Чтение онлайн

— Я це обов'язково візьму до уваги, сер, — сказав детектив-інспектор Кредок у своїй звичній формальній манері, і ніхто б ніколи не здогадався, що Дермот Ерік Кредок — хрещеник сера Генрі й перебуває у вельми дружніх взаєминах зі своїм хрещеним батьком.

Райдсдейл коротко виклав своєму другові суть справи.

— Я не став би сумніватися, що вони зберуться о пів на сьому, — сказав він. — Але звідки міг знати той швейцарець, що вони справді прийдуть туди? А крім того, звідки було йому знати, що вони матимуть на собі багато здобичі, якою він зможе поживитися?

— Двійко старомодних брошок, намисто з дрібних перлин, одна або дві дрібні банкноти — не більше, — замислено проказав сер Генрі. — Чи ця міс Блеклок не тримала вдома багато грошей?

— Та начебто ні, сер. Фунтів п'ять із невеличким лишком, так вона сказала.

— Атож, не густо, — прокоментував Райдсдейл.

— Тобто ви вважаєте, — сказав сер Генрі, — що того хлопця цікавив не грабунок, що він просто хотів улаштувати щось на зразок театральної вистави й потішитися нею. Що ж, це цілком можливо. Але як він примудрився сам застрелити себе?

Райдсдейл підсунув до себе аркуш паперу.

— Попередній медичний висновок. Постріл із револьвера був здійснений майже впритул, обпалив одяг… гм-м… нічого не вказує на те, що це було: нещасливий випадок чи самогубство. Він міг вистрелити в себе умисне або міг спіткнутися, впасти, і револьвер, який він притискав до себе, вистрелив… Імовірніше, сталося друге. — Він подивився на Кредока. — Ти повинен опитати свідків дуже ретельно й домогтися, щоб вони точно розповіли, що саме вони бачили.

Детектив-інспектор Кредок сумно промовив:

— Усі вони бачили не одне й те саме.

— Мене завжди цікавило, — сказав сер Генрі, — що саме бачать люди у хвилину крайнього збудження або нервової напруги. Що саме вони тоді бачать або — і це навіть цікавіше — чого вони не бачать.

— Які відомості про револьвер?

— Револьвер іноземного виробництва (ця модель досить поширена на материку), Шерц не мав дозволу мати зброю, і він її не задекларував, коли приїхав до Англії.

— Поганий хлопець, — сказав сер Генрі.

— Поганий з усіх поглядів. Отже, Кредоку, рушай до готелю «Роял Спа» і з'ясуй, що там можна довідатися про нього.

У готелі «Роял Спа» інспектора Кредока відразу провели до управителя.

Управитель, містер Роулендсон, високий і рум'яний чоловік із приємними манерами, прийняв інспектора Кредока зі щирою добродушністю.

— Я радий допомогти вам у всьому, у чому ми можемо, інспекторе, — сказав він. — Ця подія не перестає дивувати мене. Я ніколи б у це не повірив — ніколи. Шерц здавався мені звичайнісіньким і приємним хлопцем, надто далеким від мого уявлення про грабіжника або когось подібного.

— Як довго він працював у вас, містере Роулендсон?

— Я з'ясував це якраз перед вашим приходом. Трохи довше, як три місяці. Він мав дуже добрі рекомендації, мав усі потрібні дозволи і таке інше.

— І ви були цілком задоволені ним?

Не показуючи виду, Кредок відзначив, що Роулендсон витримав дуже тривалу паузу, перш ніж йому відповів:

— Цілком задоволений.

Кредок застосував прийом, який раніше завжди приносив йому успіх.

— Ні, ні, містере Роулендсон, — сказав він. — Ви сказали мені неправду, адже так?

— Ну, знаєте… — промурмотів дещо захоплений зненацька управитель.

— Ви мали з ним якісь проблеми. Що це було?

— У тім-то й лихо, що я не знаю.

— Але ви відчували, що проблеми були?

— Так… так… я відчував. Але нічого конкретного вам сказати не можу. Я не хочу, щоб ви записали мої припущення, а потім використали їх проти мене.

Кредок відповів йому приємною усмішкою.

— Я розумію ваші побоювання. Але ви даремно турбуєтеся. А мені конче треба скласти якесь уявлення про цього чоловіка, Шерца. Який він був? Ви його підозрювали — в чому?

Роулендсон знехотя відповів:

— Ну, знаєте, у нас раз або двічі виникала проблема з рахунками. Там було записано дещо таке, чого там не мало бути.

— Ви хочете сказати, що він завищував ціну на деякі послуги, не зазначені у прейскурантах готелю, і привласнював різницю, коли постояльці розплачувалися?

— Щось подібне… Точніше кажучи, він кілька разів виявив велику недбалість, і раз чи двічі йшлося про дуже велику суму. Відверто кажучи, я просив нашого бухгалтера перевірити його книги, запідозривши, що він удавався до зловживань, але хоч там і було виявлено кілька помилок і недбалостей, але в цілому каса виявилася в повному порядку. Тож я дійшов висновку, що, либонь, помилився у своїх підозрах.

— А що, як ви не помилилися? А що, як Шерц примудрявся красти потроху то там, то там і зрештою зібрати пристойну суму?

— Я не думаю, що він міг би зібрати пристойну суму. Люди, що примудряються красти, як ви висловилися, потроху, щоб не бути спійманими, як правило, гостро потребують цих невеличких грошей і витрачають їх відразу по тому, як вони їм дістаються.

— Отже, могла виникнути така ситуація, коли йому знадобилися гроші, аби покрити ту чи іншу дрібну нестачу, і тоді він надумав роздобути їх, пограбувавши когось абощо?

— Власне, могла. Цікаво, чи це була його перша спроба…

— Можливо, і перша. Причому він зробив це вельми невправно. А він міг би роздобути грошей у когось іще? Чи була в його житті якась жінка?

— Офіціантка з гриль-бару. Її звуть Мірна Герис.

— Я хотів би з нею поговорити.

Мірна Герис виявилася симпатичною дівчиною з пишною кучмою рудого волосся й кирпатим носиком.

Вона була стривожена й обережна — необхідність відповідати на запитання поліції вочевидь лякала й пригнічувала її.

— Я нічого про це не знаю, сер. Анічогісінько, — заявила вона. — Якби я знала, що він за людина, я ніколи не зустрічалася б із ним. Я бачила, що Руді працює тут адміністратором, і, природно, думала, він чоловік порядний. Звісно, я так думала. Як на мене, то готель мав би ретельніше добирати собі людей — а надто чужоземців. Бо коли ти маєш справу з чужоземцем, ніколи не знаєш, чого можна від нього чекати. Гадаю, він міг належати до однієї з тих банд, про які ми читаємо в газетах.

— Ми вважаємо, — сказав Кредок, — що він працював сам-один.