Чтение онлайн

Марко Поло вирішив, що найкраще буде відповідати на дивну поведінку головного цензора байдужістю.

— Значить, хан Коготай доручив вам передати мені привіт. — Юсю Темюр надовго замислився, потім підняв голову і промовив: — Він прислав до мене кур'єра… Це ви відрубали голову пацюкові Ахмеду?

Він узяв з стола обвинувачення і дав його Марко Поло.

— Я не розуміюся на таких речах. Прочитайте мені, щоб я міг усе розповісти його величності.

Головний цензор сів навпроти Марко.

Протягом двох годин він уважно слухав обвинувачення Ахмеда. До них ніхто не заходив. Вечір кинув у кімнату свою тінь. Літери стрибали в Марко перед очима, голова боліла від напруження — адже йому весь час доводилося перекладати китайські ієрогліфи на татарську мову. Нарешті, полегшено зітхнувши, він прочитав останнє речення.

На обличчі Юсю Темюра не поворухнулась жодна риска.

— Я все чув, — сказав він. — Його величність не можна зараз хвилювати. Завтра вранці я передам йому все. А тепер ідіть! І не смійте виходити за межі палацу!

Марко Поло залишив кімнату цензора з двоїстим почуттям. Він не знав, чи вірно діяв, чи ні. Судячи з того, як поводився старий лис, можна було думати різне. Але десь у глибині душі Марко відчував, що їхні справи не такі вже й погані, особливо коли пригадував слова: «Це ви відрубали голову пацюкові Ахмеду?»

Слуга показав Марко приготовану для нього кімнату. Коли Марко вийшов ще трохи погуляти в сад, то помітив чотирьох охоронців, які не спускали з нього очей.

Вранці головний цензор сказав Марко:

— Я все передав його величності, його величність зараз сидить у своїй курильні. Ідіть до нього… Він бавиться павиними перами.

Роса на траві ще не виблискувала під промінням сонця. Обтяжені краплями стеблинки хилилися до землі. На лузі самотньо стояв фламінго.

У внутрішніх покоях палацу було тихо.

— Його величність погано спав, — сказав Юсю Темюр.

«Що він хоче від мене? — подумав Марко Поло. — Настрахати мене?»

На боці в Юсю Темюра висів меч з оздобленим золотом і коштовними каменями держаком.

Вже розвиднілось, але сонце ще не зійшло. День ще тільки народжувався. Для людини, яка не могла заснути вночі, це були найбажаніші хвилини. Але це був і час страти.

Марко йшов у супроводі охоронців, сповнений важких роздумів. Як він повертатиметься назад цією дорогою — вільним чи в кайданах?

Юсю Темюр сказав:

— Немає підстав радіти.

У відповідь йому Марко Поло тільки грубо засміявся.

— Ви хочете мене залякати, Юсю Темюр? — спитав він. — Я не каюся.

Він уповільнив кроки, немов хотів цим показати, що йому зовсім байдуже, коли буде вирішена його доля.

— Але немає ніяких підстав і не радіти, — озвався хитрий старик.

Марко думав, що станеться з батьком і дядьком, коли його заарештують.

— Онде курильня, — мовив Юсю Темюр і показав на жовтобілу, ніби з слонової кістки, будівлю, що стояла на рівнині між квітниками й луками. Обсаджена деревами дорога, вздовж якої стояли імператорські охоронці, раптом скінчилась.

— Почекайте тут, пане Марко Поло, — сказав Юсю Темюр. — Я доповім його величності про ваш прихід.

Дві служниці, тихо сміючись, вибігли в парк. Їхні строкаті халати зникли за кущами.

Хан Кублай сидів на дивані з чорного дерева. Сива борода спадала йому на груди. Лівою рукою він спирався на велику подушку, а в правій тримав келих з вином. На килимі сиділа, скоцюрбившись, співачка і грала на гітарі.

Його величність підніс до рота келих, випив вино, а келих кинув на килим. Скрізь валялись павині пера.

Біля столика стояв гостроносий собака з розумними очима. Стіни кімнати були обтягнуті розмальованим шовком.

Марко Поло окинув швидким поглядом кімнату. Потім, разом з Юсю Темюром, уклякнув перед імператором і став чекати запитань. Серце його билось спокійно.

— Хай вона перестане грати, — промовив хан Кублай. — Хай іде геть.

Співачка тричі вклонилася і вийшла з кімнати.

— Юсю Темюр і Марко Поло, — звернувся до них імператор. — Сядьте переді мною.

Марко і головний цензор сіли на килим. Служниця підсунула їм м'які шовкові подушки. Над головою імператора розкинув крила вишитий на шовку журавель. В кімнаті не було вікон, але всю її заливало світлом, бо за спиною в Марко і Юсю Темюра саме сходило сонце. Імператор дивився на нього крізь відчинені двері. На обличчя йому лягав червоний відблиск, згладжуючи зморшки.

— Дай нам м'ясо, — наказав імператор служниці, яка поралася в кутку біля жаровні.

Марко Поло бачив, як тремтіли у служниці руки, коли вона подавала імператорові маленький рожен з круглою, слонової кістки ручкою.

Юсю Темюр пересунув свій меч за спину. Імператор і- головний цензор з великим апетитом взялися за їжу. Марко Поло здалося, що його величність навмисне зволікає розмову. Може, він хоче помучити його?

Раптом, зовсім несподівано, імператор сказав:

— Значить, ви убили міністра Ахмеда… Джамбуїк-Хатун дуже розгнівана.

Він узяв у руку три павині пера і подув на них. Пір'їни розлетілися у різні боки: дві впали біля столика, а третя опустилась на жаровню і згоріла.

— Якщо Найян турбуватиме нас і далі, — мовив хан головному цензору, — треба буде його розбити.

Марко Поло знав, що імператор любить наближатись до цілі манівцями. Зараз він завів розмову про свого свояка Найяна, який на півночі Китаю виставив проти нього військо і збирав спільників. Але в наступну хвилину хан міг одним словом винести присуд. Марко чекав цього, затамувавши подих. Він ніяк не міг забути тремтячих рук служниці, яка подавала м'ясо його величності.

— Юсю Темюр розповів мені все, — мовив імператор, запихаючи в рот шматок м'яса. — Я чув ваше обвинувачення. Хана Коготая треба буде нагородити… Ви знаєте, що вбито намісника Ханьчоу за те, що він родич Ахмеда? Скрізь почалися заворушення. Мої війська придушили їх.

Побачивши на обличчі імператора вираз глибокого задоволення, Марко Поло цілком заспокоївся. Він підвів голову і тепер дивився прямо на його величність, чекаючи вироку.

— Ахмед обдурив мене, — мовив хан Кублай. — Тепер я знаю це. Але як можна було вбивати його без суду? Ви, Юсю Темюр, сказали: «Добре, що вони його вбили. Якби ми кинули його до в'язниці, нам довелося б кожного дня годувати його і витрачати марно харчі». Так ви сказали… Сегетю Вагадур, Тула Темюр і ви, Юсю Темюр, негайно поїдете в Камбалі. Нехай Хіу Хенг скличе всіх чиновників, літніх, досвідчених придворних та вчених і познайомить їх з обвинуваченням. Після цього винесете вирок. Це мій наказ.