Чтение онлайн

На якусь мить Едмунд утратив дар мови, а потім став бризкати слиною:

— Що за нісенітниця? Що за жахлива вигадка? Чому я? Який я міг мати мотив?

— Якщо міс Блеклок помре раніше від місіс Ґедлер, спадкоємцями стануть двоє людей. Ми знаємо їх як Піпа й Емму. Джулія Симонс виявилася Еммою…

— І ви думаєте, я Піп? — Едмунд засміявся. — Фантастична — абсолютно фантастична гіпотеза! Я лише приблизно такого віку — більш нічого! І я можу довести вам — вам, клятому йолопу, — що я Едмунд Светенгем. Свідоцтво про народження, атестати про закінчення шкіл, університетський диплом — усе, що хочете.

— Він не Піп, — пролунав голос із темного кутка. — Філіпа Геймс вийшла вперед, її обличчя було бліде. — Я Піп, інспекторе.

— Ви, місіс Геймс?

— Так. Усі вважали, що Піп був хлопець, проте Джулія, звісно, знала, що її близнюком була інша дівчинка — я не знаю, чому вона цього сьогодні не сказала…

— Сімейна солідарність, — пояснила Джулія. — Я несподівано зрозуміла, хто ти така. До миті того просвітлення я не здогадувалася про це.

— У мене виникла та сама думка, що й у Джулії, — сказала Філіпа, і її голос злегка затремтів. — Після того як я втратила чоловіка й війна закінчилася, я замислилася про те, як мені далі жити. Моя мати померла багато років тому. Я навела довідки про своїх родичів Ґедлерів. Місіс Ґедлер помирала, і по її смерті гроші мала успадкувати міс Блеклок. Я з'ясувала, де живе міс Блеклок, і — приїхала сюди. Я влаштувалася на роботу до місіс Лукас. Я сподівалася, що позаяк міс Блеклок була літньою жінкою без близьких родичів, то, можливо, вона погодиться допомогти мені. Не мені самій, бо я спроможна заробляти на себе, а допомогти з освітою Гаррі. Зрештою, то були гроші Ґедлера, а вона не мала нікого зі своїх рідних, на кого могла б витрачати їх.

— А потім, — Філіпа заговорила швидше, так, ніби гребля, за якою вона ховала свої слова, прорвалася, і вона не могла більше їх там утримувати, — відбувся цей напад на будинок, і я стала боятися. Бо мені здавалося, що єдина людина, яка має мотив убити міс Блеклок, — це я. Я не мала найменшого уявлення про те, хто така Джулія — ми не однояйцеві близнята й не так уже дуже схожі. І тому мені здавалося, що підозрювати можна тільки мене.

Вона урвала мову, відкинула з чола пасмо світлого волосся, і Кредок несподівано зрозумів, що зблякла фотокартка у коробці з листами, певно, була світлиною матері Філіпи. Схожість була незаперечною. Він зрозумів також, кого нагадали йому слова місіс Ґедлер про кішку, що випускала і втягувала пазурі, — саме такий жест він побачив тепер у Філіпи.

— Міс Блеклок була дуже добра до мене. Дуже й дуже добра, і я не намагалася вбити її. Я ніколи не думала про те, щоб убити її. А проте, я — Піп. — І вона додала: — Як бачите, у вас немає підстав підозрювати Едмунда.

— Не маю підстав? — перепитав Кредок. — У тоні його голосу знову з'явився відтінок ядучої іронії. — Едмунд Светенгем — молодик, який дуже любить гроші. Молодик, який, вельми ймовірно, хоче взяти собі багату дружину. Але вона не стане багатою дружиною, якщо міс Блеклок не помре раніше від місіс Ґедлер. Та позаяк було майже очевидно, що місіс Ґедлер помре раніше від міс Блеклок — то ви мусили якось зарадити цій проблемі, чи не так, містере Светенгем?

— Це паскудна брехня! — заволав Едмунд.

А потім раптом із кухні долинув крик — моторошний крик жаху.

— То не Міці! — вигукнула Джулія.

— Ні, — сказав інспектор Кредок, — то людина, на совісті в якої троє вбитих людей.

Коли інспектор обернувся до Едмунда Светенгема, Міці тихо вислизнула з кімнати й повернулася на кухню. Вона наливала воду у зливальницю, коли увійшла міс Блеклок.

Міці скоса подивилася на неї присоромленим поглядом.

— Яка ти брехуха, Міці, — сказала міс Блеклок голосом, у якому звучали приязні нотки. — Хіба так миють посуд? Спочатку помий срібло, а для цього налий повну зливальницю. Ти не зможеш нормально помити посуд у двох дюймах води.

Міці слухняно відкрутила крани.

— Ви не гніватися на мене за те, що я сказав, міс Блеклок? — запитала вона.

— Якби я гнівалася на кожну твою брехню, мені довелося б лютувати з ранку до ночі, — сказала міс Блеклок.

— То я піти й сказати інспекторові, що я все це вигадати? — запропонувала Міці.

— Він уже знає, — приязно промовила міс Блеклок.

Міці закрутила крани й не встигла вона це зробити, як дужі руки лягли їй ззаду на голову й одним швидким рухом пригнули її до наповненої водою зливальниці.

— Лише мені відомо, що один раз у своєму житті ти сказала правду, — промовила міс Блеклок зі стримуваною люттю в голосі.

Міці пручалася й борюкалася, але міс Блеклок була дужа, і її руки міцно утримували голову дівчини під водою.

І тут десь зовсім близько від неї жалібно пролунав голос Дори Баннер.

— О Лоті… Лоті… не роби цього… Лоті.

Міс Блеклок зойкнула. Її руки злетіли в повітря, і Міці, звільнена, випросталася, задихаючись і плюючись водою.

Міс Блеклок зойкнула ще раз і ще раз. Але нікого з нею в кухні не було…

— Доро, Доро, пробач мені. Я мусила, Доро… Я мусила…

Вона в нестямі побігла до комори з посудом, але постать сержанта Флетчера загородила їй шлях, а тим часом із шафи для віників вийшла міс Марпл із розчервонїлим обличчям.

— Я завжди вміла наслідувати людські голоси, — сказала вона.

— Ви повинні піти зі мною, мем, — сказав сержант Флетчер. — Я був свідком вашої спроби втопити дівчину. Потім проти вас будуть висунуті й інші звинувачення. Я мушу застерегти вас, Летиціє Блеклок…

— Шарлото Блеклок, — поправила його міс Марпл. — Бо насправді її звуть саме так. Під цим тугим намистом, яке вона завжди носить на шиї, ви знайдете шрам після операції.

— Операції?

— Операції від зобу.

Міс Блеклок, тепер цілком спокійна, подивилася на міс Марпл.

— То ви уже все знаєте? — запитала вона.

— Так, я про все знала протягом певного часу.

Шарлота Блеклок сіла за столом і заплакала:

— Вам не слід було це робити, — сказала вона. — Не слід було зображувати Дорин голос Я любила Дору. Справді любила Дору.

Інспектор Кредок та інші з'юрмилися у дверях. Констебль Едвардс, який на додачу до своїх інших талантів умів надавати першу допомогу та робити штучне дихання, тепер клопотався біля Міці. Як тільки Міці спромоглася заговорити, вона стала нахваляти себе.

— О, Міці це чудово зробити, правда ж? Який Міці розумний! Який хоробрий! Адже вона мене мало не вбити! Але я був дуже хоробрий і не побоявся ризикувати своїм життям!

Одним ривком міс Гінчкліф відбігла від інших й стрибнула до заплаканої постаті Шарлоти Блеклок, що сиділа за столом.

Довелося сержантові Флетчеру докласти чималих зусиль, щоб її відтягти.

— Ну ж бо… Ну ж бо, міс Гінчкліф… — повторював він.

— Дайте-но я доберуся до неї. Дайте-но я доберуся до неї. Це ж вона вбила Емі Мерґатройд.