Чтение онлайн

— А звідки береться біопластмаса? — запитала Кнопочка.

— Росте на болоті. В ній концентрується сонячна енергія, як у деревах і взагалі в усіх рослинах. При пропусканні через біопластмасу струму накопичена в ній світлова енергія перетворюється на механічну.

— Слухайте! — сказав Пістрявенький, який досі уважно розглядав обладнання машини. — Я от весь час дивлюсь і не бачу в цій машині двигуна. А хіба можна так, щоб не було двигуна?

— Звичайно, не можна, — відповів Клепка. — Але оцей стержень з біопластмаси і є у машині двигуном.

— Ну, коли так, то тут нічому дивуватися, — сказав Пістрявенький. — Навпаки, було б дивно, якби автомобіль їздив без двигуна.

Всі довкола засміялися. Натовп потрохи збільшувався. Ззаду весь час підходили нові пішоходи. Хтось із перехожих запитав:

— Що тут трапилось?

— Може, яка аварія? — сказав другий.

Третій почув слово «аварія» і закричав:

— Братці, аварія!

— Гляньте-но, братці, як машина розбилася! — закричав четвертий. — Кузов набік звернуло, самі колеса лишилися!

— А шофер, подивіться, як покалічився! Весь у бинтах! — сказав хтось, показуючи пальцем на Клепку.

Як тільки розлетілася звістка про аварію, натовп став збільшуватись удвічі. Клепка побачив, що справа набирає небажаного напрямку, й вирішив скоріше від'їхати. З допомогою Кубика він поставив кузов на місце. Всі сіли в машину. Клепка натиснув педаль переривача, але машина чомусь не рушила.

— Що за халепа! — пробурчав Клепка, вертячись на місці й смикаючи за підойми. — Струму чомусь нема… Ах, щоб тобі! Батарейка пропала! Мабуть, хтось одгвинтив…

— А може, вона на землю впала? — сказав Кубик.

Усі вилізли з машини й стали шукати батарейку.

— Тільки що тут була! — гарячкував Клепка. — Пригадуєте, я показував.

Натовп тим часом заповнив усю вулицю. Рух транспорту припинився. Протискуючись між коротульками, до машини пробрався міліціонер на гусеничному мотоциклі.

— Що трапилося? — закричав він сердито. — Чому натовп збираєте?

— А його ніхто не збирає! — огризнувся Клепка.

— Чому не проїжджаєте?

— Ось сядьте за кермо й спробуйте проїхати, коли батарейки нема! — глузливо відповів Клепка й, повернувшись до натовпу, закричав: — Братці, може, хто-небудь помилково одгвинтив батарейку й сховав у кишеню?

У натовпі пролунав сміх.

Міліціонер докірливо похитав головою й сказав Клепці:

— Вам, дорогий, судячи з вашого вигляду, слід було б лежати в лікарні, а ви на волі розгулюєте.

На це Клепка відповів:

— Поговори в мене ще тут!

— Гаразд, — сказав міліціонер. — Сідайте в машину, я вас до міліції одвезу — там розберемося, що до чого, а тут не треба збирати натовп.

Кубик підійшов до Незнайка й сказав:

— Ви їдьте в зоопарк на автобусі чи на таксі, а я з Клепкою поїду в міліцію і все поясню. Боюся, щоб Клепка без мене там не наговорив чогось зайвого. Він чомусь не любить міліціонерів.

Клепка й Кубик сіли знову в машину. Міліціонер поставив гусеничний мотоцикл спереду й, зачепивши машину гаком, потягнув її на буксирі в міліцію.

Коли Незнайко і його супутники прибули в зоопарк, донь уже був у повному розквіті. Весь ранок у них змарнувався на розмови й на поїздку з Клепкою, вони сильно зголодніли й пішли обідати в їдальню. Свої розшуки в зоопарку друзі вирішили почати з того місця, де побачили трьох ослів. Однак цього разу вони нікого не побачили за огорожею. Двері хлівчика були відчинені навстіж. На всяк випадок, Незнайко переліз через огорожу й, пробравшись до хлівчика, заглянув усередину. У хлівчику було порожньо.

Набравшись терпіння, мандрівники стали блукати по зоопарку, зазираючи в усі закутки. На очі їм попадалися найрізноманітніші тварини, але осла так і не пощастило зустріти. Обійшовши все навкруг, наші друзі повернулися на те місце, звідки розпочали свої розшуки, й побачили за огорожею малючку в біленькому фартусі, яка вимітала з хлівчика сміття.

— Скажіть, будь ласка, ви не знаєте, де тут осел? — звернувся Незнайко до прибиральниці.

Малючка перестала мести й, спершись на мітлу, запитала:

— Який осел?

— Ну, такий, звичайний, з копитцями…

— Ах, такий! А для чого вам той осел? Осел — він і є осел. Що в ньому цікавого?

— Ну, нам хотілося на нього подивитися. Весь зоопарк обійшли, а осла не бачили.

— Гм, — сказала прибиральниця, — були тут у нас три осли, та всі троє десь поділися. Тут плещуть усілякі нісенітниці, та ви не вірте! Неначе чаклунство, чи що, якесь… Дурниці все! Ніякого чаклунства нема! Просто їх вивели звідси оці самі… шелихвости… тобто тьху!., вітрогони, а не шелихвости. Ніякого порятунку від цих вітрогонів нема! Тепер у місті таке шалапутство пішло, що і-і! Слона з клітки поцуплять — і то не помітиш!

— Ну, слона, мабуть-таки, не поцуплять, — сказав Незнайко.

— Чому не поцуплять? Поцуплять! — махнула рукою прибиральниця. — Нам і так наказали придивлятися пильніше. Всякого буває… Тут і звірі хижі, й гади отруйні. Вони тебе розірвуть і вжалять. А що, коли який-небудь вітрогон змію випустить? А довкола ж місто! Отож!

— А де той осел, якого на вулиці знайшли? — запитав Незнайко. — Колись у газетах писали, що на вулиці знайшли безпритульного осла й відвели в зоопарк.

— Ах, того! — усміхнулася прибиральниця. — Цього осла тут і не було. Помилка сталася. Його й не в зоопарк здали, а в цирк. А в газеті помилково написали, що в зоопарк, а ми його тут зроду не бачили.

— Значить, у цирку є той осел? — з надією запитала Кнопочка.

— Є, є, а то як же! Я сама його позавчора бачила, коли в цирку була. Спритненький такий ослик, правду кажу, тільки що невчений! Він у них там таратаєчку возить, та ще клоуни на ньому верхи їздять. Ну нічого, незабаром його яких-небудь штук навчать.