Чтение онлайн

Ягоди вживають свіжими і переробленими. З них готують варення, компоти, джем, начинку для цукерок, сік, маринади, екстракти, напої. Квашена брусниця має приємний смак й може тривалий час зберігатись, її застосовуюиі як гарнір до м'ясних і рибних страв, додають до салатів.

Використовують листки брусниці як сечогінний і дезинфікуючий засіб при нирковокам'яній хворобі, ревматизмі, подагрі, циститах. Антисептична й протизапальна дія препаратів з листків брусниці подібна до дії листків мучниці.

Ягоди застосовують при запальних процесах, а відвар усієї рослини (зібраної у період цвітіння) — при ревматизмі, простуді, кашлі, захворюваннях печінки, нирок, сечового міхура, гіпертонії.

Розмножувати брусницю в домашніх умовах важко. Найдоступніші способи — насінням та поділом куща.

Ягоди збирають з середини серпня до перших приморозків. Листки — зразу після сніготанення і до початку цвітіння або восени після збирання ягід. Збирають вручну, почорнілі листки відкидають. Сушать у сушарках або під. наметами з доброю вентиляцією, розсипаючи тонким шаром на папері чи тканині

(Betonica officinalis L.)

Родина губоцвіті (Lamiaceae (Labiatae)

Багаторічна трав'яниста рослина 30–60 см заввишки, з коротки^ кореневищем, яке щороку дає пучок листків з довгими черешками. СтеблЯ висхідні, прямі, звичайно не розгалужені, чотиригранні. Нижні листки довгочерешкові, у прикореневій розетці, стеблові — супротивні, майже сидячі, 2–3 пари. Листки, як і вся рослина, більш-менш довгошорстковолосисті, великі, яйцеподібно-видовжені або довгасті, тупі, при основі серцеподібні, по краку зарубчасті. Квітки зібрані в густі пазушні багатоквіткові кільця, зближені колосоподібне суцвіття, нижні кільця бувають віддалені. Квіткові кільця виходять із пазух верхівкових листків. Квітки неправильні, двогубі. Віночок світло-пурпуровий або пурпуровий, пухнастий. Плід — розпадини чотиригорішок.

Росте в мішаних лісах, серед чагарників, на луках. Цвіте у червні -1 вересні.

Буквиця лікарська містить гіркі і дубильні речовини (стахідрин, холіні бетоніцин), алкалоїди (0,1–0,5 %), слиз і ефірну олію (до 0,058 %). 1

Надземну і підземну частини використовують як відхаркувальний (пря| кашлі й астмі), сечогінний, жовчогінний, легкий проносний засіб; траву — при] поганому шлунковому травленні та підвищеній кислотності; листки — яш проносний, болезаспокійливий засіб, при ломоті, хворобах сечового міхурал паралічі, подагрі, простудах горла і грудей. У ветеринарії молочний відвар листків дають тваринам при запаленні кишок. Порошок з сухої рослини використовують для отруєння мишей. Молоді листки вживають в їжу які вітаміни. З трави одержують буро-оливкову фарбу, яку використовують для фарбування вовни.

Розмножується насінням і вегетативно (поділом куща, відсадками, І живцями). При висіві тільки-но зібраного насіння на глибину 1–1,5 см та] ширині міжрядь 35–40 см сходи одержують навесні, при літній сівбі — на 12-1 15-й день після неї. Вперше зацвітає на третій рік життя. Плодоносить регулярно.

Залежно від величини кущ ділять на 2–4 частини і висаджують на! відстані 25–30 см одна від одної; міжряддя — 30–35 см. Догляд як при насінному, | так і при вегетативному розмноженні полягає в розпушенні і прополюванну міжрядь.

Збирають листки і надземну частину під час цвітіння. Сушать у добре провітрюваних приміщеннях.

(Verbena officinalis L.)

Родина вербенові (Verbenaceae)

Здавна вербену вважали чудодійною. У стародавні часи служителі релігійного культу прикрашали нею вівтарі під час жертвоприношень. Грецькі воїни вірили, що вербена робить їх тіло невразливим, відлякує ворога. У римлян цю квітку присвячували Меркурію — крилатому віснику богів. Вербеною прикрашали посланців, які йшли з мирною місією, називали їх вербоносцями.

У середні віки навколо цієї рослини створювали таємничість. Збирали її один раз на рік, у безмісячну ніч, при сяйві планет Венери або Меркурія. Вважалося, що особливу силу має вербена, викопана в певний час золотою або срібною лопатою, її не можна було збирати, поки не випала вранішня роса і не зволожила рослини. Така вербена повинна була принести здоров'я і навіть багатство.

Вербена лікарська — багаторічна трав'яниста рослина заввишки 30–60 см. Стебло прямостояче, по гранях шорстке. Листки шорсткі, яйцеподібно-довгасті. Квітки дрібні, блідо-лілові, зібрані в довгі тонкі ниткоподібні колоски. Плід складається з чотирьох горішків. Цвіте в червні — жовтні.

Росте — по всій території України на вологих забур'янених місцях та узбіччях доріг.

В усіх частинах рослини міститься отруйна речовина — вербеналін. Крім того, в траві виявлено вітамін С, кумарин, дубильні речовини, органічні та інші сполуки.

Вербену використовують при шкірних захворюваннях, у тому числі від золотухи. Застосовують також при артеріосклерозі і тромбозах, в гомеопатії її використовують при нирковокам'яній хворобі. В індійській медицині свіжі листки призначають при лихоманці та як відволікаючий засіб.

Розмножується насінням і вегетативно. У 'підготовлений грунт (переораний чи скопаний на глибину 22–25 см, в який внесено 0,3 т/100 м2 органічних добрив) насіння висівають на глибину 1–1,5 см, ширина міжрядь -50-55 см. Сходи з'являються на 9-10-й день, масово — на початку третьої декади. В перший рік життя рослина утворює генеративні пагони заввишки 55 см. Вони цвітуть у кінці липня, достигають — у кінці вересня. Плодоносить регулярно.

Вегетативно розмножують живцями, які нарізають у липні і укорінюють під склом. Так вони перезимовують. Навесні їх можна використовувати як маточні екземпляри для живцювання

Верес звичайний (Culluna vulgaris (L.) Hill.) Родина вересові (Erscaceae)

Невеличкий вічнозелений гіллястий кущик 15–70 см заввишки. Стебло тонке з піднятими гілками, кора сіро-бура. Листочки дрібні, розміщені супротивно, тісно-черепитчасто, в чотири ряди. Квітки лілові або лілово-рожеві, іноді білі або кремові, на коротких квітконіжках, розміщені в однобокі грона” Смак рослини гіркий, терпкий. Запах сильний (пахне медом). Цвіте з липня по вересень.

Росте у лісових і лісостепових районах — на сухих і вогкуватих, бідних на вапно, піщаних грунтах, частіше в соснових і мішаних лісах, на галявинах, сухих горбах, на лісових луках, при дорогах.

Збирають вкриті листочками гілки з квітками, влітку.

Застосовують як засіб потогінний і сечогінний, протизапальний — при запаленнях сечових шляхів. Рекомендують при подагрі, ревматизмі, захворюваннях сечового міхура, які супроводять запалення передміхурової залози, сечокам'яній хворобі, проносах. Вживають при розладі нервової системи, безсонні, лякливості, задумливості (діють глікозиди арбутин і ериколін, алкалоїд ерикодинін, фумарова й цитринова кислоти, дубильні речовини).