Чтение онлайн

Але так було недовго. Гуркiт поволi затихав i перетворювався на одноманiтне дзижчання. Полегшало. Тягар зник.

Боря заворушився, хрипко запитав:

– Де ми?

– В космосi, - непевно вiдповiв Андрiйко.
– Мабуть, летимо...

Раптом угорi спалахнуло i вдарило прямо в очi друзям яскраве свiтло. Вони зажмурились, розгублено прикриваючи долонями очi. Почувся гучний тривожний голос:

– Там дiти, Юрiю Сергiйовичу!

На стiнi спалахнув голубий прямокутник телевiзора. На ньому виникло обличчя Юрiя Сергiйовича. Вiн побачив дiтей. Погляд ученого сповнився подивом i гнiвом.

– Так от як ви менi вiддячили за вiдвертiсть?!
– загримiв вiн. "Зайцем" пробралися в ракету? Ви розумiєте, що ви наробили?

– Юрiю Сергiйовичу, - жалiбно обiзвався Андрiйко, але вчений урвав його:

– Що "Юрiю Сергiйовичу"? Чи це вам прогулянка за село? Адже ракету повернути назад неможливо. Вона обов'язково долетить до Марса...

– Так ми ж i зiбралися на Марс!
– виправдовувався Андрiйко.

– I продуктiв набрали!
– пiдхопила Надiйка. Юрiй Сергiйович обурено стенув плечима, подивився на когось рядом iз собою.

– Продуктiв! Ви чули?! Вони набрали продуктiв i гадають, що цього досить для космiчного польоту! А того не знають, що ракета розрахована на певну вагу, що зайвий вантаж змiнює шлях польоту i можлива катастрофа. Адже ви можете розбитись!

– Ми вирiшили йти на жертву, - похмуро сказав Андрiйко.

– Ох i капустянi ж у вас голови!
– докiрливо сказав учений.
– Де ви бачили, щоб нашiй науцi потрiбнi були такi жертви? Спочатку навчiться, станьте космонавтами, а потiм уже летiть!

– А в книжках же так, у фантастичних, - виправдовувався Боря.
– Разом iз дорослими летять дiти... i стають у пригодi...

– Бач, як вони книжки використовують! Що ж тепер iз ними робити?

Надiйка жалiбно схлипнула, хлоп'ята опустили голови. Учений розгублено поглянув на дiтей, потiм рiшуче махнув рукою.

– Будемо посилати другу ракету сьогоднi ж. Попередьте Василя.

– Василь полетить?
– радiсно вигукнув Андрiйко.
– А ми з ним зустрiнемось?

– Не радiй завчасно, - суворо вiдповiв Юрiй Сергiйович.
– Герої! Начиталися книжок, навчилися запускати самовари i думаєте, що вже досить цього? Морока з вами. Переходьте зараз же у каюту i слухайте мене уважно. Я поясню, що треба робити...

У польотi

Iнструкцiї Юрiя Сергiйовича була суворими, жорстокими.

До приладiв не торкатися. Слухати його вказiвок. Iз ракети на Марсi не виходити. Ждати прильоту Василя.

– Так для чого ж ми летимо?
– жалiбно запитав Андрiйко.
– Ми ж хотiли як краще...

Юрiй Сергiйович трохи змилостивився.

– Гаразд. Я дам вам одне завдання. Погляньте на пульт. Там є щиток iз червоною кнопкою. Бiля неї напис: "Дублююча система".

– Знайшла!
– щасливо вигукнула Надiйка.
– Ось вона...

– Правильно, - похвалив учений.
– Запам'ятайте її. Коли я скажу натиснете її при пiдходi до Марса.

– А що це, Юрiю Сергiйовичу? Що значить "дублююча"?

– Запасна. Зрозумiли? Якщо зiпсується один механiзм, то включиться iнший, запасний!.. А тепер можете поглянути на небо, я дам наказ вiдкрити iлюмiнатори.

Безшумно розiйшлися темнi щити на круглих отворах. Дiти завмерли вiд небаченого видовища. За iлюмiнаторами вiдкрилося чорне, як сажа, небо, а на ньому - безлiч яскравих зiрок. Вони сяяли рiвним свiтлом, а не тремтливо, як на Землi.

– Що - гарно?
– озвався з екрана Юрiй Сергiйович.

– Здорово!
– вихопилось у Андрiйка.

Топ став злякано пiдвивати, спостерiгаючи небачене видовище.

– Юрiю Сергiйовичу, - несмiливо озвався Андрiйко.
– В книжках написано, що в мiжпланетному просторi люди не вiдчуватимуть ваги... а ось ми...

– Що ви?

– Так, як i на Землi... вiдчуваємо...

– Так i треба, - посмiхнувся вчений.
– Ми не виключаємо двигуни. Рух ракети весь час прискорюється, i це дає вiдчуття ваги. От якби ми виключили двигуни - тодi б ви втратили вагу...

– Виключiть!
– палко попросила Надiйка.
– От цiкаво буде полiтати в повiтрi!

– Не можна. Курс польоту точно розрахований. Ви й так порушили його. З виключеним двигуном ви будете летiти в десятки разiв довше. А так - сьогоднi ж будете на Марсi Та й приємного нiчого не буде з невагомостi. Ви без звички лише гулi наб'єте на лобi. Дивiться краще сюди, на пульт... Трохи вище, в перископ...

В овальному отворi перископа друзi побачили шматок зоряного неба, а на його тлi - зеленувату кулю, що переливалася нiжним, тремтливим сяйвом. На нiй видно було темнi плями, бiлi пасма.

– Диви - глобус!
– здивувався Боря.

– Не глобус, а сама Земля, - пояснив учений.

– Земля!
– ахнули дiти в захопленнi.

З одного боку на планету находила тiнь, куля поволi оберталася. Поряд з нею з'явився срiбний Мiсяць, набагато менший вiд Землi.

– Надивилися?
– запитав учений.
– А тепер спати. Вам треба заспокоїтись i вiдпочити. I не забувайте, що я сказав. Нiчого без дозволу не робити.

– А де нам лягати?
– запитав Андрiйко.

– У крiсла перед пультом. I прив'яжiться ременями. Тут краще витримувати перевантаження.

Робити було нiчого. Мандрiвники востаннє поглянули на зоряне небо i сiли у крiсла. Вражень було так багато i втома так давалася взнаки, що дiти через хвилину мiцно спали.

На Марсi

Прокинувся Андрiйко вiд гуркоту, що заповняв, здавалося, все його єство. Знову, як i при пiдйомi, дзвенiло в головi i стискало груди. Звiдкись чувся тривожний голос:

– Вставайте! Негайно прокиньтеся!

Андрiйко вiдстебнув ременi, схопився з крiсла, впав. Чiпляючись руками за пульт, вiн пiдвiвся, побачив на екранi обличчя Юрiя Сергiйовича. Вчений говорив:

– Натисни кнопку, про яку я казав. Ракета падає на Марс. Вона збилася з курсу, автомати вийшли з ладу...

Андрiйко злякано дивився поперед себе, нiчого не розумiючи. Все крутилося в очах, у перископ насувалося щось червоне, ракета дрижала вiд страшенної напруги.

– Я не бачу кнопки, - у вiдчаї закричав Андрiйко.
– Свiт крутиться!

Бiля нього з'явилася Надiйка. Вона прудко видерлася до пульта, знайшла знайомий щиток, натиснула кнопку.

Загримiло ще сильнiше. Дiтей притиснуло до пiдлоги. В iлюмiнаторi стрiмко наближалася поверхня Марса. Нiби здалека, долинув голос ученого: