Чтение онлайн

– Е, не лізь поперед батька в пекло, – застеріг оперуповноваженого слідчий. – Я над цим зранку сушу мізки. Бачу, ти вже приготував папір. Спершу занотуємо всі факти і відомості, які у нас зараз є. Під копірку. Почнемо, Євгене…

Євген вивів великими літерами посеред аркуша:

Факти і відомості:

– на сорочці Шейченка чорна смуга невідомого походження (Біронський і Апостолов стверджують: його сорочка була чистою);

– знайдено в кишені золотий імперіал:

– Шейченко, опритомнівши, казав «кривий»;

– кривого хлопця з ціпком бачили: Ольга Кирилівна – сусідка Римми Полякової – біля бочки з квасом, світлоока жінка, мати Ігоря Апостолова, – коло школи і в дубовому гаю поблизу горба, Римма на сходах під’їзду в мить падіння Віталія;

– Апостолов і Біронський стояли біля будинку № 19 в той час, коли Шейченко сидів на підвіконні (за свідченням Полякової);

– знак – літера R, пронизана ламаною блискавкою, – на партах, в «дипломатах» і в під’їздах трійці, Полякової;

– переляк Віталія за мить до падіння;

– щосуботні відвідини кафе «Дружба» з грудня, за які платив Шейченко;

– лічив гроші в коридорі кафе у присутності якогось сивого чоловіка;

– коли мати працювала у вечірні зміни, Віталій пізно повертався додому (повідомила сусідка Лашко);

– магнітофон у Шейченка явно не Ігоря Апостолова;

– брошку – золотий вітрильник – поклав Риммі (дівчина переконана) Шейченко;

– добре вчаться і поводяться, допомагають матерям;

– чомусь Біронський і Апостолов не зізналися, що проводжали Віталія до Римминого будинку, й наче не знали про витівки з підвіконням;

– Шейченко називав друзів «рейдерами»;

– всі троє дзюдоїсти-розрядники.

– Здається, все, нічого не забули, – сказав Денис, спинився, взяв нотатки. – Ого скільки! Цілий аркуш! А ніби обмаль матеріалу.

Він перечитав, поклав папірець на стіл, сів.

– Давай свою робочу версію, – попросив.

– Шейченко торік восени десь роздобув золоті імперіали, знайшов кому продавати – сивий чоловік, – почав Євген ділитися своїми припущеннями. – Ось звідки у нього гроші на кафе, магнітофон і брошку. Проте скупник злякався, що Віталій викаже його або наведе міліцію, і вірішив прибрати юнака, може, придбавши останнього імперіала… От і підіслав Кривого, і той… Вірогідно? Збігається з твоєю версією?

– Цілком. Мені це теж спало на думку, – погодився слідчий.

– Однак не доберу, яким чином Кривий скинув Шейченка, – признався Тополюк. – Спортсмен, не боявся висоти… І від підвіконня до підлоги сантиметрів сто п’ятдесят – сто сімдесят.

– Слухай, Євгене, я докладно розпитав Римму, як сидів Шейченко, – Бухов несподівано скупо усміхнувся. – Сидів, мов на спортивному коні, лише ліва нога спущена в коридор, і лівою рукою тримався за стіну над головою. Підвіконня там широке. Скинути людину нелегко в такому положенні. Переконався: сьогодні сам сидів на підвіконні, правда, на другому поверсі.

– І тебе ніхто не бачив з вулиці?

– А я експериментував у кабінеті помічника з вікнами у двір.

Молодець Денис. А він не здогадався спробувати. Євген уявив Шейченка: ліва нога над батареєю опалення, ліва рука піднята над головою… Стривай, саме на лівому боці сорочки чорна смуга і на тому місці на тілі садно…

– Ти зараз Євгене, міркував над чорною смугою.

– Вгадав. А звідки вона взялася?

– Досі загадка, – розвів руками Бухов. – На шляху від рогу будинку до підвіконня ніде ніякої сажі, щоб забруднитись.

– Знаєш, Денисе, у мене іноді з являється дивне почуття: ніби ми займаємось не нещасним випадком, а прискіпливо шукаємо доказів убивства. Чого б це? – стенув плечима Євген. – Мовби шиємо справу білими нитками.

– Бо тобі шкода Віталія, напівсироти, його матері, і раптом починають спливати різні підозрілі факти й непривабливі вчинки загиблого, – пояснив слідчий. – Звичайно, підтвердити, що стався нещасний випадок, неважко. Втім, навіть коли б не було чорної смуги і золотого імперіала, залишилося б запитання: чому Шейченко опинився в чужому будинку? І з’явилася б Римма Полякова, й потяглася б ниточка…

Тополюк не заперечив. Бухов точно визначив причину його сумнівів. Вони багато гарного чули про Віталія і його друзів. І несподівано під час розслідування за зовнішніми ознаками нещасного випадку проглянув злочин, а образ небіжчика, двох його однокласників тьмянішав… Гірко. їм лише по сімнадцять років. Євген задивився у розчинене вікно. У гіллі каштана, серед молодого листя, безжурно стрибали і цвірінькали горобці. Гадав, чи не поламається їхня робоча версія. Досвід підказував: змін і доповнень у наступні дні не бракуватиме.

– Тепер, Денисе, нам залишилося відповісти на кілька головних запитань. І тоді, можливо, справі кінець.

– На які саме? – слідчий потягся до стола й взяв з-під паперів золоту брошку-вітрильник, помилувався нею. – Ну-ну, я слухаю.

– Де взяв імперіал Шейх? Хто Кривий і Сивий? Останніх слід розшукати, – додав Євген.

– Стержневі питання і взаємопов’язані. Кривий, мабуть, місцевий: добре знає житловий масив, – вголос міркував Бухов. – А от Сивий… Насторожує, що він не з’являвся в залі кафе. Чому? Зайва обережність: не потрапляти на очі друзям Шейченка?

– Мабуть… – Тополюк поглядав на брошку, сяючу в пальцях Дениса. Справжній мистецький витвір: маленький, стрімкий люгер під трьома рейковими вітрилами.

– Вилучив у Римми?

– Вона боїться тримати її вдома, щоб не знайшли батьки. Коштовна річ.

Йому теж закортіло взяти брошку в руки.

– Дай погляну.

Легенька – грамів чотири золота. На зворотному боці защіпка. Євген придивився до вітрил.

– Де твоя лупа?

– А що там? – нахилився до нього слідчий.

Під лупою на кожному вітрилі оперуповноважений виразно побачив вирізблені чимось гострим три літери – В, І і Т. Денис й собі подивився.

– «ВІТ», – прочитав. – Хм, а я не помітив. Маєш гострий зір.

– Напевне, скорочено «Віталій», – сказав Тополюк.

– Другий, за імперіалом, речовий доказ, – зауважив Бухов. – Ще й з автографом.

– Ось ознайомся, – слідчий подав Тополюку грубу теку. – Пам’ятаєш, я казав, що прізвище Біронський мені наче знайоме?

– Казав.

На теці напис: «Про золоті зливки». Євген почав гортати сторінки. її суть: двоє молодиків з вищою освітою – інженер і хімік – скуповували позолочені корпуси годинників і виплавляли з них коштовний метал. Здавалося б, якісь міліграми… Однак, буваючи у відрядженнях в різних містах, вони придбали велику кількість корпусів і виплавили таким чином близько кілограма золота, продали його спекулянтам і махінаторам.