Чтение онлайн

Мандрівники підпливли до королівства Самари, розташованого на північному узбережжі Яви, і там стали на якір, чекаючи попутного вітру, щоб вирушити до острова Цейлону. Сидіти весь час в каютах було важко, тому Марко Поло, підшукавши зручне місце на березі, наказав нап'ясти намети. Він дізнався, що недалеко від берега в горах живуть дикі племена, які пожирають своїх ворогів. Тому навколо табору було викопано глибокий рів, який обома кінцями виходив у море, в дно рову вбито гострі паколи і через кожні сто кроків споруджено невеличкі дерев'яні укріплення.

З жителями прибережних селищ мандрівники жили в цілковитій згоді, оскільки Марко суворо заборонив кривдити голих темношкірих туземців, якщо вони не виявлятимуть ворожості. Мисливці приносили їм у табір дичину, забиту списами або стрілами, рибалки — найкращу рибу, зловлену в річках і в морі, жінки постачали їх вином, фруктами та кокосовими горіхами завбільшки з людську голову.

П'ять місяців пробули мандрівники в королівстві Самарі. Коли вони вийшли, нарешті, в море, туземці довго стояли на березі, махаючи руками, а деякі ще далеко супроводжували їх на своїх незграбних човнах'. Подув давно очікуваний вітер. Венеціанці стояли на палубі і дивились, як поволі зникав на обрії берег.

Знову вони два місяці нічого не бачили навкруги, крім моря, лише зрідка поминаючи невеликі острови!

Вони пливли на захід. Чи далеко залишився Китай?

Може, вони вже на півдорозі від Камбалі до Лайї, що лежить на узбережжі Середземного моря? В голові Марко зародилась думка, яка не давала йому спокою. Адже вони могли б дістатись на батьківщину морським шляхом. І Марко вирішив, якщо вони, виконавши ханське доручення, щасливо повернуться в Камбалі, докласти всіх зусиль, щоб здійснити цей задум.

Під час мандрівки Марко поповнював свої нотатки про чужі краї. Якось ополудні капітан доповів йому, що на обрії з'явився Цейлон. Марко вибіг на палубу. Вдалині таємниче чорніла смужка землі. Колись він чув, що жителі індійського материка вірять, начебто на Цейлоні живуть злі духи. Тому вони й назвали острів «Ланка», тобто «злі духи». Але там володарював також король Зандернац, там були сапфіри, топази, аметисти, найкрасивіші і найкоштовніші в світі рубіни, там навіть був рубін з вершок довжиною і завтовшки в руку, який палав, наче вогонь, збуджуючи жадобу його імператорської величності.

Наступного ранку венеціанці зійшли на берег у супроводі двохсот солдатів, десяти вельмож, перекладача { кількох слуг з подарунками хана. Затока була спокійна, як глибоке, прозоре озеро. Зелена гребля, заросла травами, пальмами, листяними деревами й високою, на зріст людини, папороттю, захищала затоку од вітру.

На воду було спущено всі триста човнів. Вони враз збудили затоку від сну. На деревах заверещали, заметушились маленькі мавпи, застрибали з ліани на ліану, аж поки, нарешті, не знайшли зручне місце, звідки можна було спостерігати незвичну картину. На гілках сиділи барвисті папуги. Якісь маленькі пташки, немов м'ячики, пурхали поміж листям.

Мешканці острова стояли біля своїх хатин і чекали, коли човни підійдуть до берега. Одежа їхня складалася з шматка матерії, обмотаного навколо стегон. Діти були зовсім голі. Коли солдати, сяючи на сонці шоломами й мечами, ступили на землю, перелякані туземці кинулись тікати.

І лише після того, як венеціанці з перекладачами без зброї наблизились до села і запевнили остров'ян, що вони прибули з мирними намірами, чоловіки, жінки і діти, посміливішавши, вийшли їм назустріч.

Якийсь літній чоловік, що носив крім пов'язки на стегнах ще й зелений тюрбан на голові, згодився одвести їх до короля.

Марко Поло попросив батька залишитись з купцями і частиною солдатів на березі і збудувати такий самий укріплений табір, як і на Малій Яві. Сам же він з Мафіо та десятьма вельможами, на чолі двохсотп'ятдесяти вояків і слуг, що несли подарунки, вирушив у глиб острова. Двоє посланців з селища побігли наперед, щоб сповістити короля Зандернаца про приїзд чужоземців.

Вони йшли вздовж берега, пробирались вузенькими стежками крізь ліси, переходили по хистких мостах «річки, піднімалися вгору з допомогою залізних ланцюгів, прикріплених до скель, аж поки, нарешті, на сьомий день не досягли красивої долини, вкритої рисовими полями, пальмовими гаями й садами. Біля підніжжя покраяної проваллями гори розкинулось селище, посередині якого височів королівський палац.

Король Зандернац вислав їм назустріч десять слонів з розкішними паланкінами. Венеціанці, вельможі, перекладач і офіцери посідали в хиткі будиночки на спинах слонів і рушили до дерев'яного, оздобленого різнокольоровим різьбленням королівського палацу.

Король прийняв їх у передпокої і влаштував на їх честь бенкет. Мандрівники посідали на килими і подушки навколо короля та його почту і заходились біля гостро приправлених страв та вин. В кімнаті було нестерпно жарко, тому за кожним гостем стояла служниця і обмахувала його опахалом з пальмового листя.

Король Зандернац був одягнений так само, як і підлеглі. Тільки на його темнобрунатному тілі виблискували дорогі оздоби: неймовірної вартості намисто; одна низка із смарагдів та рубінів, друга, що звисала йому до самого живота, — із ста сорока великих перлин та рубінів і золоті браслети, оздоблені брильянтами персні на пальцях ніг і рук.

— Ти поглянь, як він обвішався! — сказав Мафіо небожеві. — За його прикраси можна було б купити цілий палац.

Після пишного бенкету Марко передав королю подарунки і, розхваливши його країну і його мудре правління, переказав йому бажання володаря світу, імператора Китаю, великого хана усіх татар Кублая.

Король Зандернац, підібгавши під себе ноги, сидів на жовтій шовковій подушечці і з задоволенням слухав Марко Поло. Подарунки великого хана й блискучий почет, що супроводжував Марко, подобались королеві. Але, вислухавши венеціанця, він сказав, що рубіна не віддасть. Він охоче покаже його, щоб іноземці на власні очі пересвідчились в його незрівнянній красі й потім розповіли про все імператорові, але подарувати не може.

Він щось тихо наказав одній із служниць, і та вибігла з кімнати. Через кілька хвилин вона принесла коштовний камінь і поклала його на золоте блюдо перед Марко й Мафіо.

Всі в кімнаті замовкли. Навіть служниці забули від подиву обвівати опахалами гостей.

Великий рубін лежав на золотому блюді і ніби перетворював світло, що падало на нього, у червоне, як кров, сяйво, заливаючи ним усе: залу, обличчя людей, килими, картини на стінах. Він був ніби вогненне джерело, яке освітлювало все, але не згорало.

Король Зандернац був задоволений, що його рубін справив таке велике враження на присутніх. Урвавши, нарешті, мовчанку, він через перекладача сказав венеціанцям, що пошле великому імператорові, про славні діяння якого говорить весь світ, привіт і подарунки, але нізащо в світі не віддасть рубіна, бо успадкував його від своїх предків. На його голову впаде нещастя, якщо він Дозволить вивезти рубін з острова.