридана, — майбутнє уявлялось ясним і захоплюючим.

Усю свою енергію Микола, як звичайно, спрямував на творчу роботу. Офіціально її очолював Федір — за правом ініціатора, тонко врахованим директором. Основне робоче ядро — «армію Решеткова» — становила невелика бригада молоді, підібрана з колективу фабрики. Ганна в порядку громадської безкорисливої допомоги взяла на себе документацію, зв’язок з контрагентами, облік роботи — словом, усі малоцікаві, але потрібні справи, від яких часом залежить успіх задуму.

За мовчазною згодою сповнених ентузіазму учасників будівництво було розпочате як захід надзвичайний, ударний, штурмовий. На високих темпах наполягав Храпов. Відчувалося, що він надає їм якогось особливого значення. А втім, ніхто над цим не замислювався — поспіх здавався цілком природним і всіх влаштовував. Храпов щодня відвідував «сушарчину бригаду», підбадьорював, цікавився, чи не треба чимсь допомогти…

Роль керівника не перетворила Федора в «начальство». Керівні функції — розподіл, приймання і оцінку роботи — він виконував між ділом, на ходу. А в усьому іншому, анітрохи не турбуючись про престиж, він ставав рядовим членом своєї веселої бригади; замазаний металевим пилом і маслом, гасав по цехах та коморах, вишукував відповідні внутрішні ресурси та інструменти, точив, свердлив, паяв, зварював деталі за кресленнями та вказівками Тунгусові, а часом і брався разом з усіма за лопату або відбійний молоток. Федір чудово розумів, що автор концерту, яким він диригує, — Тунгусов.