ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ ПРИКАРПАТТЯ
Шрифт:
Барбарис - кущ 1,5-3 м заввишки, дуже розгалужений, з гілками, вкритими трироздільними колючками до 2 см завдовжки. Листки обернено-яйцеподібні, тонкі, пилчасто-зубчасті, звужені в черешку. Квітки зібрані в пониклі грона. Чашолистків, пелюсток і тичинок - по 6. Пелюстки жовті. Цвіте у травні - червні. Плід - червона ягода, достигає у вересні.
Росте серед чагарників, на узліссях. Широко культивують як декоративну рослину.
Плоди вживають в їжу свіжими або після переробки. З них готують начинку для цукерок, желе, варення, мармелад, лікери, соки, сиропи, екстракти, безалкогольні напої. На Кавказі з барбарису, води, перцю і солі роблять гостру приправу для м'ясних страв.
Оригінальні смакові властивості плодів барбарису зумовлені наявністю в них цукрів (до 7%), органічних кислот (до 7%), вітаміну С (до 90 мг %). Вони містять також пектинові, дубильні й фарбувальні речовини.
З лікувальною метою використовують листки, кору і корені. В останніх міститься алкалоїд берберин. У народній медицині ягоди рекомендують для збудження апетиту, гамування спраги, зниження артеріального тиску. Молоді гілки, кору і корені застосовують при фарбуванні вовни та шкур. У декоративному садівництві із барбарису створюють живоплоти, бордюри тощо.
Розмножується насінням (після стратифікації) і вегетативно (живцями, відсадками та поділом куща).
Листки заготовляють навесні після цвітіння, їх сушать у тіні, в добре провітрюваних приміщеннях. Корені заготовляють навесні або восени. Вибирають не більше п'ятої частини їх, щоб не пошкодити кореневої системи. Обрубані корені промивають, сушать, розрізують на шматки завдовжки 2 см. Сушать на горищах або під наметом при достатній вентиляції. Плоди, заготовляють у вересні - жовтні.
Барвінок малий
(Vinca minor L.)
Родина барвінкові (Аросупасеае)
Про барвінок як лікувальний засіб згадували ще Пліній Старший та Діоскорид. У Британській Вест-Індії і на Філіпінах його використовували для лікування діабету, в Бразилії - для зупинки кровотеч й лікування хронічних ран. Неабияке місце займав барвінок у віруваннях слов'янських народів, зокрема в Київській Русі.
Нев'януча зелень рослини та її виняткова живучість привернули увагу людей у середні віки. Барвінку приписували чудодійну силу, вважали його символом вічності і вірності, вірили, що він береже від дияволів та відьом.
Особливо велику популярність здобув наприкінці XVIII ст. завдяки Жан-Жаку Руссо, який згадав цю рослину в своєму автобіографічному творі "Сповідь". З ростом слави книги росла й популярність барвінку. Після смерті Руссо на його батьківщині було споруджено пам'ятник, підніжжя якого прикрасили барвінком.
Барвінок малий - вічнозелений півкущ (30-60 см заввишки) з тонким горизонтальним кореневищем до 70 см завдовжки. Стебла повзучі, розгалужені, у вузлах укорінюються. Листки супротивні (3-7 см завдовжки і 2,5 см завширшки), еліптичні, шкірясті, вічнозелені, голі, зверху блискучі, по краях гладенькі. Квітки двостатеві, правильні, пазушні, поодинокі, на довгих квітконіжках. Оцвітина подвійна, п'ятичленна. Чашечка зрослолиста, віночок синій. Плід складається з двох видовжених стручкоподібних частинок.
Росте в листяних лісах (букових, грабово-дубових), часто утворюючи суцільні зарості. Цвіте у травні - червні.
Трава містить алкалоїди індольного ряду - вінін, пубесцин і мінорин. В Угорщині з неї виготовляють препарат девінкан, а в Болгарії - вінкапан, які призначають як гіпотензивний засіб при гіпертонічній хворобі.
Вегетативно розмножується дуже швидко. Через рік-два з одного кущика виростає ціла грядка чудових вічнозелених рослин, які примножуються боковими пагонами. Заготовляють траву барвінку малого навесні і на початку літа під час цвітіння (травень -червень), обов'язково зрізуючи її серпами чи ножами. Не можна виривати рослини з кореневищем, бо це призводить до їх знищення. Траву сушать на горищах або під аовігашй тхрта добрій, вентиляції, розстеливши тонким шаром (3-5 см) на папері чи тканині.
Белладонна лікарська
(Atropa belladonna L.)
Родина пасльонові (Solanaceae)
Багаторічна дуже отруйна травяниста рослина заввишки до 1,5 м. Росте в листяних лісах між чагарниками, на молодих лісосіках переважно на відкритих місцях. Природні зарості можна використати як насіннєву базу для селекційної роботи.
З лікувальною метою використовують листки (Folia belladonnae), корені (Radix belladonnae ) і траву (НегЬа belladonnae). Листки містять в собі алкалоїди, переважно гіосциамін, а також скополамін (гіосцин), глюкозид метилескулін, аспарагін, смолисті речовини. Корінь містить до 1,5% алкалоїду, в основному гіосциаміну, глюкозид метилескулін і до 12% дубильних речовин. З листя бел лад они виготовляють фармацевтичні препарати - екстракти і настойки, новогаленові препарати, які вживають як болезаспокійливий і протиспазматичний засоби при бронхіальній астмі, шлунковокишкових захворюваннях, а також при отруєнні морфієм. Гіосциамін розширює зіниці.
Міцний відвар коренів призначають при паркінсоніомі. З коренів і листків одержують атропін.
Листки збирають в період цвітіння, в червні - липні, 3-4 рази, в міру їх відростання. Общипують біля основи листкової пластинки. Сушать негайно в тіні.
Коріння збирають восени (вересень - жовтень) з рослин другого року. Заготовляють тільки м'ясисті, соковиті, бічні корені, видаляючи дерев'янисту основу головного кореня. Сушать в затінених, добре провітрюваних місцях.
Вся рослина отруйна, що слід враховувати під час її збирання і сушіння: не торкатися носа, очей, губ, а після закінчення роботи мити руки.
Білотка альпійська
(Leontopodium R. Br.)
Родина складноцвіті (Compositae)
Багаторічна трав'яниста рослина з родини складноцвітих. Наукова назва роду походить від грецьких слів, які в перекладі означають "лев'яча лапа". " % Росте на вапнякових скелях в альпійському та субальпійському поясах. Зустрічається дуже рідко в Карпатах на вершинах гір Близниці, Ненєски. у найбільш важкодоступних місцях, на стрімких скелях, але і там зазнає винищення. Білотка альпійська зростає тільки в Карпатах, близькі види зустрічаються в горах Середньої Азії, на Далекому Сході, росте в горах Європи, на Балканах.
Рослина вважається символом мужності й кохання і у всіх гірських . народів овіяна поетичним ореолом легенд.
Горизонтально відхилені, густо опушені приквіткові листочки білотки, що оточують суцвіття - кошики, надають їй вигляду чудової сріблястої багатопроменевої зірки. Недарма у Франції едельвейс називають "зіркою полонин", в Італії - "квіткою скель", а у нас в Карпатах - "шовковою косицею". Повсюдно охороняється законом. Потребує най суворішої охорони.
Поделиться с друзьями: