Чтение онлайн

— Проте ви маєте деякий прибуток, міс Блеклок, і ваш племінник та ваша небога успадкують його.

— А отже, Патрик і Джулія вирішили вбити мене? Я просто не можу в це повірити. Вони не мають нагальної скрути з грішми, ані чогось подібного.

— Ви це точно знаєте?

— Ні. Лише з їхніх слів… Проте я категорично відмовляюся підозрювати їх. Настане день, коли мене й справді буде варто вбити, але він іще не настав.

— Що ви маєте на увазі, кажучи, що настане день, коли вас варто буде вбити, міс Блеклок? — запитав інспектор, ухопившись за її слова.

— Річ у тому, що одного дня — а може, і дуже скоро — я можу стати дуже багатою жінкою.

— Це звучить цікаво. Ви розповісте детальніше?

— А чом би й ні? Ви можете цього й не знати, але більш як двадцять років я була секретаркою і близьким другом Рендела Ґедлера.

Кредокові стало цікаво. Рендел Ґедлер був великим ім'ям у галузі фінансів. Його сміливі спекуляції та майже театральна реклама, якою він себе оточував, зробили його особою, яку важко було не помітити. Він помер, якщо пам'ять Кредока не зраджувала, у 1937 або 1938 році.

— Він був знаменитий трохи раніше вашого часу, думаю, — сказала міс Блеклок. — Але ви, певно, чули про нього.

— О, так. Він був мільйонером, якщо не помиляюся?

— Набагато багатший, ніж мільйонер, хоч його фінанси ніколи не перебували в стабільному становищі. Він знову й знову ставив усі свої гроші на якусь нову ризиковану оборудку.

Вона говорила схвильовано, пам'ять осяяла її очі збудженим блиском.

— Хай там як, а він помер дуже багатою людиною. Він не мав дітей. Він заповів увесь свій статок дружині, поки вона житиме, а по її смерті — мені.

Якийсь туманний спогад прокинувся в пам'яті інспектора.

— чи щось у такому дусі.

— Протягом останніх дванадцятьох років чи десь так, — сказала міс Блеклок, підморгуючи йому, — я мала переконливий мотив, щоб убити місіс Ґедлер, — але це вам не допоможе у вашому розслідуванні, чи не так?

— Даруйте мені за моє запитання, але чи не була місіс Ґедлер обурена таким посмертним розпорядженням свого чоловіка?

Міс Блеклок явно розвеселилася.

— Вам не обов'язково бути таким тактовним. Адже ви хотіли запитати, чи була я коханкою Рендера Ґедлера, чи не так? Ні, не була. Не думаю, що Рендел коли-небудь думав про мене у плані сентиментальних почуттів, і я не давала йому таких підстав. Він кохав Белі (свою дружину) і залишався вірним їй до самої своєї смерті. Я думаю, що головним мотивом такого його заповіту було почуття вдячності. Річ у тому, інспекторе, що на самому початку своєї діяльності, коли Рендел ще дуже невпевнено стояв на ногах, він був дуже близький до краху. І йшлося лише про кілька тисяч наявної готівки. То була велика оборудка, вона була дуже ризикована, проте обіцяла феноменальний прибуток. Але йому бракувало саме тих кількох тисяч, які допомогли б йому втриматися на поверхні. Я прийшла йому на порятунок. У мене було трохи грошей. Я вірила в Рендела. Зібрала все до останнього пенні й віддала йому. Він зумів прокрутити свою оборудку. Через тиждень він став казково багатою людиною. Після цього він ставився до мене як до більш або менш рівного партнера. О, то були часи великого збудження! — У неї вихопилося глибоке зітхання… — Я глибоко тішилася. Але потім у мене помер батько, і моя єдина сестра залишилася безпорадним інвалідом. Я мусила все покинути й доглядати її. Рендел помер десь через два роки. Я заробила чимало грошей протягом нашої співпраці й не сподівалася, що він мені щось залишить, але, звичайно, була дуже зворушена, довідавшись, що коли Белі помре раніше від мене (а вона належала до тих делікатних створінь, від яких ніхто ніколи не сподівається тривалого життя), то я успадкую весь її статок. Я думаю, бідолашний чоловік не знав, кому залишити свої гроші. Белі — дуже мила жінка, і вона була в захваті, коли він вирішив саме так, як вирішив. Вона чудова людина. Живе в Шотландії. Я не бачила її вже багато років — ми лише обмінюємося листівками на Різдво. Перед самою війною я поїхала із сестрою до санаторію у Швейцарії. Вона померла там від запалення легень.

Вона помовчала хвилину або дві, а тоді сказала:

— Я повернулася до Англії лише рік тому.

— Ви сказали, що будете багатою жінкою дуже скоро… Як скоро?

— Медична сестра, яка доглядає Белі Ґедлер повідомила мене, що Белі швидко згасає. Жити їй, либонь, залишилося кілька тижнів.

Вона сумно додала:

— Гроші тепер мало що означатимуть для мене. Моїх власних цілком вистачає для задоволення моїх скромних потреб. Колись я знову б захопилася грою на ринку, але тепер… Людина старіє. Але тепер ви бачите, інспекторе, що якби Патрик і Джулія хотіли вбити мене з фінансових міркувань, то з їхнього боку було б божевіллям не зачекати ще кілька тижнів.

— Так, міс Блеклок, але що сталося б, якби ви померли раніше, аніж місіс Ґедлер? Кому дісталися б гроші в такому випадку?

— Ви знаєте, я ніколи раніше про це не думала. Либонь, Піпові й Еммі, більше нема кому…

Кредок дивився на неї із запитанням у погляді, і міс Блеклок усміхнулася.

— Вам це, певно, здається божевіллям? Тобто якби я померла раніше від Белі, то гроші перейшли б до законного спадкоємця чи як там це називається, до єдиної сестри Рендела Соні. Рендел посварився зі своєю сестрою. Вона одружилася з чоловіком, якого він вважав мерзотником і навіть гірше, ніж мерзотником.

— А він був мерзотником?

— О, безперечно, був. Але, думаю, він дуже подобався жінкам. Він був грек, чи румун, чи щось таке — як же його звали? Ага, здається, пригадала — Димитрій, Димитрій Стамфордис.

— Рендел Ґедлер викреслив сестру зі свого заповіту, коли вона одружилася з тим чоловіком?

— О, Соня й без того вже була дуже багатою жінкою. Рендел перевів на неї чималі суми грошей, намагаючись по змозі запобігати, щоб її чоловік міг доступитися до них. Але, думаю, коли адвокати сказали йому, що він повинен призначити спадкоємця на той випадок, якщо я помру раніше від Белі, то він вельми неохоче назвав дітей Соні, бо йому просто не спав на думку ніхто інший, а він не належав до людей того ґатунку, які залишають гроші доброчинним закладам.

— А були діти від того шлюбу?

— Атож, Піп та Емма. — Вона засміялася. — Я знаю, ця ситуація здається безглуздою. Мені відомо тільки, що Соня написала листа Белі після свого одруження, попросивши її переказати Ренделові, що вона дуже щаслива, народила близнят і назвала їх Ні-пом та Еммою. Наскільки мені відомо, більше вона йому не писала. Та Белі, можливо, могла б розповісти вам більше.

Міс Блеклок розчулилася від власних спогадів. Інспектор не був розчулений.

— Тут можна прийти до такого висновку, — сказав він. — Якби в ту ніч вас було вбито, то у світі існує принаймні двоє людей, які стали б унаслідок вашої смерті дуже багатими. Ви помиляєтеся, міс Блеклок, коли кажете, що немає жодної людини, яка мала б мотив прибрати вас із цього світу. Принаймні двоє дуже зацікавлені в тому, щоб вас не стало. Скільки років тепер тим братові та сестрі?

Міс Блеклок спохмурніла.

— Дайте-но подумаю… двадцять другий рік… ні, мені, знаєте, важко пригадати точно… Либонь, десь двадцять п'ять або двадцять шість. — Її обличчя посерйознішало. — Але ж ви не думаєте…

— Я думаю, хтось стріляв із наміром вас убити. Я не виключаю, що ця ж таки особа або особи спробують зробити це знову. Я хотів би попросити вас, міс Блеклок, поставитися до цього з усією серйозністю й бути дуже-дуже обережною. Одне вбивство було підготовлене, проте не вдалося. Я вважаю дуже ймовірним, що скоро спробують організувати нове.

Філіпа Геймс випростала спину й відкинула з чола пасмо мокрого волосся. Вона полола клумбу.

— Ви знову до мене, інспекторе?

Вона подивилася на нього із запитанням у погляді. У відповідь він оглянув її набагато доскіпливіше, ніж перед тим. Атож, дуже миловидна англійка з білявим волоссям і дещо видовженим обличчям. Уперте підборіддя й міцно стулений рот. Якась напруга відчувається в ній. Очі сині, вона їх не відводила, і вони йому нічого не говорили. Це той різновид жінки, подумав він, що вміє зберігати таємницю.