Чтение онлайн

Особливо велику популярність здобув наприкінці XVIII ст. завдяки Жан-Жаку Руссо, який згадав цю рослину в своєму автобіографічному творі "Сповідь". З ростом слави книги росла й популярність барвінку. Після смерті Руссо на його батьківщині було споруджено пам'ятник, підніжжя якого прикрасили барвінком.

Барвінок малий — вічнозелений півкущ (30–60 см заввишки) з тонким горизонтальним кореневищем до 70 см завдовжки. Стебла повзучі, розгалужені, у вузлах укорінюються. Листки супротивні (3–7 см завдовжки і 2,5 см завширшки), еліптичні, шкірясті, вічнозелені, голі, зверху блискучі, по краях гладенькі. Квітки двостатеві, правильні, пазушні, поодинокі, на довгих квітконіжках. Оцвітина подвійна, п'ятичленна. Чашечка зрослолиста, віночок синій. Плід складається з двох видовжених стручкоподібних частинок.

Росте в листяних лісах (букових, грабово-дубових), часто утворюючи суцільні зарості. Цвіте у травні — червні.

Трава містить алкалоїди індольного ряду — вінін, пубесцин і мінорин. В Угорщині з неї виготовляють препарат девінкан, а в Болгарії — вінкапан, які призначають як гіпотензивний засіб при гіпертонічній хворобі.

Вегетативно розмножується дуже швидко. Через рік-два з одного кущика виростає ціла грядка чудових вічнозелених рослин, які примножуються боковими пагонами. Заготовляють траву барвінку малого навесні і на початку літа під час цвітіння (травень — червень), обов'язково зрізуючи її серпами чи ножами. Не можна виривати рослини з кореневищем, бо це призводить до їх знищення. Траву сушать на горищах або під аовігашй тхрта добрій, вентиляції, розстеливши тонким шаром (3–5 см) на папері чи тканині.

(Atropa belladonna L.)

Родина пасльонові (Solanaceae)

Багаторічна дуже отруйна травяниста рослина заввишки до 1,5 м. Росте в листяних лісах між чагарниками, на молодих лісосіках переважно на відкритих місцях. Природні зарості можна використати як насіннєву базу для селекційної роботи.

З лікувальною метою використовують листки (Folia belladonnae), корені (Radix belladonnae) і траву (НегЬа belladonnae). Листки містять в собі алкалоїди, переважно гіосциамін, а також скополамін (гіосцин), глюкозид метилескулін, аспарагін, смолисті речовини. Корінь містить до 1,5 % алкалоїду, в основному гіосциаміну, глюкозид метилескулін і до 12 % дубильних речовин. З листя бел лад они виготовляють фармацевтичні препарати — екстракти і настойки, новогаленові препарати, які вживають як болезаспокійливий і протиспазматичний засоби при бронхіальній астмі, шлунковокишкових захворюваннях, а також при отруєнні морфієм. Гіосциамін розширює зіниці.

Міцний відвар коренів призначають при паркінсоніомі. З коренів і листків одержують атропін.

Листки збирають в період цвітіння, в червні — липні, 3–4 рази, в міру їх відростання. Общипують біля основи листкової пластинки. Сушать негайно в тіні.

Коріння збирають восени (вересень — жовтень) з рослин другого року. Заготовляють тільки м'ясисті, соковиті, бічні корені, видаляючи дерев'янисту основу головного кореня. Сушать в затінених, добре провітрюваних місцях.

Вся рослина отруйна, що слід враховувати під час її збирання і сушіння: не торкатися носа, очей, губ, а після закінчення роботи мити руки.

(Leontopodium R. Br.)

Родина складноцвіті (Compositae)

Багаторічна трав'яниста рослина з родини складноцвітих. Наукова назва роду походить від грецьких слів, які в перекладі означають "лев'яча лапа". " % Росте на вапнякових скелях в альпійському та субальпійському поясах. Зустрічається дуже рідко в Карпатах на вершинах гір Близниці, Ненєски. у найбільш важкодоступних місцях, на стрімких скелях, але і там зазнає винищення. Білотка альпійська зростає тільки в Карпатах, близькі види зустрічаються в горах Середньої Азії, на Далекому Сході, росте в горах Європи, на Балканах.

Рослина вважається символом мужності й кохання і у всіх гірських. народів овіяна поетичним ореолом легенд.

Горизонтально відхилені, густо опушені приквіткові листочки білотки, що оточують суцвіття — кошики, надають їй вигляду чудової сріблястої багатопроменевої зірки. Недарма у Франції едельвейс називають "зіркою полонин", в Італії — "квіткою скель", а у нас в Карпатах — "шовковою косицею". Повсюдно охороняється законом. Потребує най суворішої охорони.

(Leucojum vernum L.)

Родина Амарилісові

На проталинах, де тягнуться до сонця перші паростки, біля струмочків з талого снігу на соковитих квітконосах погойдуються великі білі дзвіночки білоцвіту весняного. Завдяки поживним речовинам, нагромадженим у цибулині, швидко розвивається квітконіс з трьома-чотирма лінійними приземними листками. На верхівці квітконоса в пазусі приквіткового листка на довгій зігнутій квітконіжці красується велика, наче фарфорова, квітка (рідше 2). Оцвітина до 3 см завдовжки, широкодзвоникувата, з 6-роздільними білими листочками, з жовтою або зеленою плямою біля верхівки кожного з них. Головне призначення плями — показувати запилювачам шлях до нектару. Основна нектароносна тканина міститься на дні квітки. Тичинки з білими нитками і яскраво-жовтими пиляками. Плід — м'ясиста коробочка. Білоцвіт зацвітає одним з перших — у березні, цвіте й у квітні.

Росте по відкритих трав'янистих місцях, узліссях букових лісів, на вологих луках. Поширений у Закарпатті, рідше трапляється в Карпатах і зовсім рідко в Розточчі-Опіллі. Розмножується цибулинами і насінням.

(Menyanthes trifoliata L.)

Родина тирличеві (Gentianaceae)

Багаторічна трав'яниста рослина 25–70 см заввишки, з повзким стеблом. Листки всі прикореневі, довгочерешкові з трійчастою пластинкою оберненояйцевидних листочків. Квітки білувато-рожеві, зірчасті, в довгастому гроні на безлистому квітконосному стебельці. Цвіте у травні — червні.

Росте по низьких берегах рік і озер, на низинних торфових болотах, у канавах, утворюючи часто густі зарості.

Збирають листки навесні і влітку під час цвітіння, в суху сонячну погоду.

Застосовують для збудження апетиту, поліпшення виділення травних соків і перистальтики шлунково-кишкового тракту, при недостатній кислотності шлункового соку, а також при здутті, жовтяниці, малярії, для збудження функції залоз, заспокоєння нервів і при недокрів'ї. Вживають у вигляді чаю. На 1 склянку окропу беруть 1 чайну ложку подрібнених листків, настоюють 10 хвилин. П'ють по 1 склянці перед їдою при водянці, набряках, недокрів'ї, ревматизмі, золотусі. Для збудження апетиту готують чай з суміші трави полину гіркого і листків бобівника (порівну) — беруть 1 чайну ложку на 1 склянку окропу (діють гіркий глікозид меніантин, алкалоїд генціанин, рутин, жирна олія, холін, сапоніни, віск, дубильні, смолисті й інші речовини, в яких є йод). Для заспокоєння нервів з суміші листків бобівника, листків м'яти і кореня валеріани у співвідношенні 4:3:3 готують настій — беруть 1 столову ложку на 1 склянку окропу, настоюють півгодини і випивають протягом дня ковтками.

Для збудження апетиту і поліпшення травлення п'ють чай з суміші трави бобівника, трави золототисячника-центурїї, листків м'яти і кореня аїру в співвідношенні 4:3:2:1 — беруть 1 столову ложку на 1 склянку окропу і настоюють півгодини. Вживають по півсклянки 2–3 рази на день, за півгодини до їди.

При нервовій збудженості беруть 1 столову ложку суміші трави бобівника, листків м'яти, кореня валеріани і кореня дягелю лікарського у співвідношенні 2:3:2,5:2,5 на 1 склянку окропу і настоюють 20 хвилин. П'ють по півсклянки двічі на день.

Для стимуляції дії травних залоз і при слизовому катарі шлунка і кишок 1 столову ложку суміші листків бобівника трилистого, листків м'яти, трави деревію тисячолистого, трави золототисячника-центурії і насіння кропу (порівну) настоюють 2 години в 1 склянці окропу. П'ють по півсклянки тричі на день, перед їдою.

При хворобах печінки 1 столову ложку суміші листків бобівника трилистого, квіток ромашки лікарської і трави чистотілу (порівну) 1 хвилину кип'ятять в 1 склянці води, настоюють 1 годину і, відцідивши, п'ють по півсклянки вранці і ввечері, через годину після їди.