Чтение онлайн

– - Звичайно, мiг!
– - зрадiла Лiзка.

– - Тодi там i треба його шукати, -- вирiшив Олег.
– - Ходiм!

– - А товариш Вася?
– - завагалася сестра.

– - Нiчого, якось обiйдеться, -- запевнив брат.
– - Може, вiн i не такий страшний, як кажуть.

Олег ухопив сестру за руку, й вони побiгли до озера, яке охороняв загадковий i грiзний товариш Вася.

Коли показався курiнь, де мешкав сторож, брат i сестра притишили ходу i далi вже скрадалися, мов справжнi iндiанцi в розвiдцi.

До куреня лишалося метрiв сiм, коли Олег знаками наказав сестрi сховатися у високiй духмянiй травi, а сам по-пластунськи почав пiдповзати до помешкання товариша Васi.

Через кожнi два-три метри вiн зупинявся i переводив подих: продиратися крiзь густий очерет, яким поросли береги озера, та ще й безшумно, виявилося не так уже й легко.

"Мабуть, задрiмав на сонцi, -- подумав Олег, -- тому нiде й не видно".

Нарештi вiн пiдповз до куреня i з острахом зазирнув усередину...

Там нiкого не було!

Олег спершу навiть не повiрив власним очам. Як?! Невже цей грiзний та безкомпромiсний страж риб'ячого спокою полишив свiй пост?! А втiм, вiн теж людина, i в нього могли з'явитись невiдкладнi справи. Мабуть, гайнув десь.

Про всяк випадок Олег озирнувся довкола, але не помiтив нiякої небезпеки i вже вiдкрито звiвся на повен зрiст, а тодi гукнув до Лiзки, що сидiла в травi, наче мишка:

– - Виходь! Тут нiкого нема.

Лiзка пiдстрибом побiгла до Олега.

– - Що ж, -- зiтхнув брат, -- давай шукати. Ставай вiд мене на вiдстанi витягнутої руки -- будемо iти берегом уздовж озера. Тiльки пильнуй, не про?ав його!

Сестра та брат почали повiльно продиратися крiзь очерет.

З-пiд нiг їм то там, то тут вистрибували зеленi, оранжевi та коричневi жабки, злiтали срiбнокрилi бабки й вихоплювалися прудкi коники. Iнодi брат чи сестра бачили ящiрку, що грiлася в останнiх променях лагiдного серпневого сонечка, прикривши плiвчастими повiками очi. При цьому серця їхнi завмирали. Та, побачивши, що в ящiрки немає нi крилець, анi пухнастих вiй, вони скрушно зiтхали i йшли далi.

– - Олежику, -- раптом тихенько покликала Лiзка, й Олег аж стрепенувся:

– - Знайшла?!

– - Нi, -- махнула рукою Лiза, -- але я подумала: якщо товариша Васi на озерi нема, то, може, просто погукаємо Максика? Вiн почує -i вiдгукнеться.

– - Молодчина ти в мене!
– - похвалив сестру Олег.
– - Як я сам не додумався! Ану, давай разом: Мак-си-ку!

– - Мак-си-ку-у!!
– - дзвiнкоголосе понеслося над притихлим озером, ударило в комишi протилежного берега i повернулося назад.
– Мак-си-ку!! Де-е ти?!

– - Що? Де?! Хто!
– - раптом, як чортеня з тютюнницi, вистрибнула з комишiв гола довготелеса й бородата постать в окулярах. Брат i сестра впiзнали в нiй товариша Васю!

Тiльки зараз вiн був не в гумовому плащi з капюшоном, а в самих плавках та в дитячiй панамцi на головi. В руках у нього замiсть страхiтливої рушницi була звичайна кулькова авторучка.

– - Стiй! Заповiдна зона! Стрiлятиму!
– - як заведений, вигукнув товариш Вася i наставив на отетерiлих дiтей авторучку. Але враз помiтив, що в руках у нього не рушниця, злякано ойкнув та присiв у комиш.

Лiза й Олег не знали, що й робити!

Аж ось постать знову висунулася з комишiв.

– - Ви що тут шукаєте?
– - спитав товариш Вася вже iншим, тихим i сором'язливим, голосом.
– - Невже не знаєте, що гратися тут заборонено?

– - Пробачте, що потурбували, -- смiливо вийшла наперед вiдчайдушна Лiзка, яка отямилась перша, -- але ми прийшли на озеро не гратися, а в дуже серйознiй i невiдкладнiй справi.

– - Тодi дозвольте поцiкавитися, що ж це за справа?
– - зовсiм променисте й лукаво всмiхнувся грiзний охоронець.

– - Та ми...
– - сказав Олег, щоб Лiзка, бува, не прохопилася про дракончика.
– - Ми той... Ну, ловимо, одним словом, ящiрок!

– - Для чого вони вам?
– - здивувався товариш Вася.

– - Для шкiльного терарiума, -- пояснив Олег.
– - У нас уже є жаби й вужi, а от ящiрок не вистачає.

– - Ти що ж, зоологiєю цiкавишся?
– - спитав сторож i трохи бiльше висунувся з комишiв.

– - Трохи...
– - збрехав Олег, бо насправдi природознавство не входило в список його улюблених шкiльних предметiв.

– - Зоологiя -- це прекрасно!
– - аж засяяли пiд окулярами очi товариша Васi, i зразу стало видно, що це досить молодий хлопець.
– Я сам за фахом -- бiолог, спецiалiзуюся iз зоологiї! Адже вивчати живу природу в усiх її рiзновидах i проявах -- неябияка складна i повчальна справа. Хоча б тому, що ми, вивчаючи тваринний свiт, зможемо набагато глибше пiзнати й самих себе.
– - Голос сторожа звучав так захоплено й натхненно, що Олег подумав: доведеться, напевне, прослухати цiлу лекцiю.

Та вiн помилився.

Товариш Вася раптом обiрвав свою промову i вже бiльш строго запитав у дiтей:

– - А навiщо ви мене кликали?

– - Вас?!
– - щиро здивувались Олег i Лiзка.

– - Та мене, мене! Адже я звуся Максимом, а друзi кличуть Максом. Мiж iншим, -- спохопився Максим, вiн же товариш Вася, -- звiдки ви взнали моє справжнє iм'я?

– - А ми його й не знали, -- здвигнула плечима Лiзка, та Олег рукою вiдсунув її. Вiн зрозумiв: Максимовi можна про все розповiсти, тож так i зробив...

Сторож Максим жодного разу не перебив Олега, нi про що не перепитав, а уважно дослухав до кiнця. I коли Олег нарештi зупинився, почав перебирати довгими пальцями свою густу бороду.

Видно було, що Максим дуже зосереджено й напружено про щось розмiрковує, тож дiти його не смикали. Нарештi сторож, здавалося, щось придумав. Вiн дзвiнко клацнув своїми довгими пальцями -- аж жаби булькнули у воду!
– - i весело промовив:

– - От що! Я знаю, що дiти, такi, як ви, люблять вигадувати собi всяких казкових iстот. Нi, нi, не перебивайте!..
– - зупинив вiн жестом Лiзку та Олега, якi збиралися заперечувати.
– - Так от, дiти -страшеннi вигадники й фантазери, але ви надто вже реалiстично i правдиво все описали. Отже, я згоден повiрити, вiдкинувши вашi фантазування про космiчнi мандри дракона та про дихання вогнем, лиш у те, що ви зустрiли крилату ящiрку. Тим паче, наукою доведено: в прадавнi часи iснували лiтаючi ящери. Отже, вiдкритий вами вид, можливо, якраз i належить до класу викопних iстот. До речi, лiтаючi ящiрки подекуди ще зустрiчаються.