Чтение онлайн

Деякий час усі мовчали. Ридан напружено чекав, що скаже інженер. Нарешті той підвів голову.

— По-моєму, все зрозуміло, — просто сказав він.

— Що, органи настройки?!

— Так… Костянтине Олександровичу, ви пам’ятає: схему коливального контура? Це проста комбінація ємкості і самоіндукції, тобто конденсатора і котушки.

Микола взяв папірець і намалював на ньому схему:

— Ось бачите, зліва — дві пластинки конденсатора, справа — котушка. Змінний струм, який може мат в собі скільки завгодно різних частот, іде з антені зверху, але через цей контур піде лише та частота, в резонанс з якою контур настроєний. А настройка його залежить од відстані між пластинками конденсатора і від кількості витків у котушці. Такий контур — основа всякого приймача і всякого генератора електромагнітних хвиль.

Тепер дивіться, що тут, на ваших знімках. Бачите, оцей довгий відросток одного нейрона спірально обкручується навколо ядра другого. Це і є котушка самоіндукції. А диски, про які ви щойно говорили, — мікроскопічні конденсатори. Це ж безсумнівно! А крім того, в самому ядрі я бачу теж ледь помітні волокнинки, розташовані спіралеподібно, і це, очевидно, те, що в радіотехніці називається котушкою зворотного зв’язку. Шляхом індукції в цій котушці збуджуються електричні коливання тієї самої частоти, яка виникає в коливальному контурі. Я не знаю, як саме відбувається перестройка нейрона під впливом хвилі, що приходить, — на те тут біологія, а не фізика, — але ясно, що тут ми маємо у принципі той самий прилад, що і в будь-якому генераторі високої частоти.

— Це геніально! — вигукнув Ридан. — Виходить, я маю рацію: якщо вже ви знайшли в мозку конденсатори і котушки, то генератор мозкових хвиль буде збудований! Браво, Миколо Арсеновичу! Ви знову зробили блискуче відкриття.

— Ні, — замислено промовив Микола, — я тільки переконався в тому, що відкриття для фізики тут зробити не можна: ніякого іншого принципу електричного резонансу, крім цієї схеми, очевидно, не існує, якщо сама природа користується тими самими котушками і конденсаторами. Геніально, що людина осягнула силами свого розуму те, що становить основу діяльності цього самого розуму…

Розмова тривала за чаєм. Матуся не брав у ній участі і лише зрідка перекидався дотепами з дівчатами. Коли схема, намальована Тунгусовим, перестала цікавити співрозмовників, Матуся непомітно взяв аркуш і почав уважно вдивлятися в літери, написані з другого боку. Потім витяг свою маленьку записну книжку і, щось знайшовши в ній, раптом замислився.

Ганна вирішила відновити звичайний порядок за столом.

— По-моєму, ви і досі працюєте, професоре, — сказала вона, скориставшись зручною паузою. — А тим часом ми всі сидимо за столом і майже нудьгуємо. Ось чи не хочете розгадати, що це означає? Хто відгадає, тому приз… — Вона простягла батькові шифр Тунгусова.

Ні, Ридан ніяк не міг зупинити бурхливого потоку думок: Тунгусова треба залучити до спільної роботи за всяку ціну! Він бездумно подивився на аркуш, прочитав літери.

— Ні, Галю, нічого не розумію, здаюсь. — Він знову обернувся до Тунгусова. — Так от, Миколо Арсеновичу, давайте об’єднаємо наші голови, давайте разом розв’яжемо це велике завдання.

— А я знаю, — тихо сказав Матуся Ганні.

Тунгусов, незважаючи на всю урочистість звертання Ридана, ясно почув ці слова. Увага його роздвоїлась.

— Знаєте? — зраділа Ганна. — Ну, кажіть.

— А який приз?

— Вам… скляночку коньяку!

— А якщо я відгадаю тільки половину?

— Як це так?

— Так. Я знаю, що це, але не знаю, що воно означає. Тунгусов насторожився. Як, цей чоловік знає те саме, що й він сам?! Він робив страшні зусилля, щоб не показати Риданові, що майже не чує його.

— Ну, все одно, говоріть наполовину і одержите половину.

— Зараз не можу, — відповів Матуся, показуючи очима, що йому заважає присутність Ридана.

— Добре, тоді одержуйте авансом, — Ганна налила півскляночки коньяку, і Матуся урочисто і з очевидним задоволенням випив. — Тільки глядіть, сьогодні ж!

Було вже пізно, гості зібралися йти. Ридан торжествував: Тунгусов погодився з ним працювати.

— Ми організуємо електротехнічну лабораторію, добре обладнаємо її, дамо вам людей. І ніхто не заважатиме вам продовжувати в ній свою роботу. Тільки, Миколо Арсеновичу, любий, швидше як-небудь влаштовуйте це.

Ганна погрозила батькові пальцем.

— Спершу сушарка. Дивіться, Миколо Арсеновичу!

— Звичайно, звичайно! Сушарка скоро буде готова. Отоді й почнемо нове життя.

Ганна зійшла вниз провести гостей. Вони вийшли в сад, що оточував особняк.

— Ну, тепер виправдовуйте аванс, товаришу Матуся, — сказала вона.

— Так це ж дуже просто, я тільки не хотів говорити в присутності професора. Ви ж самі просили не торкатися цієї теми при ньому.

— Я просила?!

— Атож! Ідеться… про його виступ у Будинку вчених.

— Не розумію, до чого тут це?

— Невже ви не пам’ятаєте, що тоді було! Тоді професор несподівано замовк, підійшов до дошки і почав писати на ній крейдою. Я потім подивився і переписав собі в книжечку про всяк випадок. Ось подивіться.

Він вийняв записну книжку і при світлі сірника знайшов потрібну сторінку. Внизу на ній було написано: LMRWWAT.

Тунгусов здригнувся, побачивши знайомі букви.

— А що це було з професором? — спитав він.

Ганна докладно розповіла йому про інцидент у Будинку вчених.

— Коли це сталося?

— Можу точно сказати, — обізвався Матуся, — двадцять четвертого червня о десятій годині п’ятнадцять хвилин вечора.

Микола раптом страшенно захвилювався. Цю дату він добре запам’ятав.

— У Будинку вчених?! На Кропоткінській?!

— Так, так.

— Дозвольте, невже це можливо! Але ж тоді… виходить, професор мав рацію. Здається, генератор променів мозку справді готовий! Треба ще перевірити… зараз же… Прощайте! Не кажіть поки що нічого професорові…

Не звертаючи уваги на здивування Ганни, він майже вибіг на вулицю.

— Лови його, Славо! — крикнула Ганна шоферові, який за непохитною звичкою всіх водіїв лагодив щось у своїй машині. Слава почув, і за хвилину риданівський лімузин заревів і зник за рогом провулка.

Микола наче скам’янів, спрямувавши нерухомий погляд уперед. Вогні ліхтарів, громаддя будинків, що мерехтіли різнобарвними вікнами, суворі обриси мосту поволі виступали здалеку, збільшувалися в розмірах, а наблизившись, раптом кидалися назустріч і, набираючи швидкість, проносилися мимо.