Чтение онлайн

Знеможена спекою Бронка захотiла лягти трохи зручнiше й присунула надувний матрац Орнiтолога.

– О боже! Яке диво!
– почув я її придушений вiд захвату вигук.

Я побачив, як вона чiпляє собi на шию прекрасне бурштинове намисто.

– Лежало пiд матрацом, - пояснила дiвчина.
– Хотiла б я знати, де вiн купив таку красу? Як ви гадаєте, воно iз справжнього бурштину?

Я взяв намисто в руки i пильно оглянув.

Не було сумнiву: воно оправлене в золото i дуже давньої роботи. Золото вкривав нiби налiт, щоправда, тонкий, його легко можна було зчистити навiть нiгтем.

– Це намисто кiльканадцять рокiв пролежало в озерi...
– сказав я.

Запала така тиша, що ми чули дзижчання мух на сонячнiй галявинцi помiж молодими буками.

ЗАКIНЧЕННЯ

Прибiг Телль i сповiстив, що наближається Орнiтолог, - пливе гумовим човником вiд Плаского озера. Телль сказав також, що яхта Вацека Краватика вiдпливла.

– Сховаємося?
– спитала Марта.

– А навiщо? Адже ми повиннi порозмовляти з ним. Вiн, напевно, не здогадається, що ми знайшли бурштинове намисто, - вiдповiв я.
– Ми ввiчливо привiтаємося з ним i оточимо з усiх бокiв.

Марта скрушно зiтхнула.

– Ми вже давно могли застукати цього типа. Але вiн здавався вам симпатичним.

Я промовчав. Ми сiли пiвколом, утворюючи прохiд вiд стежки до куреня. Орнiтолог повинен був увiйти мiж нас.

Телль не мiг усидiти на мiсцi. Його аж смикала нетерплячка.

– З вами, - звернувся вiн до мене, - завжди повинно щось трапитись. За хвилину спритний злочинець буде у вас в руках. Немов у телевiзiйнiй "Кобрi".

Бронка всмiхнулася менi.

– Ви обiцяли менi пригоду, i я вже пережила кiлька цiкавих пригод. Нiколи не забуду, як ми наздоганяли автомашину Краватика i як потiм вiн нас доганяв. А зараз? Що зараз станеться?

Чорний Франек почав сумнiватися.

– Бурштинове намисто? Може, вiн купив його для дружини або нареченої? На узбережжi є крамницi, де можна купити бурштинове намисто.

– Так, - погодився я.
– Але чи ти звернув увагу на ланцюжок, який з'єднує бурштин? У музеї в Е. була велика колекцiя бурштину. Там були i коштовнi прикраси, зробленi з бурштину, оправленого в золото. Окрему частину колекцiї становили художнi вироби, мiнiатюри замкiв, стародавнiх кораблiв. Чи ви бачили виставку бурштину, влаштовану в мальборському замку? Багато експонатiв для тiєї виставки ми мусили позичати за кордоном. Якби ми мали колекцiю музею в Е., то не позичали б.

– Та колекцiя була велика?
– зацiкавився Чорний Франек.
– Може, Несправжнiй Орнiтолог не змiг дiстати з води все, що затонуло в вантажiвцi?

– Я теж так гадаю, - сказав я.
– У вантажiвцi вивозили багато музейних експонатiв, колекцiя бурштинiв становила тiльки частину всього вантажу. Та навiть якщо вiн украв з неї тiльки незначну кiлькiсть, хоча б частину колекцiї бурштинового намиста, оправленого в золото, й коштовне камiння, то й так здобув уже великий скарб.

Раптом Телль приклав пальця до губiв.

Хтось пiдходив стежкою, ми почули шелестiння листя. Чоловiк насвистував тихо, але весело.

– Ми зiпсуємо йому гарний настрiй, - буркнув Чорний Франек.

Орнiтолог помiтив нас в останню мить, але не вiдступив. Навiть не схоже було, що його заскочили зненацька.

"Умiє чудово прикидатись, - подумав я.
– Та, зрештою, вiн же не знає, що ми розгадали його таємницю".

– Вiтаю вас, - сказав вiн, чемно вклонився i зняв з плеча важку пiдзорну трубу. Човна вiн, мабуть, залишив на березi, в очеретi.

– Нежданий гiсть гiрший татарина. Чи не так казали нашi предки? спитав я ввiчливо, привiтавшись з ним за руку.

За мною i всi почали виявляти йому велику увагу. Марта й Бронка зробили реверанс, мов маленькi дiвчатка, Телль i Франек усмiхалися з такою приязню, нiби хтозна-як йому зрадiли. "Здається, ми всi вмiємо чудово прикидатися", подумав я.

– Я завжди радий гостям, - сказав Орнiтолог.
– Може, сигаретку? запропонував вiн менi.
– А може, ви всi голоднi?

– Нi, дякую, - вiдповiв я, беручи вже на себе дальшу розмову.
– Ми прийшли сюди не об'їдати вас. Скорiше, йдеться про певну iнформацiю.

– Про птахiв?

Марта зайшлася смiхом.

– Ох, - зiтхнув Орнiтолог, - ви все ще думаєте, що я несправжнiй орнiтолог? Не знаю, як вас переконати, що я проник у таємницi життя птахiв.

– Я вiрю вам, - кивнула головою дiвчина.
– Книжка, яку я побачила у вашому куренi, переконала мене, що ви справдi вивчаєте птахiв. Але мене цiкавить iнша iнформацiя.

Я вирiшив завдати йому удару. I вийняв з кишенi бурштинове намисто.

– Чи багато ви знайшли такого?
– спитав я.

П'ять пар очей втупилося в орнiтологове обличчя. Я певний, що ми помiтили б на ньому навiть найменшу тiнь переляку чи гнiву. В цього чоловiка були залiзнi нерви. Вiн тiльки заклiпав очима, наче трошки знiяковiвши.

– Нi, тiльки це намисто...

– А решта? Що з нею сталося?

Вiн з великим жалем розвiв руками.

– Припускаю, що вона вiдпливла на яхтi Вацека Краватика.

– Ви жартуєте!
– закричав я.

– Та нi. Хiба я насмiлився б, - вiдповiв вiн глузливо.

Це обурило нас. Марта, сварячись пальцем, голосно сказала:

– Ви не справжнiй орнiтолог. Ми викрили вас. Ви пiрнали в озерi, шукаючи затонулу вантажiвку.

– Умгу, - нахабно пiдтвердив вiн.

– Ви знайшли його!
– вигукнув Чорний Франек.

– Умгу, - погодився Орнiтолог.
– Сьогоднi вранцi нарештi знайшов. Трохи запiзно, еге ж?

– Запiзно?
– обурився Телль.
– Ви встигли забрати звiдти коштовне намисто.

– Тiльки оце одне, - зауважив Орнiтолог.
– Решту дiстав Вацек Краватик. У вантажiвцi залишилося ще кiльканадцять скринь, але в них переважно мiститься дуже знiвечений водою стародавнiй глиняний посуд, менi здається, що то музейнi урни. Тi скринi вже такi гнилi, що розпадуться вiд необережного дотику. Я побачив там також стародавнi меблi, з яких уже не буде нiякої користi. Вцiлiли тiльки бурштин i бурштиновi прикраси. Я неправильно висловився. Не вцiлiли. Тi речi забрав Вацек Краватик. Цього намиста вiн не помiтив. Точнiше, не вiн, а Бородань.

– Де та вантажiвка?
– перебив я його.

– Ви не здогадуєтесь?
– вдавано здивувався вiн.
– В озерi. Тобто в затоцi, трохи лiворуч звiдти, де колись перепливав пором. Вацек Краватик саме над затонулою вантажiвкою поставив на якiр свою яхту.

– Карта!
– вигукнув я в розпачi.
– Та карта була дуже важлива. Це на нiй зазначене мiсце, де лежить вантажiвка. Я вiдчував, що то зовсiм не рибальська карта, а ключ до таємницi.

– Хi-хi-хi, - захихотiв Орнiтолог.
– Непогано вас обдурили. Я вважав вас спритнiшим.