Наказано вижити
Шрифт:
Я повністю довіряю генералу Ейзенхауеру і впевнений, що він, звичайно, інформував би мене, перш ніж починати будь-які переговори з німцями. Йому доручено вимагати, і він вимагатиме беззастережної капітуляції тих ворожих військ, які можуть зазнати поразки на його фронті. Наше просування на Західному фронті є результатом воєнних дій. Швидкість цього просування пояснюється головним чином страшним ударом наших військово-повітряних сил, який привів до зруйнування німецьких комунікацій, а також тим, що Ейзенхауеру вдалося підірвати сили основної маси німецьких військ на Західному фронті в той час, коли вони ще були на захід від Рейну.
Я певен, що в Берні ніколи не провадилося ніяких переговорів, і вважаю, що відомості, які у Вас є про це, мабуть, виходять з німецьких джерел, котрі вперто намагалися внести розлад між нами, щоб хоч трохи уникнути відповідальності за вчинені ними воєнні злочини. Коли така мета була у Вольфа, то Ваше послання доводить, що він домігся деякого успіху.
Будучи переконаний у тому, що Ви впевнені в моїй особистій надійності і в моїй рішучості добитися разом з Вами беззастережної капітуляції нацистів, я здивований, що Радянський Уряд, мабуть, прислухався до думки про те, що я почав домовлятися з ворогом, не діставши спочатку Вашої повної згоди.
Нарешті, я хотів би сказати, що коли б саме в момент перемоги, яка тепер уже близька, подібні підозри, подібна відсутність довіри завдали шкоди всій справі після колосальних жертв — людських і матеріальних, то це було б однією з найбільших трагедій в історії.
Відверто кажучи, я не можу не відчувати крайнього обурення щодо Ваших інформаторів, хоч би хто вони були, в зв'язку з таким негідним, неправильним описуванням моїх дій або дій моїх довірених підлеглих».
— Ви відчуваєте незручність? — спитав Рузвельт. — Ви розумієте, в яке становище мене поставили? Далі…
— «Особисто й секретно від прем'єра Сталіна президенту Рузвельту…
1. У моєму посланні… мова йде не про чесність і надійність. Я ніколи не сумнівався у Вашій чесності й надійності, так само як і в чесності і надійності пана Черчілля. Я маю на увазі, що в ході листування між нами з'ясувалася різниця в поглядах на те, що може дозволити собі союзник щодо другого союзника і чого він не повинен дозволяти собі. Ми, росіяни, думаємо, що в нинішній обстановці на фронтах, коли ворог стоїть перед неминучістю капітуляції, при будь-якій зустрічі з німцями з питань капітуляції представників одного з союзників повинна бути забезпечена участь у цій зустрічі представників другого союзника. Принаймні це безумовно необхідно, коли цей союзник добивається участі в такій зустрічі. Американці ж і англійці думають інакше, вважаючи російську точку зору неправильною. Виходячи з цього, вони позбавили росіян права взяти участь у зустрічі з німцями в Швейцарії. Я вже писав Вам і вважаю не зайвим повторити, що росіяни при аналогічному становищі ні в якому разі не позбавили б американців і англійців права взяти участь у такій зустрічі. Я вважаю і вважатиму російську точку зору єдино правильною, бо вона виключає будь-яку можливість взаємних підозр і не дає противнику можливості сіяти між нами недовір'я.
2. Важко погодитися з тим, що відсутність опору з боку німців на Західному фронті пояснюється лише тим, що їх розбили. У німців є на Східному фронті 147 дивізій. Вони могли, не завдаючи шкоди своїй справі, зняти із Східного Фронту 15–20 дивізій і перекинути їх на допомогу своїм військам на Західному фронті. Однак німці цього не зробили і не роблять. Вони продовжують розлючено битися з росіянами за якусь маловідому станцію Земляницю в Чехословаччині, котра їм так потрібна, як мертвому кадило, але без будь-якого опору здають такі важливі міста в центрі Німеччини, як Оснабрюк, Мангейм, Кассель. Погодьтеся, що така поведінка німців є більш ніж дивною і незрозумілою.
3. Що стосується моїх інформаторів, то, запевняю Вас, це дуже чесні й скромні люди, які виконують свої обов'язки акуратно і не мають наміру образити когось. Цих людей ми не раз перевіряли на ділі. Судіть самі. В лютому цього року генерал Маршалл дав ряд важливих повідомлень Генеральному Штабу радянських військ, де він на підставі наявних у нього даних попереджав росіян, що в березні місяці буде два серйозних контрудари німців на Східному фронті, один з них буде направлено з Померанії на Торн, а другий — з району Моравська Острава на Лодзь. Але насправді виявилось, що головний удар німців готувався і був здійснений не в назначених вище районах, а в зовсім іншому районі, а саме в районі озера Балатон, на південний захід від Будапешта. Як відомо тепер, у цьому районі німці зібрали до 35 дивізій, в тому числі 11 танкових дивізій. Це був один з найсерйозніших ударів за час війни з такою великою концентрацією військових сил. Маршалу Толбухіну вдалося уникнути катастрофи і потім розбити німців ущент, між іншим, тому, що мої інформатори розкрили, правда з деяким запізненням, цей план головного удару німців і негайно попередили про нього маршала Толбухіна. Таким чином, я мав нагоду ще раз переконатися в акуратності й обізнаності радянських інформаторів.
Для Вашого орієнтування в цьому питанні додаю листа Начальника Генерального Штабу Червоної Армії генерала армії Антонова на ім'я генерал-майора Діна».
— Цього листа також читати? — запитав ад'ютант.
— Читайте, будь ласка, — відповів Рузвельт.
«ГОЛОВІ ВІЙСЬКОВОЇ МІСІЇ США В СРСР
ГЕНЕРАЛ-МАЙОРУ ДЖОНУ Р. ДІНУ
Шановний генерале Дін!
Прошу Вас довести до відома генерала Маршалла таке: 20 лютого цього року я одержав повідомлення генерала Маршалла, яке передав мені генерал Дін, про те, що німці створюють на Східному фронті два угруповання для контрнаступу: одне в Померанії для удару на Торн і друге в районі Відень, Моравська Острава для наступу в напрямку Лодзь. При цьому південне угруповання мало включати 6-ту танкову армію СС. Аналогічні відомості я одержав 12 лютого від голови армійської секції Англійської Військової місії полковника Брінкмана.
Я дуже вдячний генералу Маршаллу за інформацію, яка має сприяти нашій спільній меті і яку він так люб'язно надіслав нам.
Разом з тим вважаю своїм обов'язком повідомити генерала Маршалла про те, що бойові дії на Східному фронті протягом березня місяця не підтвердили його інформації, бо ці бої показали, що основне угруповання німецьких військ, яке включає і 6-ту танкову армію СС, було зосереджено не в Померанії і не в районі Моравська Острава, а в районі озера Балатон, звідки німці вели наступ, щоб вийти до Дунаю і форсувати його на південь від Будапешта.
Цей факт свідчить, що інформація, якою користувався генерал Маршалл, не відповідала справжньому ходу подій на Східному фронті в березні місяці.
Не виключена можливість, що деякі джерела цієї інформації мали на меті дезорієнтувати як Англо-Американське, так і Радянське командування і відвернути увагу Радянського командування від того району, де німці готували основну наступальну операцію на Східному фронті.
Незважаючи на викладене, я прошу генерала Маршалла, якщо можливо, і надалі сповіщати мені всі наявні відомості про противника.
Це повідомлення я вважав за свій обов'язок довести до відома генерала Маршалла виключно для того, щоб він міг зробити відповідні висновки щодо джерела цієї інформації.
Прошу Вас передати генералові Маршаллу мою шану і подяку
З повагою до Вас
генерал армії Антонов,
начальник Генерального Штабу
Червоної Армії.
30 березня 1945 року».
— Яка безсоромність, — тихо сказав Рузвельт. — Вузьколоба користь і традиційна нелюбов до росіян може стати — на певному етапі — детонатором вибуху… Мені соромно за тих, кому я вірив… Мені совісно, що я обривав Гопкінса, коли той говорив, що мені брешуть… Будь ласка, запишіть текст… Дві крапки, лапки:
«ОСОБИСТО Й СТРОГО СЕКРЕТНО
ДЛЯ МАРШАЛА СТАЛІНА
ВІД ПРЕЗИДЕНТА РУЗВЕЛЬТА
Дякую Вам за Ваше щире пояснення радянської точки зору щодо бернського інциденту, який, як зараз видно, побляк і відійшов у минуле, не принісши будь-якої користі.
В усякому разі, не повинно бути взаємної недовіри і незначні непорозуміння такого характеру не повинні виникати в майбутньому. Я впевнений, що коли наші армії встановлять контакт у Німеччині і об'єднаються в повністю координованому наступі, нацистські армії розпадуться».
Крапка, — закінчив Рузвельт. — Лапки закрити. Це все, що я поки що можу зробити. Але це тільки початок. Росіяни, думаю, мене зрозуміють… Поставте дату: дванадцяте квітня тисяча дев'ятсот сорок п'ятого року…
… Це був останній документ, підписаний Франкліном Делано Рузвельтом.
«ПРЕЗИДЕНТУ ТРУМЕНУ,
Вашінгтон
Від імені Радянського Уряду і від себе особисто висловлюю глибоке співчуття Урядові Сполучених Штатів Америки з приводу передчасної смерті Президента Рузвельта. Американський народ і Об'єднані Нації втратили в особі Франкліна Рузвельта великого політика світового масштабу і глашатая організації миру й безпеки після війни.
Уряд Радянського Союзу висловлює своє щире співчуття американському народові в його тяжкій втраті і свою впевненість, що політика співробітництва між великими держа-вами, які взяли на себе основний тягар війни проти спільного порога, буде зміцнюватися й надалі.
Й. СТАЛІН.
Надіслано 13 квітня 1945 року».
Удар Червоної Армії. Наслідки — І
Поняття «тріскання», пов'язане, звичайно, з явищами фізичними, так само може бути віднесене до того, що сталося 16 квітня сорок п'ятого року, коли війська Жукова, засвітивши тисячі прожекторів, обрушили на позиції німецьких військ, які закріпилися на Одерському редуті, ураган снарядів, мін і бомб.
Тріщала не тільки оборона; тріщав рейх; те, що за мить до початку удару було ще структурою, волею маси супротивної сторони, зараз повільно, розірване стрімкими швидкоплинними тріщинами, невблаганно й гуркотливо осідало, підіймаючи при цьому смерч задушливого пилу й гару.
…В Цоссені, у штаб-квартирі Кребса, який замінив Гудеріана, телефони дзвонили без упину (зв'язок працював по-німецьки чудово); відомості з Одеру надходили через кожні п'ятнадцять хвилин.
Кребс, стоячи в кабінеті біля карти, спиною до присутніх, не міг не чути, як глухо, але не злякано вже, не пошепки, а відкрито, голосно, усвідомлюючи той жах, що насувався, хтось з офіцерів говорив його ад'ютантові Герхарду Болдту:
— Невже американці не встигнуть?! Адже вони на Ельбі, фронт відкритий, їхні танки в Цербсті, невже вони не захочуть увійти в Берлін перші?