Чтение онлайн

Міс Блеклок подивилася на дзиґар, що стояв на полиці над каміном.

— Якщо воно взагалі почнеться, — весело промовила вона, — то почнеться ось-ось. До пів на сьому залишилася одна хвилина. А поки що випиймо по келишку хересу.

Патрик швидко пройшов під аркою. Міс Блеклок підійшла до столу, який стояв біля арки і на якому лежав портсигар.

— Я залюбки вип'ю хересу, — сказала місіс Гармон. — Але чому ви сказали «якщо»?

— Бо я перебуваю в такій самій темряві, як і ви, — сказала міс Блеклок. — Я не маю найменшого уявлення про те…

Вона замовкла й обернула голову, коли невеличкий дзиґар над каміном почав видзвонювати час. То були звуки, схожі на дзеленчання срібних дзвіночків. Усі мовчали, і ніхто не ворушився. Ніхто не відривав погляду від годинника.

Дзиґар видзвонив чверть, потім півгодини. Коли остання нота завмерла, світло погасло.

Захоплені вигуки й радісні зойки жінок залунали в темряві.

— Починається! — крикнула місіс Гармон у радісному екстазі.

— Ой, не треба, не хочу! — пролунав голос Дори Баннер.

Інші голоси вигукували:

— Який жах!

— У мене мороз пішов поза шкірою!

— Арчі, де ти?

— Що мені робити?

— Ой, пробачте, моя люба, я, здається, наступила вам на ногу!

І тут із грюкотом розчинилися двері. Потужний промінь від ліхтаря ковзнув по вітальні. Хрипкий чоловічий голос із носовим призвуком, що нагадав усім про приємні вечори, проведені в кінотеатрах, голосно звелів, звертаючись до товариства:

— Руки вгору!

— Усім руки вгору, ви чули, що я сказав? — знову прогавкав чоловічий голос.

Опановані радісним захватом, усі присутні підняли руки над головою.

— Як чудово! — пропищав жіночий голос. — Я умліваю від щастя!

А тоді, несподівано, заговорив револьвер. Два постріли і свист двох куль розтрощили атмосферу радісного піднесення, що панувала в кімнаті. Гра вже не була грою. Хтось жалібно зойкнув…

Постать у дверях несподівано обернулася й ніби на мить завагалася. Гримнув третій постріл, чоловік зігнувся й упав на підлогу. Ліхтар випав із його рук і погас.

У вітальні знову запанувала темрява. А двері, як і завжди, коли були відчинені й нічим не підперті, з тихим вікторіанським зойком заскрипіли, повільно обернулися на завісах і клацнули, зачинившись на клямку.

У вітальні почалося стовпотворіння й залунали безладні вигуки:

— Світло! Увімкніть світло!

— Де вимикач? Невже ніхто не може його знайти?

— У кого є запальничка?

— Ой, мені це не до вподоби, мені це не до вподоби!

— То були справжні постріли!

— Він стріляв зі справжнього револьвера!

— То був грабіжник?

— Ой, Арчі, виведи мене звідси!

— Невже ні в кого нема запальнички?

І тут майже водночас клацнули дві запальнички — й загорілися два маленькі вогники. Усі заблимали очима і втупилися одне в одного. Одне приголомшене обличчя вдивлялося в інше приголомшене обличчя. Міс Блеклок стояла, прихилившись до стіни під аркою, затуливши обличчя долонями. Щось темне просочувалося між її пальцями і скапувало вниз; роздивитися більше в такому тьмяному світлі було неможливо.

Полковник Істербрук прочистив горло й узяв ініціативу на себе.

— Спробуй натиснути на вимикач, Светенгеме, — наказав він.

Едмунд, що стояв біля дверей, слухняно клацнув вимикачем, угору й униз.

— Або на станції аварія, або пробки перегоріли, — сказав полковник. — Але хто там горлає?

Жіночий зойк лунав, не уриваючись, десь за зачиненими дверима. Він усе наростав, супроводжуваний тепер стукотінням кулаків, що молотили по зачинених дверях.

Дора Баннер, яка тихо схлипувала, сказала:

— То Міці. Хтось убиває Міці.

— Такого щастя нам не дочекатись, — промурмотів Патрик.

Міс Блеклок сказала:

— Треба знайти свічки. Патрику, ти їх знайдеш?

Полковник уже відчиняв двері. Він і Едмунд із запаленими запальничками в руках увійшли до холу. Вони мало не перечепилися об тіло, що там лежало.

— Схоже, з нього вибили дух, — сказав полковник. — Але де та бісова баба, що так репетує?

— У їдальні, — сказав Едмунд.

їдальня була по той бік холу. Хтось гатив кулаками у стіну, завивав і верещав.

— Вона замкнена, — сказав Едмунд, нахиляючись.

Він обернув ключ у замку, і Міці вистрибнула у двері, як сполохана тигриця.

Світло в їдальні досі горіло. Силует Міці на тлі того світла являв картину божевільного жаху, і вона не переставала верещати. Паніка опанувала її тоді, коли вона витирала посуд, і було кумедно бачити її з клаптем замші та срібним ножем для риби, що їх вона досі тримала в руках.

— Заспокойся, Міці, — сказала міс Блеклок.

— Замовкни, — гарикнув Едмунд, а що Міці не виявляла ніякого бажання припинити вереск, то він нахилився і врізав їй добрячого ляпаса. Міці охнула й замовкла.

— Знайдіть свічки, — сказала міс Блеклок. — Вони в буфеті на кухні. Патрику, ти знаєш, де лежать пробки?

— У коридорі за коморою? Зараз подивлюся.

Міс Блеклок вийшла на світло, що проникало крізь двері з їдальні, і Дора Баннер здушено зойкнула. Міці знову дико заверещала.

— Кров, кров! — зарепетувала вона; — Міс Блеклок, ви стікати кров'ю на смерть!

— Не мели дурниці, — урвала її міс Блеклок. — Я навіть не поранена. Куля лише дряпнула мені вухо.

— Але ж ви вся в крові, тітко Леті, — сказала Джулія.

І справді, біла блузка, перли та руки міс Блеклок були геть закривавлені.

— Із вух завжди витікає багато крові, — сказала міс Блеклок. — Я пам'ятаю, як дитиною зомліла в перукарні. Перукар лише дряпнув моє вухо кінчиком бритви. А мені тоді здалося, що з мене вмить натекла повна миска крові. Але нам потрібне світло.

— Я принести свічки, — сказала Міці.

Джулія пішла з нею, і незабаром вони повернулися з кількома свічками, які приліпили до блюдець.

— А зараз погляньмо на нашого зловмисника, — сказав полковник. — Опустіть-но свічку нижче, Светенгеме. Так низько, як тільки зможете.