Чтение онлайн

– А в нас, на Землi, - роздратовано гукнув оратор, - хiба нема життя примiтивного, починаючи вiд амеб i кiнчаючи всякими лишайниками, мохами?

– Але ж разом iз найпростiшими органiзмами розвинулися i високi форми життя, включаючи людину! Так повинно бути й на Марсi!

– Де ж вони, вашi марсiани? Чому вони не летять до нас?

– А хто вам сказав, що вони не прилiтали? Може, вони й прилiтали мiльйони чи тисячi рокiв тому. Iсторiя ще не вiдзначала таких подiй, бо й писаної iсторiї тодi ще не було. Але люди передавали спогади про появу гостей з неба, як мiфiчнi, казковi видiння...

– А тепер?
– iронiчно запитав оратор.
– Чому вони не прилiтають до нас, не зав'язують стосункiв iз нами, не обмiнюються досвiдом?

– А тепер, може, їх навiть немає там, а є тiльки залишки їхньої культури. Про це свiдчать i величезнi штучнi супутники...

– Ви впевненi, що вони штучнi? Адже гiпотеза професора Шкловського заперечується багатьма видатними вченими!

– Ну то й що?
– з викликом сказав Василь.
– Ще Лаплас звернув увагу на те, що Фобос i Деймос несхожi на всi iншi супутники планет. По-перше, вони дуже мiнiатюрнi порiвняно з Марсом - Фобос - 16, а Деймос - 8 кiлометрiв у поперечнику; а по-друге, Фобос кружляє навколо планети втричi швидше, нiж сама планета навколо осi - отже, Фобос чужий для Марса. При спiльному їх природному походженнi Марс не мiг би дати Фобосу такої швидкостi...

– Вiн мiг захопити Фобос iз пояса астероїдiв - дрiбних планет! заперечив оратор.

– Нi, - заявив Василь.
– Розрахунки показують, що тодi орбiти Фобоса i Деймоса були б витягнутими, а не точно круговими. Отже, я переконаний, що супутники Марса штучнi, що канали i оази-мiста - теж штучного походження!

– Нас розсудить майбутнє!
– сердито сказав учений.
– Але ви не вiдповiли на запитання - чому жителi Марса не прилiтають до нас? Чому не входять в стосунки з нами?

– А чому ви розглядаєте iнших розумних iстот з нашої людської точки зору? Навiть думаючи, розглядаючи дiї своїх ближнiх, ми намагаємося стати на їх точку зору, щоб бути справедливими! А тут йдеться про iстот з iншого свiту! Ми не знаємо нi їх будови, нi психiки, нi культури, нi смакiв, нi устремлiнь. Отже, не можна наперед приписувати марсiанам певну лiнiю поведiнки!

– Фантастика!
– одрiзав оратор.

– Безумовно!
– весело пiдхопив космонавт пiд схвальний гомiн залу.
– Я згоден, що це фантастика, як i все, що ще не вiдкрите наукою! Але всяка логiчна фантастика здiйснюється. Я впевнений, що стане дiйснiстю i ця. Ми зустрiнемо своїх далеких братiв по розуму в сонячнiй системi, а не десь у iнших зоряних свiтах. I не лише на Марсi, а й на Венерi, а, може, навiть i на Юпiтерi чи Сатурнi!..

– Додайте, - глузливо пiдхопив оратор, - на Меркурiї, Плутонi, Мiсяцi та на астероїдах, серед повної пустоти!

– А що ж!
– погодився Василь.
– Може й серед пустоти! До речi, великий Цiолковський гаряче вiрив, що життя розквiтне скрiзь, де є матерiя i рух. А на Мiсяцi чи на iнших планетах є речовина, є промiння Сонця, значить, є i рух, розвиток. Цей розвиток обов'язково приведе до ускладнень, до створення якогось виду життя!..

Дiти слухали палку дискусiю, їх оченята аж блищали вiд захоплення, хоч вони дечого й не розумiли. Юрiй Сергiйович схилився до них, запитав:

– Ну як?

– Цiлий мiсяць би слухав, - видихнув Андрiйко.

– А хто вам бiльше подобається? Той, хто заперечує життя, чи Василь? хитро запитав учений.

– Василь, - дружно вiдповiли дiти.

Юрiй Сергiйович нiчого не вiдповiв, лише його очi якось потеплiли, спалахнули вологим блиском.

Дискусiя тривала ще дуже довго. Виступали вченi, iнженери, спецiалiсти по ракетах. Багато з них не вiрили у зустрiч iз розумними iстотами на планетi Марс, вони вишукували будь-який привiд чи факт, щоб посiяти сумнiв у такiй зустрiчi, але прихильники Василя були гарячi, нестримнi, впевненi у своєму переконаннi, i їхня думка панувала в атмосферi суперечки.

О десятiй годинi Юрiй Сергiйович провiв друзiв до ворiт космодрому, тепло попрощався.

Дiти йшли лiсом, помiж березами, мовчки - занадто багато вражень ринуло сьогоднi в їх свiдомiсть. Вже бiля околицi села Андрiйко зупинився, сказав:

– Борю, Надiйко... у мене є план...

– Який план?
– озвалася Надiйка.

– Страшний. Тiльки ви нiкому нiчичирк. Завтра збираймося туди, до березового лiсу, i все обсудимо...

Змова

Вихор на головi Андрiйка переможно стримiв угору, синi очi схвильовано поблискували. Надiйка i Боря наперед приготувалися почути щось незвичайне... Так воно i сталося.

Вони отетерiло слухали свого вожака, який ледве чутно шепотiв:

– Самi чули - готується полiт на Марс...

– Чули...

– Вперше в iсторiї... справжня ракета!

– Ну то й що?
– не второпав Боря.

– От i дурний. Невже не додумав? У всiх книжках написано, що з дорослими летять дiти, пробравшись, "зайцем" у ракету. А потiм стають у пригодi...

– Ой, а це ти здорово придумав!
– вигукнула Надiйка. Од хвилювання в неї аж ластовиння виступило на носi. Андрiйко цикнув на неї.

– Тихо! А то хтось почує!

– Я не розумiю, - озвався Боря.

– Потiм зрозумiєш. Слухай, що кажу. Значить, так... Ракета летить завтра вночi. Нам треба пробратися в неї, щоб нiхто не помiтив.

– Еге, - злякано озвався Боря.
– Перша ракета полетить без людей. На нiй будуть лише автомати...

– То це й краще!
– зверхньо вiдповiв Андрiйко.
– Будем повними господарями.

– А їсти що будемо? З голоду попухнем! Адже там, крiм залiзяччя, нiчого не буде!

– Сам ти залiзяччя!
– розсердився вожак.
– Жеретiя! Для науки можна й поголодувати. А, крiм того, ми захопимо з собою харчiв...

– Де?

– Як де? Вдома!

– Це буде... нiбито... крадiжка...

– Ех, ти! Просто секретна операцiя. Я вiзьму хлiбину, огiркiв, копчене стегно... Мати потiм зрозумiє.

– I я дещо вiзьму, - пообiцяла Надiйка.

– Ну, от i добре.

– А як же школа?
– непевно промовив Боря.
– Ми можемо запiзнитися до початку навчання...

Андрiйко зневажливо махнув рукою.

– Героїв не судять. Повернемось, i всi будуть заздрити нам. А потiм пiдемо у школу пiлотiв... Як Гагарiн!

– А якщо... не вернемось?
– ледве чутно прошепотiла Надiйна.

Боря теж замислився, широко розплющивши сiрi очi, нiби вдивлявся в уявнi картини майбутньої мандрiвки.

Андрiйко подумав, поглянув на товаришiв, зiтхнув. Потiм розвiв руками.

– Що ж поробиш... якщо не вернемось, то будемо жертвами...

– Якими жертвами?
– спитав Боря.