Чтение онлайн

— Зараз мова не про це, таточку, — нетерпляче урвав його Петр. — Зараз ідеться про ваш Філософський камінь. Вам не спадало на думку, що той золотар відмовився купити ваше золото не через його виняткову якість і чистоту, а якраз навпаки — через те, що це зовсім не золото? Я не сумніваюся, що цей ваш так званий Філософський камінь має здатність забарвлювати олово в жовтий відтінок — та ви й самі називаєте цей процес перетворення зміною забарвлення, — однак золото, справжнє золото штучним способом добути не можна, бо, коротше й точніше кажучи, це просто неможлива річ, а імператор розшукує цей ваш барвник через те, що він такий самий божевілець, як і ви.

Злякавшись, що він зайшов надто далеко, Петр квапливо додав:

— Даруйте, під словом «божевілець» я не мав на увазі справжнього навіженця, якому потьмарився розум і він голяка бігає вулицями, вигукуючи всілякі дурниці, а просто людину, заполонену якоюсь ідеєю чи пристрастю, адже кажуть: «Цей парубок пропадає за цією дівкою».

Пан Янек стомлено, задумливо всміхнувся.

— Ми не маємо часу ображатись чи гніватись один на одного. А втім, я не забуваю про твою молодість, бо тільки молодість здатна так міркувати й усіх засуджувати, навіть не відаючи, має вона на це право чи ні, тільки такий молодий, гарячий, як ти, одним рухом руки, не задумуючись, здатний відмахнутися від справи свого батька, якій він присвятив усе своє життя.

— Не кажіть, що я одним рухом, ні сіло ні впало, відмахнувся від вашої праці, — заперечив Петр. — Я ніколи не ставився до неї інакше, ніж ставлюся тепер.

— Ти називаєш мене божевільцем, хоч і в абстрактному й переносному значенні цього негарного слова, — мовив пан Янек. — Невже ти відважишся назвати божевільцями геть усіх тих алхіміків, які працюють над Великим творінням уже чотири тисячоліття? Чотири тисячоліття! Невже можна чотири тисячоліття займатися тим, що не має ніякого сенсу?

— Якщо давність, — відповів Петр, — єдиний доказ правоти алхімії, тоді вона, поза сумнівом, навіть на самому початку була фальшивою.

Уже вечоріло, а батько з сином усе ще сперечалися так захоплено й жваво, немовби хотіли цим розвіяти усі свої болісні тривоги, і цілком імовірно, що це й справді було причиною їхньої суперечки, яка урвалася тільки тоді, коли в замку обкутих дверей скреготнув ключ і ввійшов начальник імператорської варти, той самий, який відвів Петра до темниці після його поєдинку з рицарем фон Тротцендорф. Він відступив убік, пропускаючи двох вартових, які несли шаплик з гарячою водою, і цирульника:

— Даруйте, панове, — мовив він поштиво, — але його величність забажала вділити вам обом аудієнцію, тож треба, щоб ви з цієї нагоди трохи опорядилися.

Імператор прийняв обох Куканів у своїй таємній астрономічній і астрологічній обсерваторії, яку звелів улаштувати в мансарді вежі, в північному форті Града, в приміщенні, неймовірно захаращеному предметами найфантастичніших форм і призначень, яке нагадувало чимось алхімічну майстерню пана Янека. Зліва залитий світлом місяця в повні й мерехтливих зірок, справа — жовтуватим полум’ям трьох воскових свічок, а крім того ще, справа і зліва, сяйвом своєї величі та могутності, імператор сидів біля широкого стрілчастого вікна, в якому було закріплено масивну зорову трубу, схожу на гармату, націлену жерлом на небо. Біля його ніг, на погляд іще по—юнацькому струнких, тим часом як тулуб уже заплив м’яким салом, стояв величезний небесний глобус, здіймаючись на високій підставці, заваленій купами велетенських, оправлених у свинячу шкіру фоліантів, що каскадом сповзли з дубового столу, захаращеного книгами, пергаментними сувоями, кресленнями, лекалами та циркулями.

Коли батько з сином увійшли до кабінету, імператор широко всміхнувся усім своїм масним обличчям з короткою кучерявою борідкою й вусами.

— Ай—яй—яй, панове, ви примушуєте на себе чекати, — похитав він головою, — але не страшно, ми все одно раді вітати вас. — Він звернув на Петра погляд своїх великих темних очей, підведених чорними тінями. — Так ось який ви, доблесний захисник ніг, у чому безжальний етикет відмовляє королевам, великонадійний реформатор придворних звичаїв і догматів, юний фехтувальник, який заколов досвідченого підкорювача турків? Це нічого, нічого, ми ласкаво подаруємо вам вашу провину, бо знаємо, що молода кров гаряча, і з цим треба рахуватися. Ваше обличчя нам трохи вже знайоме, ми іноді бачили його, однак, далебі, нам навіть на думку не спадало поєднати його з тим латиністом, котрий так вишукано користується мовою Ціцерона. Деякі звороти з вашого рапорту про засідання сейму нас вельми захопили, ми раді були б про них поговорити з вами в зручний час.

Петр не зміг притлумити в собі зітхання. «Отже, це все—таки правда, — подумав він, — імператорові й справді сподобався мій рапорт. Боже правий, коли б то батько перестав ризикувати головою заради цього свого безглуздого Філософського каменя, який казковий лад запанував би у всьому!»

Але пан Янек стояв, широко розставивши ноги, схиливши голову, немовби приготувався буцатись; він міцно зціпив губи, які витяглися в пряму лінію, й зовсім не був схожий на людину, що завдяки щасливому, легковажному поворотові думки вирішила більше не ризикувати власною головою.

— Як ви, сподіваюсь, бачите, — вів далі імператор, — наш настрій привітний, ми відчуваємо до вас прихильність, і в нас на це є свої підстави, за які ми вдячні вам.

Він замовк і поклав на коліна закіптявілий тигельок з речовиною, яка блищала, наче золото; досі цей тигельок стояв на низенькому табуреті між лівим боком крісла і віконною рамою.

— Золоту, — мовив він, — іманентно не дано бути золотом, як людині — внаслідок її народження від людини — дано бути людиною, хоч вона й подібна до мавпи, а що стосується розуму, то вона йде трохи не зразу за телятком. Золото є золото, якщо воно схоже на золото, має вагу золота, поводиться як золото й реагує як золото. А ось оце, — імператор щиколотком вказівного пальця постукав по вмісту тигелька, — справді золото, і ви, Петре Куканю, не мали слушності, запевняючи, що цей виріб вашого батька — не що інше, як олово.

— Але ж це неможливо! — вигукнув Петр. Імператор усміхнувся.

— Що неможливо, реформаторе етикету? Може, ви такого не казали?

— Казав, — відповів Петр, — але я казав це в темниці, сам на сам з батьком.

Імператор покивав головою, вдаючи з себе засмученого.

— Ох, свята простото! — зітхнув він. — Ваша нехитрість прикрашає вас, юначе, зразу видно, що духом ви чисті й не лукаві. У винагороду за цю чарівну наївність, яка нас щиро потішила, ми удостоїмо вас ордена, першим кавалером якого будете ви, щасливий юначе, бо ми засновуємо його тільки цієї хвилини. Це буде орден Білої лілії, отож ви вийдете на волю з такою оздобою на грудях, якої до вас іще ніхто не одержував. Та оскільки такий самий наївний, як і ви, ваш батько, великий мудрець і дослідник, муж шанований і бувалий, то це, далебі, гідне подивування. Ви, мабуть, подумали, що ми посадили вас разом тільки для того, щоб ви могли побесідувати й попрощатися? Fi donc, [21] панове! У вашій темниці є камін, у якому хоч і не топлять, зате він має чудову акустику. З допомогою цього каміна ми довідуємось набагато більше таємниць, ніж з допомогою всіх диб та «іспанських чобіт» чи як там іще називають ці жахливі знаряддя, вдатися до яких ми велимо лише у виняткових випадках і з великою неохотою, про що наші піддані дуже добре знають і через що називають нас, як ми довідуємось, не тільки Вченим і Мудрим, але й Ласкавим та Милосердним. Ну, то як, Куканю? Хочете проти цього щось заперечити?

Пан Янек побуряковів, очі його викотилися з орбіт, і він видав якісь дивні хрипливі звуки, немовби силкувався проковтнути власний язик.

— Цього від вашої величності я не сподівався, — насилу відповів він. — Це негідно імператора й голови держави.

Темний, як хмара, імператор швидко підвівся, при чому виразно почулося, як у колінах у нього хруснуло, але він відразу ж прогнав хмару зі свого чола, всміхнувся й знову сів у крісло.

— Не тільки Кукань—менший, але і його батько поривається здійснити реформу етикету, — зауважив він і повів далі, іноді відмовляючись від форми власної множинної величі: — Далебі, зі мною ще ніколи такого не було, щоб хтось із моїх підданих наважився оцінювати мої дії інакше, ніж із шанобливістю, але я вам це прощаю, Куканю, бо визнаю, що ви нині — найбагатша і найможновладніша людина в цілому світі, як це я чув на власні вуха з ваших уст. Так, той, хто володіє чвертю фунта Філософського каменя, — справді найбагатша і найможновладніша людина в світі. А оскільки, звісна річ, ми не можемо терпіти поруч себе людину, багатшу й можновладнішу, ніж ми самі, ви, Янеку Куканю, віддасте нам цей Камінь.

— Ніякого Каменя в мене немає, — заявив пан Янек.

— А це? — заперечив імператор, цокнувши нігтем по тигельку з золотом.

— Розплавлені коштовності моєї покійної дружини, — відповів пан Янек.

— Так, у цьому ви переконували золотаря, — мовив імператор, — те саме ви повторили й нам, коли ми вперше слухали вас у справі про Філософський камінь, і ми, признаємось, трохи не повірили цій версії і тому, що парфюмер і аптекар пан Янек Кукань, хоч і поштивий, і порядний муж, яким ми його завжди знали, проте аж ніяк не такий геніальний, щоб винайти Філософський камінь. Усе своє життя ми займаємось алхімією й стикаємось з алхіміками, однак вони вміють тільки шахрувати і витягувати з нас гроші та химерити марними обіцянками, а винайти Філософський камінь неспроможні; то чому б на це здатен був якийсь пан Янек Кукань, непримітний знахар з Малої Страни біля фортечного муру, який усе варить собі сам і ніколи не просив у нас допомоги та підтримки? Либонь, він і справді зібрав докупи всі золоті речі, які були у нього в домі, розплавив їх і побіг продавати на Златницьку вулицю, щоб викупити з темниці свого сина. Обміркувавши все, ми дійшли саме такого висновку й хотіли вас, Куканю, відпустити і махнути на цю справу рукою, але тут нам спало на думку послухати, що ви розкажете про це своєму синові. Так—от, любий Куканю, нам усе відомо, ми надзвичайно цьому раді й через те ставимось до вас із приязню й прихильністю і гарантуємо своїм імператорським словом, що і вас, і вашого сина чекає якнайпрекрасніше майбутнє. Але, певна річ, ми повинні заволодіти вашим Філософським каменем, ми вимагаємо його від вас, і ви нам його віддасте.