Ягоди збирають з середини серпня до перших приморозків. Листки -зразу після сніготанення і до початку цвітіння або восени після збирання ягід. Збирають вручну, почорнілі листки відкидають. Сушать у сушарках або під. наметами з доброю вентиляцією, розсипаючи тонким шаром на папері чи тканині Буквиця лікарська (Betonica officinalis L.) Родина губоцвіті (Lamiaceae (Labiatae) Багаторічна трав'яниста рослина 30-60 см заввишки, з коротки^ кореневищем, яке щороку дає пучок листків з довгими черешками. СтеблЯ висхідні, прямі, звичайно не розгалужені, чотиригранні. Нижні листки довгочерешкові, у прикореневій розетці, стеблові - супротивні, майже сидячі, 2-3 пари. Листки, як і вся рослина, більш-менш довгошорстковолосисті, великі, яйцеподібно-видовжені або довгасті, тупі, при основі серцеподібні, по краку зарубчасті. Квітки зібрані в густі пазушні багатоквіткові кільця, зближені • колосоподібне суцвіття, нижні кільця бувають віддалені. Квіткові кільця виходять із пазух верхівкових листків. Квітки неправильні, двогубі. Віночок світло-пурпуровий або пурпуровий, пухнастий. Плід - розпадини чотиригорішок. Росте в мішаних лісах, серед чагарників, на луках. Цвіте у червні -1 вересні. Буквиця лікарська містить гіркі і дубильні речовини (стахідрин, холіні бетоніцин), алкалоїди (0,1-0,5%), слиз і ефірну олію (до 0,058%). 1 Надземну і підземну частини використовують як відхаркувальний (пря| кашлі й астмі), сечогінний, жовчогінний, легкий проносний засіб; траву - при] поганому шлунковому травленні та підвищеній кислотності; листки - яш проносний, болезаспокійливий засіб, при ломоті, хворобах сечового міхурал паралічі, подагрі, простудах горла і грудей. У ветеринарії молочний відвар листків дають тваринам при запаленні кишок. Порошок з сухої рослини використовують для отруєння мишей. Молоді листки вживають в їжу які вітаміни. З трави одержують буро-оливкову фарбу, яку використовують для фарбування вовни. Розмножується насінням і вегетативно (поділом куща, відсадками, І живцями). При висіві тільки-но зібраного насіння на глибину 1-1,5 см та] ширині міжрядь 35-40 см сходи одержують навесні, при літній сівбі - на 12-1 15-й день після неї. Вперше зацвітає на третій рік життя. Плодоносить регулярно. Залежно від величини кущ ділять на 2-4 частини і висаджують на! відстані 25-30 см одна від одної; міжряддя - 30-35 см. Догляд як при насінному, | так і при вегетативному розмноженні полягає в розпушенні і прополюванну міжрядь. Збирають листки і надземну частину під час цвітіння. Сушать у добре провітрюваних приміщеннях. Вербена лікарська (Verbena officinalis L.) Родина вербенові (Verbenaceae) Здавна вербену вважали чудодійною. У стародавні часи служителі релігійного культу прикрашали нею вівтарі під час жертвоприношень. Грецькі воїни вірили, що вербена робить їх тіло невразливим, відлякує ворога. У римлян цю квітку присвячували Меркурію - крилатому віснику богів. Вербеною прикрашали посланців, які йшли з мирною місією, називали їх вербоносцями. У середні віки навколо цієї рослини створювали таємничість. Збирали її один раз на рік, у безмісячну ніч, при сяйві планет Венери або Меркурія. Вважалося, що особливу силу має вербена, викопана в певний час золотою або срібною лопатою, її не можна було збирати, поки не випала вранішня роса і не зволожила рослини. Така вербена повинна була принести здоров'я і навіть багатство. Вербена лікарська - багаторічна трав'яниста рослина заввишки 30-60 см. Стебло прямостояче, по гранях шорстке. Листки шорсткі, яйцеподібно-довгасті. Квітки дрібні, блідо-лілові, зібрані в довгі тонкі ниткоподібні колоски. Плід складається з чотирьох горішків. Цвіте в червні -жовтні. Росте -по всій території України на вологих забур'янених місцях та узбіччях доріг. В усіх частинах рослини міститься отруйна речовина - вербеналін. Крім того, в траві виявлено вітамін С, кумарин, дубильні речовини, органічні та інші сполуки. Вербену використовують при шкірних захворюваннях, у тому числі від золотухи. Застосовують також при артеріосклерозі і тромбозах, в гомеопатії її використовують при нирковокам'яній хворобі. В індійській медицині свіжі листки призначають при лихоманці та як відволікаючий засіб. Розмножується насінням і вегетативно. У 'підготовлений грунт (переораний чи скопаний на глибину 22-25 см, в який внесено 0,3 т/100 м2 органічних добрив) насіння висівають на глибину 1-1,5 см, ширина міжрядь -50-55 см. Сходи з'являються на 9-10-й день, масово - на початку третьої декади. В перший рік життя рослина утворює генеративні пагони заввишки 55 см. Вони цвітуть у кінці липня, достигають - у кінці вересня. Плодоносить регулярно. Вегетативно розмножують живцями, які нарізають у липні і укорінюють під склом. Так вони перезимовують. Навесні їх можна використовувати як маточні екземпляри для живцювання Верес звичайний (Culluna vulgaris (L.) Hill.) Родина вересові (Erscaceae) Невеличкий вічнозелений гіллястий кущик 15-70 см заввишки. Стебло тонке з піднятими гілками, кора сіро-бура. Листочки дрібні, розміщені супротивно, тісно-черепитчасто, в чотири ряди. Квітки лілові або лілово-рожеві, іноді білі або кремові, на коротких квітконіжках, розміщені в однобокі грона” Смак рослини гіркий, терпкий. Запах сильний (пахне медом). Цвіте з липня по вересень. Росте у лісових і лісостепових районах - на сухих і вогкуватих, бідних на вапно, піщаних грунтах, частіше в соснових і мішаних лісах, на галявинах, сухих горбах, на лісових луках, при дорогах. Збирають вкриті листочками гілки з квітками, влітку. Застосовують як засіб потогінний і сечогінний, протизапальний - при запаленнях сечових шляхів. Рекомендують при подагрі, ревматизмі, захворюваннях сечового міхура, які супроводять запалення передміхурової залози, сечокам'яній хворобі, проносах. Вживають при розладі нервової системи, безсонні, лякливості, задумливості (діють глікозиди арбутин і ериколін, алкалоїд ерикодинін, фумарова й цитринова кислоти, дубильні речовини). Застосовують як чай. На 1 склянку окропу беруть 1 чайну ложку вересу і настоюють 10 хвилин. П'ють 2 склянки на день ковтками, корисний при катарі шлунка з підвищеною кислотністю. Як засіб, що заспокоює нерви і лікує безсоння, використовують суміш вересу, трави собачої кропиви, сухоцвіту болотяного і валеріанового кореня у співвідношенні 4:3:3:1 - беруть 1 столову ложку суміші на 2 склянки окропу й напарюють цілу ніч. П'ють щогодини по 4-5 ковтків, 4 склянки на день (при неврастенії), безсонні. 2 повні столові ложки суміші трави вересу, листків меліси і кореня валеріани у співвідношенні 2:2:6 на 1 склянку окропу, настоюють 15 хвилин. Випивають ковтками протягом дня. При хронічних запальних змінах у серцевому м'язі, перикарді, серцевих клапанах і стані після їх перенесення (компенсовані і декомпенсовані вади клапанів серця, ендокардит, міокардит, перикардит, недостатність мітрального клапана, мітральний стеноз, недостатність аортального клапана, стеноз аорти) 2 чайні ложки суміші квіток вересу, квіток терну, квіток глоду колючого, трави собачої І кропиви серцевої, трави деревію, кореня любистку (порівну) варять протягом 20 хвилин в 1 склянці води і випивають ковтками протягом дня. Сечогінно діє суміш трави вересу, трави остудника голого, листків мучниці, трави дроку, трави звіробою звичайного, квіток лаванди, кореневищ аїру тростинного і листків шавлії (порівну) - беруть і столову ложку на 1 склянку окропу, напарюють 10 хвилин, п'ють 2 склянки на день.