Чтение онлайн

– Читай, де закладки, – порадив Євгенові Денис, щоб Тополюк не гаяв дарма часу.

«З протоколу допиту Кастрафіна В.А.

СЛІДЧИЙ. Скільки ви особисто скупили корпусів?

КАСТРАФІН. Я не лічив.

СЛІДЧИЙ. Чий це блокнот?

КАСТРАФІН. Мій.

СЛІДЧИЙ. Ось у ньому записи: Київ – 93, Львів – 105, Одеса – 201, Запоріжжя – 88. Продовжувати?

КАСТРАФІН. Не треба. Я скупив їх близько семисот штук. Записи робив для звіту.

СЛІДЧИЙ. У кого скуповували?

КАСТРАФІН. У майстрів-годинникарів.

СЛІДЧИЙ. Як же ви їм пояснювали свою покупку?

КАСТРАФІН. Хочу, мовляв, обновити годинники дружині, собі, матері, батькові, тещі.

СЛІДЧИЙ. А в нашому місті у кого ви купляли?

КАСТРАФІН. У всіх майстернях.

СЛІДЧИЙ. Назвіть їх.

КАСТРАФІН. У побуткомбінатівських на площах Перемоги, Гагаріна і Леніна, на автобусному, залізничному і авіавокзалах, при готелях «Поділля», «Південний», «Жовтневий», магазині «Сувенір» і центральному універмазі».

Під другою закладкою у справі знаходився такий документ:

«Слідчому прокуратури тов. Сластіну С.Д.

В січні 1982 року до мене під час роботи звернувся незнайомий чоловік з проханням продати 15 позолочених корпусів для оновлення годинників членам своєї сім’ї і родичам. Нічого не підозрюючи поганого і протизаконного, я відпустив йому 15 позолочених корпусів. Більше той чоловік ніколи до мене не звертався з подібним проханням, і я ніде його не зустрічав.

Біронський С.А., майстер-годинникар

центрального універмагу.

27 березня 1983 року».

Біронський! Батько Ігоря! Чудасія. Гарна пам’ять у Бухова! Минуло ж два роки… Євгенову увагу привернув наступний аркуш:

«Протокол свідчення гр. Біронського С.А.»

СЛІДЧИЙ. Станіславе Андрійовичу, від вас Кастрафін отримав 15 позолочених корпусів.

БІРОНСЬКИЙ. Так, я про це написав.

СЛІДЧИЙ. А як ви їх оформили документально?

БІРОНСЬКИЙ. Розумієте… е-е… виписав квитанції.

СЛІДЧИЙ. На різних вигаданих осіб? Ну-ну, ви не соромтесь, кажіть. Адже ми все знаємо.

БІРОНСЬКИЙ. На різних і вигаданих.

СЛІДЧИЙ. І взяли гроші з Кастрафіна ще й за нібито виконану вами роботу по заміні корпусів?

БІРОНСЬКИЙ. Взяв. У мене ж план.

СЛІДЧИЙ. Однак ми не знайшли квитанцій. Де ж вони?

БІРОНСЬКИИ. Напевно, загубились. Я добре пам’ятаю, як виписував. Ні, це неможливо! Ви не думайте, я не привласнив гроші. Боже борони. Клянуся вам, ніколи й копійки…»

Тополюк згорнув справу.

– Зрозумів, Євгене? – промовисто запитав Денис.

– Ясно, як по дню. І чим відбувся Біронський?

– Переляком, позбавленням премії за місяць і обговоренням його вчинку на профспілкових зборах. Він виконував план, – іронічно закінчив Бухов.

– План власної кишені, – докинув Тополюк.

– Еге. Тепер про Біронську, – Денис постукав пальцями по столі. – Мати Ігоря за останні сім років поміняла п’ять місць роботи. В тих магазинах, звідки вона розраховувалась, завжди виявляли нестачу. Як ведеться, суму розкидали на всіх працівників, і Біронська вносила свою частку, а невдовзі подавала заяву…

– Цікава сімейка. Ти добряче сьогодні попрацював. А що за люди батьки Аркадія Апостолова?

– Про них у мене ніякої інформації. В суботу й неділю завод не працює. До речі, золоті імперіали досі не проходили в жодній справі. Дуже рідкісні, наче луїдори.

– Тим дивніше. Звідки він у Шейха?

Вони ще з півгодини обмірковували здобуті відомості й факти. Нещасний випадок уже обріс ними, ніби грудка снігу, пущена з гори. Куди заведе їх розслідування?

– Не забудь, завтра до матері Віталія, – нагадав наприкінці Бухов.

Євген незчувся, як заснув: напікшись на сонці, поволі поринув у благодатний спокій. Нічого не снилося. Прокинувся від прохолодних крапель, що падали йому на груди. Поруч стояв Бухов з кволою посмішкою, в синій сорочці й темно-сірих штанах. З його правої руки скрапувала вода. Євген глипнув на годинник- 18.50, звівся. Як одна мить пролетіло тридцять хвилин.

– Одягайся, дзвонила Лашко. Мати Віталія приїхала о 15.00, – сказав Денис і сів на стілець. – Людмила зробила їй укол – ввела камфору, димедрол… Ти сьогодні загорав?

– А що вона непритомніла? – запитав Дениса.

– Ні, але їй дуже погано. З Надійкою пляжився?

– З нею з нею… – буркнув Тополюк.

– А ми ніяк не вирвемося з Тетяною, – з жалем сказав слідчий.

Поки спускалися сходами, Євген мимохіть думав про наслідки їхнього відвідування матері Віталія. Що нового вони долучать до відомих фактів?

Біля під’їзду гуртожитку стояв «Москвич». Вони рушили на проспект Миру. З важким людським горем невдовзі доведеться їм зіткнутися, і намагалися не думати про нього. Пусте: обманювали самих себе, позаяк тривожне очікування зустрічі з матір’ю Віталія не щезало. Воно сиділо у них в душі, мов наляканий птах у гнізді, щомиті готове зринути стримуваним розпачливим співчуттям. Хай йому грець! Євген досі не міг змиритися з чужою бідою.

Поминули старий цвинтар, обгороджений невисоким парканом із сірих плит, де торік наркомани у фамільному склепі купця Гавури влаштували собі «малину». Тоді вони з Буховим добряче попрацювали і надвечір знайшли і затримали їх. За чотири роки, відколи перевели Євгена в обласний центр, у нього з’явилися тут особисті пам’ятні місця, пов’язані з розшуком і різними справами, небезпечними зустрічами і засідками.

Ось і критий ринок «Колос», платна автостоянка й перші будинки проспекту Миру. Бухов повернув «Москвич» у двір.

– Зараз почнеться… – зітхнув.

На сходах Євген мимохідь подивився на стіну, на місце, де намальоване таємниче R, пронизане ламаною блискавкою. Знака не було! Замість нього – сіра пляма штукатурки. Очевидно, хтось його зішкріб.

– Денисе, ти помітив?

– Що? – слідчий озирнувся спиняючись. Тополюк показав на сіру пляму. Бухов здивовано звів брови – Хм. Чия ж це робота? Прибиральниці? Бірона з Апостолом?

– Можливо, їхня. Наче замітають сліди. Чого вони злякалися? Нагінки за ламану блискавку?