Чтение онлайн

— Послухайте, Альберт, — сказав Борман, по-дружньому обіймаючи ненависного йому улюбленця фюрера, — мені здається, що зараз вам поставлять запитання, чи варто нам переселятися в Берхтесгаден. Ви ж розумієте, що відкрите зіткнення між червоними й англо-американцями — справа місяців, нам треба ще трохи протриматись, і коаліція впаде, тому я прошу вас — умовте фюрера поїхати в Альпи.

Борман умів вичисляти людей; він правильно вичислив Шпеєра; той, залишившись сам на сам з фюрером, вислухав його запитання й відповів — несподівано для самого себе — зовсім не так, як його просив рейхслейтер:

— Оскільки особисто ви, мій фюрер, наказали німцям боротися за кожен будинок, за кожну сходинку, за кожне вікно в квартирі, ваш обов'язок лишитися в обложеній столиці.

— Так, але в Берхтесгадені кращі засоби комунікації, — заперечив Гітлер. — Військові вважають, що звідти мені буде легше керувати боротьбою на всіх фронтах.

— Військові відстоюють свою вузькопрофесійну справу, а на вас лежить важкий тягар політичної стратегії, — розпачливо відповів Шпеєр, розуміючи, що, мабуть, кожне його слово Борман записує на плівку.

Гітлер якось відразу знітився, сидів кілька хвилин нерухомо, а потім знову пішов по креслення «музею» в Лінці.

— Послухайте, — сказав він, повернувшись, — мене й досі непокоїть, як оцінять знавці таке близьке сусідство Тінторетто з Рафаелем… Усе-таки Тінторетто надто легкий і пустотливий, його мистецтво мені уявляється не зовсім здоровим з погляду національної приналежності. Часом мені здається, що в ньому є погана кров… Ця пустотливість, ця нарочита несерйозність… Таке завжди було властиве єврейським маклерам… Чи російським екстремістам типу Врубеля… А через зал — Рафаель… Розенберг двічі мав розмову з авторитетними антропологами, але вони запевняють в один голос, що мати художники не мала коханця з ворожою кров'ю, а батько був справжнім римлянином… Але ж його дід міг змінити прізвище: євреї дуже спритні, коли мова йде про те, щоб приховати своє походження…

…Після розмови з Шпеєром, за чаєм, Гітлер, перевіряючи Бормана, сказав:

— А от Шпеєр вважає доцільним мій від'їзд у Берхтесгаден.

— Він не тільки це вважає доцільним, — відповів Борман, — він забороняє гаулейтерам висаджувати в повітря мости й заводи, він, бачте, думає про майбутнє нації, ніби воно можливе поза і без націонал-соціалізму…

— Не вірте пліткам, — відрубав Гітлер. — Шпеєру заздрять. Всім талантам заздрять. Я це відчув на собі у Відні, коли мене чотири рази не приймали в Академію мистецтв. Там це було зрозуміло: всі ці чехи й словаки з поляками, мерзотні євреї не хотіли дати дороги арійцю, це типово для неповноцінних народів, що підлягають зникненню. Я не можу зрозуміти вияву такої огидної риси у арійців. Це просто не має права на існування серед нас…

…Фюрер не запідозрив Шпесра у змові, а навпаки, взяв його під захист. Борман майже був певен, що Гітлер може в будь-яку хвилину оголосити про свій від'їзд в Альпійський редут.

Отже, настав час діяти.

…Борман зайшов до лікаря фюрера доктора Брандта, штандартенфюрера СС, який лікував Гітлера з початку тридцять першого року; Брандт стежив за його дієтою, сам робив ін'єкції, купував у Швейцарії нові ліки і відправляв своїх шведських друзів до Америки — закупляти медикаменти, які стимулювали організм «великого сина німецької нації», не пригнічуючи при цьому психіку й сон.

— Брандт, — сказав Борман, — відкрийте мені всю правду про стан фюрера. Говоріть чесно, як це ведеться між ветеранами партії.

Брандт, як і всі в рейхсканцелярії, знав, що відверто розмовляти з Борманом неможливо, — можна чекати будь-нких наслідків.

— Вас цікавлять дані останніх аналізів? — обачно запитав Брандт.

— Мене цікавить усе, — відповів Борман. — Абсолютно все.

— У вас є якісь підстави тривожитися про стан здоров'я фюрера? — відпарирував Брандт. — Я не бачу підстав для занепокоєння.

— Брандт, я відповідаю за фюрера перед партією й нацією. Тому вам немає потреби приховувати від мене будь-що. Скажу вам щиро: хода фюрера зараз мені здається трохи… стомленою, це так… Чи немає змоги якось підбадьорити його? Бувають моменти, коли в нього труситься ліва рука; а ви знаєте, як наші військові ставляться до питань виправки… Зробіть щось, невже немає таких засобів?

— Я роблю все, що можу, рейхслейтер.

Борман зрозумів, що подальша розмова із штандартенфюрером марна. Він ніколи не робитиме того, що зараз потрібно Борману, він піде до фюрера і розповість йому все, якщо спробувати заговорити з ним відкрито: «Почніть робити уколи, які паралізують волю Гітлера, мені треба керувати ним, мені необхідно, щоб від фюрера залишилася лише оболонка, і ви повинні зробити це протягом найближчих днох-трьох днів».

— Значить, я можу бути спокійний? — спитав Борман, підводячись.

— Так. Абсолютно. Фюрер, певна річ, страждає в зв'язку з нашими тимчасовими невдачами, але дух його, як завжди, міцний, дані аналізів не дають приводу для тривоги.

— Спасибі, дорогий Брандт, ви заспокоїли мене, спасибі вам, мій друже.

…Вийшовши від доктора, Борман швидко пройшов у свій кабінет, набрав номер Мюллера й сказав:

— Те, про що ми з вами говорили, треба зробити негайно. Ви зрозуміли?

— Західний варіант? — уточнив Мюллер.

— Так, — відповів Борман. — Інформація про це повинна надійти сюди сьогодні ввечері з двох принаймні джерел.

Через п'ять хвилин штурмбанфюрера Холтоффа Мюллер послав на квартиру доктора Брандта.

— Фрау Брандт, — сказав він, — негайно збирайтесь, надійшов наказ вивезти вас із столиці, не чекаючи колони, з якою поїдуть сім'ї інших керівників.

Через сім годин Холтофф поселив жінку і її дітей у невеличкому особняку, в горах Тюрінгії, в тиші, де спокійно виспівували птахи і пахло прілою торішньою травою.

Через дев'ять годин гаулейтер області подзвонив у рейхс-канцелярію і доповів, що фрау Брандт з дітьми одержала пайок із спеціальної їдальні НСДАП і СС, поставлена на довольство і їй видано сімсот рейхсмарок як допомогу, бо через поспішність від'їзду вона не змогла взяти з собою ніяких речей.

Телефонограму довели до відома Бормана — як він і просив — у той момент, коли він був у Гітлера.

Прочитавши текст повідомлення, Борман зіграв таку розгубленість і скорботу, що фюрер, спохмурнівши, запитав:

— Щось тривожне?

— Ні, ні, — відповів Борман. — Нічого особливого…

Він м'яв телефонограму, щоб сховати її в кишеню, добре знаючи, що фюрер неодмінно вимагатиме, щоб він прочитав йому це повідомлення. Так і сталося.

— Я терпіти не можу, коли від мене приховують правду! — вигукнув Гітлер. — Зрештою, навчіться бути мужчиною! Що там?! Читайте!

— Фюрер, — відповів Борман, кусаючи губи, — доктор Брандт… Він порушив ваш наказ про виїзд сім'ї в Альпійський редут разом з усіма сім'ями керівників і перевіз дружину з дітьми в Тюрінгію… В ту зону, яку ось-ось займуть американці… Я не міг навіть подумати, що наш Брандт може дозволити собі таку мерзенну зраду… Але я допускаю, що це помилка, я накажу перевірити…