Чтение онлайн

Вiд ядучого диму Лiзка закашлялась -- аж сльози з очей побiгли -замахала руками, розганяючи дим, i благально попросила дракончика:

– - Максику, ти краще вийди в садок i там покури, поки я приберу, а то твiй дим очi менi виїсть.

– - Нема питань, -- вiдразу згодився Мiнiмакс, ухопив пачку з сигаретами i вискочив надвiр.

Там вiн розлiгся на прохолоднiй травичцi пiд вишнею, поклав поруч коробочку з отрутою i почав смалити сигарету за сигаретою, припалюючи одну вiд одної...

Лiзка тим часом скiнчила прибирати й покликала Максика, та їй нiхто не вiдповiв. Вона вийшла в садок i роззирнулася навкруги: дракончика нiде не було. Раптом погляд малої впав на пачку вiд сигарет i купку недопалкiв пiд вишнею. Мала пiдбiгла до дерева й уважно подивилася в травi. Максика i тут не було!

Тодi навколiшках вона облазила весь садок, навiть колючi заростi малини, та дракончик -- як у воду впав!..

Тодi Лiзка почала голосно схлипувати i шморгати носом. На цi звуки з-за паркану вистромилася голова Iзольди Сократiвни i спитала:

– - Чого, дитинко, рюмсаєш? Загубила щось?

– - Дракончика, -- схлипнула Лiзка, але вчасно схаменулася й додала: -- Ящiрку! Вона на дракончика схожа. Я для школи впiймала, для живого куточка, а вона десь утекла.

– - Пхе-хе!
– - реготнула сусiдка.
– - Та цього добра бiля озера -хоч греблю гати. Збiгай i впiймай.
– - З цими словами Iзольда Сократiвна крутнулася на мiсцi i зникла у своєму будинку, де, як ви пам'ятаєте, на неї чекав непритомний Мiнiмакс, котрого хвилин п'ять тому принiс Креня.

Так, так! У цьому нема нiчого дивного.

Якщо ви не забули, Креня весь час стежив за подiями на дачi, сидячи на яблунi. Коли Мiнiмакс вийшов у садок курити, птах, який був насторожi, нечутно й непомiтно перелетiв на вишню.

Чекати йому довелося не так уже й довго.

Вже пiсля сьомої сигарети в головi Максиковi запаморочилося, в ротi зробилося страшенно гiрко, жахливо защипало язика, його занудило, перед очима попливли хиткi кольоровi кола -- i дракончик знепритомнiв.

Креня зразу ж злетiв з вишнi, вправно i обережно пiдхопив дзьобом нерухоме й безпорадне тiльце дракончика -- i полетiв до хазяйки.

– - Що це за гидоту ти в хату принiс?!
– - накинулась на птаха Iзольда, коли Креня поклав свою здобич перед нею на столик.
– - Ти що собi дозволяєш?! Усяку здохлятину додому тягнеш! Та я тебе зараз до мiлiцiї запроторю!
– - I намiрилась була змахнути Мiнiмакса ганчiркою зi столу, та Креня раптом, мов вiтер, налетiв на неї i дужим крилом ударив по руцi.

Од такої нечуваної поведiнки птаха Iзольда аж присiла, заклiпала очима, а тодi заверещала:

– - Та я тебе! Та я тобi!..
– - Вона несамовито шукала очима, чим би важким огрiти Креньку.

Про всяк випадок птах злетiв аж на шафу -- далi вiд грiха!
– - i вже звiдти, щоб трохи остудити хазяйку, каркнув, наслiдуючи її сина Бобчика:

– - Ша, хазяєчко! Без панiки! Не робiть хвилi -- гра варта свiчок...

Кренинi слова вiдразу нагадали Iзольдi її рiдного синочка, що досить частенько висловлювався у такий спосiб на своєму пунктi склотари. Вона заспокоїлась, але все ще роздратовано спитала:

– - Ти що там: варнякаєш, бiсова мара?

Птах вирiшив на образи поки що не звертати уваги -- адже перевага була зараз на його сторонi, -- а тiльки недбало кинув:

– - Мiж iншим, ця, як ви кажете, гидота -- справжнiй дракон на iм'я Мiнiмакс Перший.

– - Ото цей?..
– - Iзольда бридливо пересунула Мiнiмакса лакованим нiгтем, але знову назвати загадкове створiння "гидотою" вже не наважилась.

– - Так, саме вiн, -- пiдтвердив Креня i розповiв Iзольдi про все, що побачив i почув...

– - Та це ж справжнiй скарб!
– - вигукнула Iзольда, коли вислухала птахову розповiдь.
– - Тепер я побудую теплицю i пiдключу до неї дракона: хай дихає полум'ям та обiгрiває її. Ох, i квiточок же в мене буде -- i цiлий рiк! А грошеня-а-ток!..
– - Iзольда у захватi вiд небачених прибуткiв аж заплющилась.

Раптом вона замислилась.

– - А як його приручити?
– - спитала вона Креню.
– - Вiн же ось-ось оговтається, розiзлиться, коли побачить, де вiн, i все тут потрощить!

– - Не бiйтеся, -- заспокоїв хазяйку птах.
– - Якось-то обдурите його. Полякайте, наприклад, як i мене, мiлiцiєю.

– - Ти маєш рацiю, -- зрадiла Iзольда.
– - Так i вчиню. Тiльки-но вiн прийде до тями, я зразу ж розповiм йому про паспортний режим. Прописка в нього є? Нема, хо-хо! А паспорт є? Теж, хе-хе, нема! А коли так, -- будьте ласкавi, голубе, до райвiддiлу -- для з'ясування особи.
– - I вона зареготала, пишаючись собою, а Креня лиш презирливо скривився.

– - Давай приведем його до тями, -- мовила Iзольда, видобуваючи з шухляди пляшечку з нашатирем.

Креня, що вже й сам трохи оговтався, вiдсахнувся, бо вже колись нюхав цю гидоту, i ненароком зачепив пляшечку: вона впала й розбилася. Кiмната вiдразу наповнилась ядучим запахом -- й Iзольда, затуливши носа, прожогом кинулась до дверей, ледь не пристукнувши бiдолашного птаха, що теж шугонув навздогiн.

– - Чого це ви, Iзольдо Сократiвно, дверима б'єтеся?
– - образився Креня, поправляючи прим'яте пiр'я.
– - Оце така шана за все, що я зробив?

– - Цить, дурню!
– - гримнула на нього Iзольда. Вона вирiшила, що тепер птах їй уже не потрiбний. Що вiн у порiвняннi iз справжнiм драконом? Пусте мiсце!
– - Можеш взагалi забиратися геть, якщо тобi тут не подобається.

– - I заберуся!
– - вiдказав Креня.
– - З радiстю заберуся. Але ви, шановна Iзольдо Сократiвно, забули, видать, що навчили мене розмовляти. А якщо хтось умiє бачити, слухати й говорити, ще й при цьому знає чимало, скажiмо, про комерцiю вашу чи про банковий банк, -тут Креня зробив невеличку паузу, щоб поглянути на реакцiю хазяйки, -той при бажаннi дуже легко знайде собi вдячного спiврозмовника й слухача, ну, скажiмо, нашого глибокошановного дiльничного Крутивуса.

Iзольда аж пiдскочила вiд такої пiдступностi свого вихованця, на неї напала гикавка. Ледь-ледь подолавши її, вона вирiшила змiнити тактику.

– - Кренюсю, любчику мiй чорноперий! Не звертай на стареньку бабцю уваги, прошу тебе! То я так, до слова -- не подумала й ляпнула. А взагалi, я -- хороша. Ти ж не забув, хто порятував тебе вiд злої смертi?

– - А хто знущався надi мною все життя? Хто бив мене, голодом мордував, у клiтцi замикав?!
– - Нарештi Креня вирiшив вiдвести душу, бо вiдчув своїм вундеркiндiвським воронячим розумом: час священної помсти неухильно наближається!