Чтение онлайн

Саме це й пригнічує його, подумав Кредок. Він не знає. Навколо нього обличчя й люди, чия особистість підтверджена лише продовольчими картками та посвідченнями особи, посвідченнями, на яких стояли лише цифри, без фотографій і без відбитків пальців на них. Кожен, хто захоче мати клопіт, може одержати таке посвідчення особи — і почасти з цієї причини тонкі нитки, що утримували спільноту англійського сільського життя, розірвалися. У місті давно вже ніхто не намагався близько познайомитися зі своїми сусідами. Але тепер ніхто не знав свого сусіда й у селі, навіть якщо він себе переконував у тому, що знає…

Змащені двері підказували Кредокові, що у вітальні Летиції Блеклок була присутня людина, яку не можна було назвати добрим сусідом, хай навіть вона вдавала його…

А тому він боявся за міс Марпл, жінку кволу й стару, а проте наділену дивовижною проникливістю…

Він сказав:

— Ми можемо дещо з'ясувати про цих людей…

Але він знав, що це не так легко. Індія та Китай, Гонконг і південь Франції… Тепер це не так легко, як п'ятнадцять років тому Він чудово розумів, що є люди, які блукають по країні з позиченими ідентичностями — позиченими від людей, які померли раптовою смертю від «нещасливих випадків» у містах. Існують організації, які скуповують фальшивих осіб, що підробляють посвідчення особи та продовольчі картки, — чимало вигаданих осіб вистрибують у життя. Їх можна перевірити, але це забирає багато часу, а часу в нього нема, бо вдова Рендела Ґедлера уже перебуває однією ногою в могилі.

І тоді, стурбований і стомлений, розморений сонцем, Кредок розповів міс Марпл усе, що він знав про Рендела Ґедлера та про Піпа й Емму.

— Це лише два імені, — сказав він. — Навіть радше клички, ніж імена. Вони можуть не існувати. Вони можуть бути респектабельними громадянами, що живуть десь у Європі. А з другого боку, один із них або обоє можуть перебувати тут, у Чипінґ-Клеґорні.

Їм по двадцять п'ять років приблизно… Хто відповідає цьому опису? Він сказав, міркуючи вголос:

— Ці її племінник та племінниця — чи кузени, чи хто там вони є… Цікаво було б знати, коли вона бачилася з ними востаннє…

Міс Марпл лагідно сказала:

— Я про це довідаюся для вас, гаразд?

— Ні, будь ласка, міс Марпл, не треба…

— Це буде дуже просто, інспекторе, вам нема потреби тривожитися. І ніхто не помітить, якщо це зроблю я, адже все буде зроблено неофіційно. Якщо тут і справді щось не так, то ви не повинні примусити їх насторожитися.

Піп та Емма, подумав Кредок, Піп та Емма. По-диявольському привабливий молодик, симпатична дівчина з холодним поглядом… Він сказав:

— Я зможу довідатися про них більше в наступні сорок вісім годин. Я поїду до Шотландії. Місіс Ґедлер, якщо вона спроможна говорити, може знати набагато більше про них.

— Думаю, це дуже розумний хід, — сказала міс Марпл і після короткої паузи додала: — Сподіваюся, ви попередили міс Блеклок, щоб вона стереглася?

— Так, я її застеріг. І залишу тут чоловіка, який, не впадаючи нікому в око, стежитиме за розвитком подій.

Він уник погляду міс Марпл, який з усією очевидністю нагадував йому про те, що дуже мало користі з полісмена, який стежить за розвитком подій, якщо небезпека зачаїлася в колі родини…

— І не забувайте, що я попередив вас, — сказав Кредок, подивившись їй прямо у вічі.

— Запевняю вас, інспекторе, — сказала йому міс Марпл, — що я здатна подбати про себе.

Якщо Летиція Блеклок і була трохи неуважною, коли місіс Гармон прийшла на чай і привела із собою гостю, що мешкала в її домі, то міс Марпл, яка й була тією самою гостею, навряд чи помітила цей факт, адже міс Блеклок вона бачила вперше у своєму житті.

Стара дама відразу вдалася до чарівного пліткування. Вона виявилася великою любителькою історій про грабіжників.

— Вони всюди можуть проникнути, моя люба, — запевняла вона господиню дому, — абсолютно всюди. Американці навигадували стільки всіляких пристосувань для боротьби з ними. А проте я більше довіряю добрим стародавнім методам. Защіпка і вічко. Вони можуть зривати замки й витягувати засуви, але защіпка й вічко завдають їм поразки. Ви коли-небудь пробували?

— Боюся, ми не дуже тямимо у шкворенях та болтах, — весело сказала міс Блеклок. — Думаю, вони ніщо для справжнього майстра пограбувань.

— Ланцюжок на парадних дверях, — порадила міс Марпл. — У такому разі покоївка зможе відкрити лише щілину й подивитися, хто там за дверима, а він не зможе вдертися досередини.

— Думаю, Міці, наша дівчина зі Східної Європи, буде в захваті від такого пристосування.

— Пограбування, яке довелося пережити вам, певно, було жахливим, — сказала міс Марпл. — Банч усе мені розповіла про нього.

— Я була страшенно налякана, — сказала Банч.

— То була прикра пригода, — погодилася міс Блеклок.

— Певно, саме Провидіння втрутилося, коли той чоловік спіткнувся, впав і застрелився. Ці грабіжники такі нахабні й люті сьогодні. Як йому пощастило проникнути в дім?

— Боюся, ми погано замикаємо свої двері.

— О, Лоті! — вигукнула міс Баннер. — Я геть забула сказати тобі, що інспектор поводився дуже дивно сьогодні вранці. Він наполіг на тому, щоб відчинити другі двері — ти знаєш, про які я двері кажу, — ті, що ніколи не відчинялися, он там, через коридор. Він знайшов ключ і все, що треба, і сказав, ніби двері змащені. Але я не розумію, чому…

Надто пізно вона помітила, що міс Блеклок подає їй сигнали замовкнути, й урвала мову, застигнувши із роззявленим ротом.

— О, Леті, пробач, будь ласка, о, Леті, люба моя, яка ж я дурна.

— Це не має значення, — сказала їй міс Блеклок, але вона була сердита. — Думаю, інспектор Кредок хотів, щоб ми розмовляли про це якомога менше. Я не знала, що ти була присутня, коли він експериментував там, Доро. Ви розумієте мене, хіба ні, місіс Гармон?

— О, так, — сказала Банч. — Ми не обмовимося про це й словом, чи не так, тітко Джейн? Але мене дивує, чому він…

Вона поринула в роздуми. Міс Баннер захвилювалася, переживання мучили її, і зрештою вона не витримала:

— Я завжди бовкну щось не те. О, моя люба Леті, скільки тобі доводиться переживати з моєї вини.

Міс Блеклок швидко сказала:

— Ти моя велика втіха, Доро. Та зрештою, у такому малому селі, як Чипінґ-Клеґорн, жодної таємниці однаково не вдається зберегти.

— Це правда, звичайно ж, правда, — сказала міс Марпл. — Боюся, існує багато способів поширювати чутки. До цього спричиняються, схоже, служниці, але не тільки вони, бо служниць сьогодні не так багато. Існують також поденниці, і вони розносять чутки набагато швидше, бо ходять від садиби до садиби й розповідають про все.