Чтение онлайн

Джуліан засміявся.

— Але я люблю слухати тебе, Джуліане. Розкажи мені знову про старого вікарія, який проповідував про Ахашвероша.

— Ти вже знаєш цю історію напам'ять, Пампушко.

— Але розкажи мені її знову. Будь ласка.

Чоловік поступився.

— То був старий Скримґур. Якось один чоловік зайшов до його церкви й побачив, що він вихилився з казальниці й палко проповідує, звертаючись до кількох денних прибиральниць. Він погрожував їм пальцем і казав: «Я знаю ваші чорні думки. Ви думаєте, що великий Ахашверош, про якого згадується у Святому Письмі, це Артаксеркс Другий. Але він не був Артаксерксом Другим! — І святий отець докінчив неймовірно врочистим і переможним тоном: — Він був Артаксерксом Третім!»

Джуліан Гармон ніколи не вважав цю історію дуже кумедною, але вона завжди смішила й розвеселяла Пампушку. У кімнаті пролунав її дзвінкий сміх.

— Ото старий чудій! — вигукнула вона. — Я думаю, і ти колись станеш таким, Джуліане.

Вигляд у Джуліана був доволі збентежений.

— Знаю, — смиренно погодився він. — Я відчуваю, що мені далеко не завжди щастить ясно і просто пояснити людям той чи інший текст зі Святого Письма.

— Я б на твоєму місці не тривожилася, — сказала Пампушка, підводячись і збираючи використаний посуд на тацю. — Місіс Бат сказала мені вчора, що Бат, який ніколи не ходив до церкви і здобув славу місцевого атеїста, тепер щонеділі приходить послухати твою проповідь.

Вона провадила, з великою точністю зображуючи досконало витончений голос місіс Бат:

— Лише вчора, мем, Бат сказав у розмові з містером Тімкінсом із Літл-Ворсдейла, що ми маємо справжнє вогнище культури тут, у Чипінґ-Клеґорні. Ти, мовляв, не містер Ґос, який у Літл-Ворсдейлі промовляє до своїх парафіян так, ніби перед ним неодуковані діти. Зате ми маємо змогу прилучитися до справжньої культури — саме так висловився містер Бат. В особі нашого вікарія ми маємо високоосвіченого джентльмена, який здобув освіту в Оксфорді, а не в Мілчестері, і він щедро ділиться з нами скарбами своїх знань. Він розповідає нам усе, що йому відомо про римлян і греків, а також про вавилонян та ассирійців. І навіть свого кота, сказав Бат, наш вікарій назвав ім'ям одного з ассирійських царів. Отож, ти здобув тут уже чималу славу, — з тріумфальною радістю закінчила свою промову Пампушка. — О Господи, мені слід поквапитися зі своєю роботою, бо я ніколи її не закінчу. Ходімо зі мною, Тиглат-Паласаре, я дам тобі кістки від оселедця.

Відчинивши двері і вправно притримуючи їх ногою, вона проскочила крізь них із навантаженою тацею, голосно наспівуючи не вельми мелодійним голосом свою власну версію відомої спортивної пісні:

День чудовий — для когось останній, Линуть пахощі квітів весняних, І нам буде весело тут…

Брязкіт посуду, вивантаженого у зливальницю, заглушив наступні слова, та коли превелебний Джуліан Гармон виходив із дому, він почув останній тріумфальний рядок:

Бо сьогодні когось уб'ють!

У «Літл-Педоксі» також снідали.

Міс Блеклок, жінка років шістдесяти, власниця будинку, сиділа за столом на чільному місці. На ній був простий сільський костюм із твідової тканини, до якого абсолютно не личило намисто з великих фальшивих перлин, що охоплювало її шию. Вона читала статтю Лейна Норкота в «Дейлі-Мейл». Джулія Симонс ліниво переглядала «Телеграф». Патрик Симонс розв'язував кросворд, надрукований у «Таймс». Міс Дора Баннер зі щирим ентузіазмом приділила всю свою увагу місцевій газеті.

Міс Блеклок стиха засміялася, Патрик промурмотів: «Прийнятний, а не пристойний — ось де я помилився».

Аж раптом від Дори Баннер долинув звук, вельми схожий на кудкудакання наполоханої курки.

— Леті, Леті, ти бачила? Що б це могло означати?

— У чому річ, Доро?

— Якесь дуже дивне оголошення. Тут написано, що в «Літл-Педоксі» — саме тут, а не десь-інде — сьогодні надвечір буде скоєне вбивство. Що за нісенітниця?

— Дай-но подивитися…

Дора Баннер слухняно тицьнула газету в простягнуту руку міс Блеклок, тремтячим пальцем показуючи на дивне оголошення.

— Ось воно, Леті, ти тільки глянь.

Летиція Блеклок подивилася на вказані рядки. Її брови смикнулися вгору. Вона окинула швидким і пильним поглядом усіх, хто сидів за столом. Потім прочитала оголошення вголос:

«Оголошується вбивство, яке відбудеться у п'ятницю, 29 жовтня, у «Літл-Педоксі» о пів на сьому вечора. Запрошуємо до участі всіх знайомих і друзів».

— Патрику, це твої штучки?

Її позначений доскіпливим роздратуванням погляд зупинився на вродливому й безтурботному обличчі молодика, що сидів на протилежному кінці столу.

Молодик рішуче запротестував:

— Звичайно, ні, тітко Леті. Звідки ви взяли, що я причетний до того дивного оголошення?

— Бо воно цілком у твоєму стилі, — похмуро кинула міс Блеклок. — Мені здалося, що таким могло бути твоє уявлення про жарт.

— Про жарт? Та нічого подібного.

— А як ти, Джуліє, це не твоя витівка?

— Звичайно, ні, — відповіла Джулія зі знудженим виразом обличчя.

— А чи, бува, не місіс Геймс… — І Дора Баннер подивилася на порожнє місце, де щойно сиділа за сніданком якась особа.

— О ні, не думаю, що наша Філіпа може спробувати насмішити когось, — сказав Патрик. — Вона надто серйозна жінка.

— Але в чому тут жарт? — запитала Джулія, позіхаючи. — Що ця нісенітниця могла б означати?

Міс Блеклок повільно промовила:

— Якась дурна містифікація абощо.

— Але чому? — вигукнула Дора Баннер. — Яка її мета? Цей жарт здається мені дуже дурним. І в нього поганий смак.

її відвислі щоки обурено загойдалися, а короткозорі очі спалахнули обуренням.

Міс Блеклок усміхнулася їй.

— Не треба так перейматися, Банні, — сказала вона. — Хтось має вельми ідіотське уявлення про гумор, і мені хотілося б знати, хто.

— Тут сказано, що вбивство буде скоєно сьогодні, — зазначила Дора Баннер. — Сьогодні о пів на сьому вечора. Що станеться, як ви гадаєте?

— До нас прийде смерть! — сказав Патрик похмурим і моторошним голосом. — Солодка смерть.

— Не верзи дурниць, Патрику, — сказала Летиція Блеклок, коли міс Баннер нажахано зойкнула.

— Я мав на увазі лише той особливий торт, який готує Міці, — сказав Патрик тоном вибачення. — Хіба ви не знаєте, що ми називаємо його «Солодкою смертю»?

Міс Блеклок неуважно посміхнулася.

— Але все ж таки, що ти думаєш, Леті… — ніяк не хотіла заспокоїтися міс Баннер.

Подруга урвала її голосом, який звучав із веселою безтурботністю:

— Одне я знаю напевне, — заявила вона. — О пів на сьому сюди зійдеться півсела, що тремтітиме від цікавості. Я повинна перевірити, чи ми маємо бодай якісь запаси хересу в домі.