Чтение онлайн

— А як ви думаєте, є в тих скарбницях золото?

— Може, й є,— відповів лейтенант, — тільки мене золото найменше цікавить.

— Чому?

— Як тобі сказати? Змалку ненавиджу золото і тих, хто ним володіє! У мене в крові ненависть і до золота, і до його власників. А хіба ти хочеш знайти золото пана Хоткевича?

— І мене золото, Іване Петровичу, не дуже вабить, — відповів Юрко, — а знайти панський скарб хочеться. Уявляєте, заходимо в скарбницю, а там…

— Що там?

— Не знаю, — стенув плечима Юрко, — як подумаю про скарб — дух захоплює від нетерпіння. Може, й там на стінах картини, отакі, як у цій кімнаті. І на тебе, як живі, дивляться люди, які колись мешкали в нашому селі. А Червона Красуня на Варю Чміль схожа!

— Може й таке бути! Може, Червона Красуня доводиться якоюсь далекою родичкою Варі…— Лейтенант на хвилину, замислився, потім сказав — Треба нам розгадати таємницю Червоної Красуні, варто було б пройти й до скарбниць панів Хоткевичів. Нам би зараз і золото в пригоді стало.

— Як? — здивувався Юрко. — Що б ви з ним робили?

— Дав би одному фашисту…

— Фашисту? — ще більше здивувався Юрко.

— Саме так! — підтвердив лейтенант. — І це золото затягло б того бузувіра у саме пекло!

— Виходить, що й золото потрібне.

— Потрібне, — погодився лейтенант, — а зневажаю я його теж заслужено! Дуже багато невинної крові на землі пролито через цей метал. Ходімо, я покажу тобі свої знахідки.

Увійшли в сусідню, Зелену, кімнату. Тут на стінах висіла старовинна зброя, а посеред кімнати стояв круглий стіл, у кутку виднілася тумба, на ній тьмяно блискотіла потемніла срібна ваза. Юркову увагу привернула блискуча крива шабля з позолоченим руків'ям, з написом незрозумілими химерними літерами.

— Арабська шабля, — пояснив Вершина, — а що на ній написано — не знаю. У цих кімнатах, у Рожевій і Зеленій, пани грали в карти. Освітлювали приміщення лойовими свічками.

Юрко підійшов до срібної вази.

— Три літри води вміщує ця посудина, — промовив лейтенант, — а срібло надає воді цілющих властивостей. Це виріб давніх майстрів. І, можливо, він прибув у це підземелля разом з шляхетським обозом. А тепер я покажу тобі мої знахідки.

Проминули Червону кімнату, де стояло кілька високих ліжок, і зайшли в Рожеву.

Лейтенант, показавши на крісло, обтягнуте рожевим оксамитом, сказав:

— Сідай!

І сам сів, дістав з шухляди стола зелену папку, перев'язану голубою стрічкою, поклав її перед собою.

— У цій кімнаті,— сказав лейтенант, — аптекар Сиволап зберігав свої архіви. І я натрапив у них на досить важливі документи. Є тут записи, що стосуються і вашої родини. Підлою і підступною бестією виявився цей аптекар.

— До чого тут наша родина?

— Не поспішай! Про все дізнаєшся! Сиволап вів щоденник. І тут є записи, що дуже мене цікавлять. Я підкреслив їх червоним олівцем. Можливо, ти, Юрку, щось зможеш до них додати. Взагалі раджу прочитати щоденник уважно.

— Навіщо?

— Як тобі пояснити, — задумливо промовив Вершина, — Цікава психологія Сиволапа. Не наша вона, не радянська… І ми часом не підозрюємо, що така погань існує на світі — підступна і отруйна погань! А знати своїх ворогів треба! Сиволап — петлюрівець, дворянин. Маер — фашист. А вони як рідні брати. Одному богу моляться! Золоту!

Лейтенант розв'язав голубу стрічку, дістав з папки журнал, поклав його на стіл, підсунув до себе ліхтар.

— Сиволап своєю виучкою дуже нагадує Маєра, — продовжував Вершина, — ті ж підступи, ті ж інтереси. Недавно в Зоряній відбулася розмова між Маєром і Щупаком. Маєр розпитував старосту про Білу вежу. Фашиста цікавить майстерня по виготовленню фальшивих грошей. Можливо, гестапівець покладає певні надії і на Юргена Берга. Під час розмови з Щупаком був присутній перекладач, зовсім не бажана в таких справах особа. З Юргеном Бергом можна говорити відверто, без свідків. Але хто такий Юрген Берг, наскільки йому можна довіряти? Можна сподіватись, що тобі влаштують якусь підступну перевірку. Все може бути! Колись пан Сиволап зумів обвести мене навколо пальця! І як зумів! Сам прочитаєш, зрозумієш.

Юрко слухав лейтенанта уважно, не перебиваючи.

— Є ще одна справа, яка може тебе стосуватися. Маєр дозволив старості відкрити в селі крамницю. Щупак має скуповувати в Києві золото для гестапівця. Компаньйоном Щупака буде Трохим Свічка. Ми підкинемо трохи й своїх товарів. І, можливо, що власників крамниці буде супроводжувати в Київ фольксдойч Юрген Берг. Для нас, партизанів, це дуже важливо. Я говорив з командиром партизанського загону Михайлом Сергійовичем Коваленком.

— А де підполковник Макаров? — запитав Юрко.

— У нашому загоні. Передавав тобі привіт, дякував за порятунок.

— І більше нічого?

— Нічого. А що він повинен був передати?

— Обіцяв взяти мене в партизани, казав: трохи обживеться і мене забере.

— Ні, Юрку, ти мусиш бути тут, біля Маєра! Я певен, що він звернеться за допомогою до Юргена Берга! Нема йому більше до кого звертатися. Треба лише набратися терпіння і чекати.

— А де буде Щупакова крамниця?

— Біля школи! Там, де зараз поліція. А чого це тебе так цікавить?

— Там, на горищі, заховано припаси. Вовчин дядько Оксьон розповів про ту схованку. І ми з Вовкою думаємо піти та взяти солі, полотна, чоботи.

— І не рипайтеся, бо там кожної ночі поліцаїв виставляють. А солі ми вам підкинемо, і цукру Трохим Свічка привезе. Ще є одна справа.

Лейтенант нагнувся, висунув нижню шухляду стола, дістав сувій пергаменту, розгорнув його, поклав перед Юрком, запитав:

— Зможеш прочитати напис на цьому документі? Як я не бився над ним, а нічого не міг розібрати.

Чорними, трохи вицвілими чорнилами, готичним шрифтом на пергаменті великими літерами було написано: «Каменоломня біля сіл Стара Гута і Бондарі, а також план підземного монастиря святого Флора на десяте вересня 1863 року». Між чорними квадратиками петляла чітко окреслена підземна дорога від Балабанового косогору до села Стара Гута, а вправо від неї відходила вузенька стрічка до підземного монастиря та села Бондарі.

— Прочитав? — запитав Вершина.

— Прочитав.

— Що ж воно там пишеться?

Лейтенант уважно прослухав Юркове пояснення, зробив помітку в своєму записнику, сказав:

— Тоді переклади, Юрку, напис і на звороті пергаменту. Можливо, що він нас наштовхне на розгадку таємниці Червоної Красуні. Цей документ таїть в собі неабияку таємницю, так мене переконував один знаючий чоловік.

Юрко підсунув до себе цупкий, потемнілий пергамент, придивився і помітив дрібні літери: «Пауль! Моє становище ще більше ускладнилось. Пан Хоткевич підозрює, що я вручив своїм спільникам план підземного лабіринту, на якому зазначено вхід і вихід з майстерні та місцезнаходження скарбниці. Останню частину плану підземелля я передав через художника Остапа Заворицького майстру Семену Береговому. Він і вручить тобі решту пергаменту. Учора загинув художник Заворицький. Не знаю, чи зумів він виконати моє прохання. Тепер моя черга. Передаю тобі недостаючу частину плану каменоломень. Половина цього сувою має знаходитися в Семена Берегового. Дукати сховані в келії монастиря святого Флора. Над келією в камені вибито хрест. Прощайте всі. Твій батько Франц Берг. 30 вересня 1863 року».