Чтение онлайн

— Неначе їм уже більше передавати нічого! — з прикрістю сказала Кнопочка.

Вимкнувши телевізор, вона стала ходити по кімнаті з кутка в куток, весь час поглядаючи на годинник.

— Поїду назад у зоопарк! — сказала вона, втративши терпець, але тут же відкинула цю думку. — А як я в зоопарк потраплю? Не можу ж я, справді, через паркан лізти! Ну гаразд, гаразд, нехай вони тільки повернуться! Я покажу їм, як мене хвилювати!

Час минав, а Незнайко й Пістрявенький не з'являлися. Кнопочка вже не знала, що й гадати, й почала уявляти собі всілякі жахи. Їй здавалося, що Незнайка й Пістрявенького спіймав сторож і відпровадив у міліцію. З кожною хвилиною тривога її наростала.

Скоро Кнопочка не знаходила собі місця від хвилювання. Настала ніч. Годинник пробив дванадцять.

— Тепер ясно, що з ними таки щось трапилося, — сказала Кнопочка.

Вона вже хотіла бігти в зоопарк, але в цей час двері відчинились, і на порозі з'явилися Незнайко з Пістрявеньким. В обох розкуйовджені чуби, обидва дико поводять очима; в Пістрявенького подряпаний ніс, а обличчя забруднене більше, ніж звичайно.

— Що ти там ще накоїв, Незнайку? — сердито підступила до нього Кнопочка. — Де ви пропадали весь час?

— Нічого, Кнопочко, не турбуйся, — відповів Незнайко. — Все буде добре, от побачиш, тільки ти не сердься. Я, Кнопочко, лева на волю випустив.

— Якого лева? — злякалася Кнопочка.

— Ну того, котрий у клітці сидів. Я помилково в лев'ячу клітку попав.

Кнопочку охопив жах.

— Горе мені з тобою! — закричала вона. — То ти з ослами штуки витинав, а тепер до левів узявся! Чим це закінчиться?

— Ти не хвилюйся, Кнопочко. Закінчиться добре. Завтра я вранці піду й усе зроблю як слід. Вранці буде видно, і я вже не сплутаю. Я все виправлю, ось побачиш!

— Ти виправиш! Краще облиш усе це. Коли хочеш знати, я тепер навіть рада, що в тебе чарівної палички нема. Дай тобі паличку, так ти ще землетрус тут улаштуєш! Завтра поїдемо додому, та й годі. Більше ні хвилини не хочу тут залишатися.

— А на чому ти поїдеш? Я ж іще не все розказав.

— Що там іще? — злякалася Кнопочка.

— У нас автомобіль украли!

— Цього тільки бракувало! — вигукнула Кнопочка. — На чому ж ми додому поїдемо?

— А я ж про що кажу? Я про це й кажу. Дістанемо паличку — буде в нас автомобіль; не дістанемо — автомобіля не буде.

Наступного ранку Кнопочка прокинулась, як завжди, рано, але коли пішла будити Незнайка, то побачила, що його нема в ліжку. Пістрявенький ще спав. Вона почала будити його:

— Що це таке, Пістрявенький? Де Незнайко?

— А його хіба нема? — запитав, прокидаючись, Пістрявенький.

— Виходить, нема, якщо я питаю.

— Напевно, в зоопарк утік, — сказав Пістрявенький.

— Ану збирайся швиденько, й поїдемо, — звеліла Кнопочка.

— Куди поїдемо?

— Ну, в зоопарк, звичайно.

— Так там же лев!

— Лева, мабуть, уже давно спіймали.

За півгодини Кнопочка й Пістрявенький уже були біля входу в зоопарк. Пройшовши хвіртку, вони швидко попрямували доріжкою. Пістрявенький тримався позаду Кнопочки й злякано озирався на всі боки. Йому весь час здавалося, що от-от вискочить лев і кинеться на нього. Ще здалека Кнопочка й Пістрявенький побачили мавпячу клітку й Незнайка, який причаївся за рогом. У клітці була прибиральниця. Вона підмітала віником підлогу. Кнопочка підкралася до Незнайка ззаду.

— Ти що тут робиш? — запитала вона.

— Тихше! — замахав на неї руками Незнайко. — Чарівна паличка тут! Он бачиш, вона так і лежить на підлозі, де її вчора мавпа кинула. Зараз прибиральниця підмете підлогу, а паличку, може, викине з клітки, — тоді ми її заберемо, й усе буде гаразд.

Тим часом прибиральниця кінчила мести підлогу, зібрала сміття у відро, а паличку підняла й теж сунула в відро.

— Нічого, — заспокоїв Незнайко Кнопочку. — Ми зараз підемо за нею і побачимо, куди вона викине сміття.

Однак прибиральниця нікуди не понесла сміття, а почала прибирати в сусідній клітці. Так вона переходила з клітки в клітку, й відро все більше наповнювалося сміттям. Нарешті вона закінчила прибирати й висипала все, що було у відрі, в ящик для сміття, котрий стояв біля паркана позаду кліток. Незнайко почекав, поки прибиральниця піде, й сказав Кнопочці та Пістрявенькому:

— Стійте тут і дивіться, щоб ніхто не підійшов.

А сам підбіг до ящика, відкрив покришку й поліз усередину. Якийсь час з ящика долинало кректання і сопіння. Нарешті з-під покришки висунулась голова Незнайка.

— Ось вона, чарівна паличка! — сказав він, переможно усміхаючись.

На радощах Кнопочка навіть підстрибнула.

— Браво! — сказала вона й тихенько заплескала в долоні.

Незнайко виліз із ящика й пішов по доріжці, бережно несучи перед собою в руках паличку.

— Тепер я берегтиму її! — сказав він. — Тепер її у мене ніхто не відбере!

Слідом за Незнайком чимчикували Кнопочка й Пістрявенький. Вони дружно трималися за руки. Обличчя в обох розпливалися в усмішках.

— Тепер ми можемо поїхати в цирк і виручити Листочка, — сказала Кнопочка.

— Ах, правда! Я забув про Листочка! — вигукнув Незнайко. — Ну, мерщій у цирк!

Він повернувся й побіг до виходу. Кнопочка й Пістрявенький ледве встигали за ним. Через п'ять хвилин усі троє вже сиділи в смугастому кнопочному таксі. Незнайко натиснув кнопку з написом: «Цирк», і машина помчала по вулицях. Не встигли вони озирнутись, як уже були в цирку.

На арені вони побачили кількох акробатів, які стрибали й перекидалися — мабуть, готувалися до вечірньої вистави. Незнайкові й Пістрявенькому дуже хотілося подивитись на них, але Кнопочка сказала:

— Хіба ми для цього сюди прийшли? Потім подивимось.

— Гаразд, потім, — згодився Незнайко.

Пробравшись між рядами стільців, наші мандрівники ввійшли в двері для артистів і потрапили в службове приміщення. Це був довгий сарай з цементною підлогою. Уздовж стін стояли клітки з різними тваринами. В одній клітці був лев.

— Знову лев! — злякано сказав Пістрявенький. — Напевно, знову якась дурниця вийде.

В кінці приміщення містилися кінські стійла. Підійшовши ближче, мандрівники побачили, що між кіньми був і осел. Він стояв у маленькому стійлі, прив'язаний за гнуздечку до кільця, вмурованого в стіну. Повернувши назад голову, ослик сумно глянув на Незнайка.