Чтение онлайн

Так.

Олег випростався, автоматично помацав кишеню в пошуках рятівної фляги і знову вилаявся, відсмикнувши, немов обпікшись, руку. Досить і того, що він уже випив. Для тих, хто ще не зовсім зрозумів ситуацію, Рибалка готовий був пояснити її популярно, на пальцях. Отже, дівку нюхатимуть в останню чергу. Для працівників ДАІ він - крутий, який п`яним сів за кермо, і кількість випитого нікого не цікавить, запах є навіть від маленького ковтка. Наявність алкоголю в крові доведе будь-яка медична експертиза. Гнав машину, ігноруючи правила дорожнього руху, бо для них, крутих власників іномарок, вони не писані. Звичайно ж, збив дівчинку, причому - навмисне, тут сумнівів нема і бути не повинно. Більше того, коли з`ясують його особу, менти за такий подарунок даїшникам поляну накриють. Останніх півроку колишні колеги, з рідного ж Харківського відділу, тільки й шукають нагоди, аби в легальний та законний спосіб притиснути "зсученого" до нігтя. Механізм Рибалка знав досконало, сам колись непогано практикував. Головне - зачепити потрібну тобі особу, будь за що, за найдрібніший передбачений карним кодексом гріх. Далі можна розкручувати, потроху, поступово, не кваплячись, повільно та впевнено. Потрапивши у звичайнісінький "мавпівник", при наявності великого ментовського бажання можна не вийти з-за ґрат як мінімум місяць, перекочувавши в КПЗ, а далі - в СІЗО. Навіть вправний адвокат, з якими, коли твоя воля, можна не надто рахуватися, всі вони гади продажні, готові за бабки першого-ліпшого чікатилу на волю видряпати, в таких випадках здатен розгубитися. Професійна майстерність розіб`ється об ментовську впертість, нахабство і принципову тупість. Як би не бився Рибалка карасем на розпеченій сковорідці, не довести йому, що дівиця сама кинулася під колеса. Та й вона, коли оклигає, навряд чи в змозі буде щось пригадати толком. Напилася, от і перемкнуло.

Олег закурив. Вирішувати щось треба, причому негайно. Лишати тут і отак утекти? Цей варіант колишній сищик відкинув відразу. Далі - викликати "швидку" по мобільному, дочекатися, поки вона замаячить, і таки вшитися? Варіант. Рука вже тягнула в кишені новомодну, зовсім маленьку, трубку, а з вуст черговий раз сипонули матюки. Ще на щось сподіваючись, Олег таки почав тиснути на кнопки, але все марно - телефон розрядився ще вранці, зарядити не було коли протягом дня, а потім не до того стало, Алка зовсім мізки закомпостувала. Це доля. Він мало не пожбурив трубку в сніг, вчасно схаменувся, стримав емоції, сховав мобілу назад. Які ще варіанти? Везти самому до найближчої лікарні, і, як у кіно про Будулая, покласти перед входом? Або привести до тями, надавати по жопі, насмикати за вуха, розпитати, де живе, доставити під двері і дати пару баксів на лікаря? Взагалі - то годиться... Знову присівши біля непритомної навчіпочки, Рибалка почав обережно бити її по щоках. Потім у голові стрельнуло - треба перенести її в салон, там тепліше, чого вона справді лежить на холодному асфальті. Він узяв дівчину на руки, підвівся...

Таки сьогодні не його день! Ударив одну жінку, за півгодини збив машиною іншу, і тепер попереду замайоріли фари, вони швидко наближалися, комусь саме о такій порі треба проїхати повз нього, та ще й зупинитися, адже цікаво - "опель" поперек дороги, мужик когось тримає на руках, голова та ноги мертво звішуються до землі, що ж тут таке, ін-тер-ресно! І дівчисько не кинеш тепер. І ще радіо дурне зовсім не в тему горлає...

Помнишь, девочка, гуляли мы в саду?

Я бессовестно нарвал букет из ро-оз.

Сріблястий "вольво-кенгуру" зупинився, навіть вирулив на зустрічну смугу. Водій квапливо виліз назовні і, ковзаючи, підбіг до місця пригоди.

– Що тут у вас?

– Нічого, всі свої.

– Не грузи мене, браток? Аварія? Вона того, все, гайки?

– Зараз тобі будуть гайки!
– ідея прийшла блискавично.
– Давай, підключайся. Вона буха, сама під колеса стрибнула. Жива, не бійся. Потримай, у мене там, у машині, є дещо... Ліки...

Водій, дядько середніх років у добротному шкіряному пальті з оптового базару і лисячій шапці, прийняв ношу. Розстебнувши пальто, і далі - піджак, Олег спокійно витяг з наплічної кобури пістолет і наставив його на не в міру цікавого незнайомця.

– Тримай, тримай. Не смикайся.

– Ага, ага... Не треба... Не стріляй... Я піду... поїду... З рештою, яка мені різниця... Тобто... яке до всього цього мені діло... Правда?

– Хоч це ти просік, - навряд чи дядько знається на зброї, тим більше вночі газовий пістолет від справжнього ствола не відрізниш, а справжній, на носіння та зберігання якого, як і на цей самий газовий, у Рибалки був офіційний дозвіл, він намагався без особливої потреби не тримати при собі.
– Тепер слухай мене: завезеш її до найближчої лікарні. Не дай Боже тобі її кинути. Вранці обдзвоню всі, вирахую, що тут є поряд, а твій номер я вже завчив. Знайду, коли дівчини не буде в палаті.

Дядько закивав, позадкував до свого "вольво", послизнувся, втратив рівновагу і впав, не випускаючи при цьому ноші з рук. Дівчина опинилася на ньому зверху, та головою знову стукнулася об асфальт.

– Підйом! Вставай, мудило!
– зброя вороже смикнулася у правиці Рибалки.

Дядько завовтузився.

Таки сьогодні не твій день, Олежко.. Вірніше, ніч... Не твоя...

Знову блимнули в темряві фари, а над фарами - ще один вогник, червоно-біло-синій, наші менти оздобили свої машини на манер кіношних копів. Чому вони намалювалися саме тут, на проспекті, і саме в цей час? Їм мало дороги чи робити нема чого? Рибалка приречено заховав зброю назад, хоча не сумнівався - обшукають і знайдуть. Буде що згадати хлопцям.

Тікати від них, влаштувати перегони нічним грудневим Києвом для повноти картини? Дівчисько вони не кинуть, а його хай ще зловлять... Краще насолоджуватися таким адреналіном, аніж виділяти його в брудній камері, пояснюючи, що ти не верблюд. Та не солідно це все, не поважно, не царська справа - гасати навипередки з патрульними машинами, і доведеться прийняти нав`язаний вищими силами сценарій нинішньої ночі.

Поки міліцейська машина наспіла, дядько встиг вибратися з-під непритомної дівчини і стояв рачки, спритно звестися на рівні ноги заважала важка куртка. Олег стояв спокійно, тримаючи руки в кишенях пальта.

– Ану, руки на машину! А ти - підйом! Бігом, бігом!

Рибак виконав наказ, і кремезний сержант вправно обшукав його, переможно витягнув пістолет, помахав ним. Інший слуга закону допоміг дядькові підвестися, теж звелів обпертися об капот, та обшук нічого незаконного не виявив. Потерпілою вони зацікавилися в останню чергу.

– Це він, він збив!
– водій "вольво" мстив Олегові за свій недавній переляк.

– Він правду каже?
– сержант шарпнув Рибалку за лікоть.

– Ні. Вона сама кинулася під машину. Командире, їй у лікарню треба, і перевір - вона п`яна.

– Без соплєй слизько! Від вас, - сержант підкреслив ввічливе звертання, - теж спиртним чути. На експертизу поїдемо?

– Можемо поїхати, навіть мусимо. У машині фляжка лежить, ковтнув, день закінчився важко.

– Він ще для тебе не закінчився. Довгим буде, без початку й кінця. Заллють баньки, потім людей збивають. А може... ви знайомі?

– Слухай, командире, давай розбиратися, але не тут. Вези, куди треба, тільки наперед дівку в лікарню доставте. Між іншим, на цей газовий пістолет у мене є дозвіл. У машині барсетка, там усі потрібні документи.

– Адвокатові подзвонити не хочеш?

– Поки що він мені не потрібен. Усе до ранку стане на свої місця.

– А як же! Сідай поряд, я твою тачку поведу...

– Свідка теж забрати треба.

– Без тебе розберуться. Допоможи краще, покладемо її до тебе на заднє сидіння. Хоч жива?

– Доречне запитання. Головне, сержанте, вчасно поставлене...

Вона звикла до пізніх Оксанчиних повернень. Між мамою і донькою давно встановилися стосунки, в основі яких лежала взаємна довіра. Поки що донька не давала серйозного приводу для хвилювань, тому, відчувши, що засинає перед телевізором, Людмила вимкнула його і вклалася спати на початку дванадцятої, впевнена, що на ранок традиційно почне здирати з доньки ковдру. Понеділок, робочий тиждень починається. Навіть для тих, хто загуляв з подругами в нічному клубі. Тим більше, що донька подзвонила о пів на дев`яту і попередила, що трошки загуляє. Врешті решт, шістнадцять років, самий цимусний вік для гульок.

Серед ночі Людмила несподівано навіть для себе прокинулася від якогось поштовху. Неначе хтось невидимий трусонув за плече. Вона сіла на ліжку, освоїлася в темряві, простягнула руку до будильника. Початок третьої. Охоплена незрозуміло поганими передчуттями, мама підхопилася і не шукаючи халату й капців, у нічній сорочці та босоніж пройшла до великої кімнати, де на канапі зазвичай спала донька. Ніч видалася доволі світлою, і не треба було вмикати світло, аби переконатися - Оксани на місці не було.