Чтение онлайн

Герасім, який був поблизу, спустився в трюм, узяв килим і подав кокові.

— Тримай, Ісмаїле! Розрахуємося потім.

— Коли потім? — простогнав вірменин.

— Наберися терпцю, нам ще багато про що треба поговорити, але не зараз… Гей, хлопці, хлюпніть-но на цих розбійників по відру води, бо вони поздихають завчасу.

Пірати лежали на палубі майже безтямні, тому їх навіть не зв'язали, а просто кинули, мов стерво.

До Ісмаїла підійшов Мігу, тримаючи люльку в руках.

— Дядьку Ісмаїле, це ж ваша! Я її он там знайшов!

— Аллах-аллах! — радісно закричав кок. — Дуже хотіти тютюн!

Він одразу ж наповнив люльку й задоволено випустив дим, мов пароплав із труби. Отак відразу знайшлися і люлька, і килим, а це навіть більше, ніж можна було сподіватися будь-якому правовірному від аллаха!

Через дві години вітер, який досі віяв у Лівійську пустелю, знову повернувся, немов дивуючись, що кораблі й досі тут.

Задзвеніли якірні ланцюги, піднялись вітрила на щоглах, і «Сперанца» рушила вздовж берега…

У Бір-Санже обидва екіпажі побенкетували так, як не бенкетували вже давно, повеселилися в затінку пальм, запаслися провізією й водою — і за все це заплатили не гроші, а дали кілька сувоїв шовку, які Герасім узяв у рахунок оброку з майна Вірменіє, порівну від кожного, щоб не сердився жоден.

Біля самого берега було глибоко, тому якорі кинули за кілька сажнів на чисте, мов у гірському струмку, дно. На борту не залишилось нікого — та й навіщо залишатись, коли палубу видно мов на долоні, а Ієремія тут же зі своїм чудовим мушкетом? Тільки Ісмаїл, сповнивши свою службу кока, пішов спати в носову каюту, бо там йому було набагато краще, аніж на осонні, де галасують гяури.

Коли сонце хилилось до заходу, люди спустилися на берег, оточені засмаглими до чорноти дітлахами, сіли в шлюпки й попрощалися з африканською землею…

Розуміючи, що не можна буде втекти, Безбородий загнано озирнувся навколо.

— Капітане! — гукнув пірат до Антона Лупана. — Ти віддаси нас до рук правосуддя?

— А ти хотів би, щоб було інакше?

Безбородий мимохіть потер шию руками.

— Капітане, — задихаючись, сказав він. — Що тобі з того, якщо нас повісять? Відпусти нас…

При цих словах в обличчя Антона Лупана бухнула кров.

— Відпусти нас, мене й Гусейма, — правив своєї пірат, — і я скажу тобі, де француз.

— Який француз?

— П'єр Баян, твій друг!

Люди остовпіли, тільки очі їхні перебігали, нічого не розуміючи, то на капітана, то на Безбородого. Антон схопив пірата за барки, затремтівши:

— П'єр живий?

— Живий. І якщо ти мене відпустиш, я скажу тобі, де його знайти.

— Як можеш доказати, що ти його не вбив?

— Он він бачив! — Безбородий кивнув на Гусейма.

— А іншого свідка ти не знайшов? — насмішкувато спитав Антон, хоч думки його закрутилися клубком у голові.

Невже П'єр справді живий? Невже Безбородий тримає його десь у схованці і тепер він міг би нарешті знайти свого друга, який зник стільки літ тому?

— Інші нічого не знають, — вів далі Безбородий. — Можеш повірити мені й Гусеймові… Ну, то як, капітане?

Безбородий бачив хвилювання Антона, бачив його збудження і був певен, що той подоланий.

Капітан «Сперанци» якусь мить стояв мов укопаний. Ніхто не знав, що з ним відбувається.

— Ні! — здавлено вигукнув він нарешті. — Будь що буде, але я не маю права тебе відпускати. Вашу долю може вирішити тільки суд!

— Ну, то ти ніколи не знайдеш П'єра Ваяна! — скреготнув зубами Безбородий.

— Якщо він справді живий, то знайду. І без твоєї допомоги. Але сподіваюся, на суді ти сам усе скажеш.

— Навіщо? Щоб міцніше затягли зашморг?

Та капітан уже не слухав його.

— Підняти якір!

Герасім і Мігу кинулись відв'язувати вітрила, Крістя Бусуйок завовтузився біля фока й найтова, питаючи сам себе, якого дідька не просинається кок. Хараламб з Ієремією налягли на ручки кабестана.

— Підняти фок і найтов! — гукнув Антон, беручи в руки стерно. — Гей, а чому Крістя сам? Де Ісмаїл?

У цей час від лівого борту почулися один по одному два сплески й розпачливий крик Аднани.

— Що сталося? — спитав капітан.

— Безбородий і Гусейм стрибнули у воду!

Дві піняві смуги неймовірно швидко тягнулися морем до берега. Ієремія кинув кабестан і схопив рушницю.

— Стривай, не стріляй! — зупинив його капітан, бо Безбородий потрібен був йому живий. — Хай вийдуть на берег, а там зупиниш їх! Спустити шлюпку!

Діти на березі злякано кинулися врозтіч. Уздовж берега стрімко, але велично спокійно, не хвилюючи води, ніби то була тільки тінь, мчала спина якоїсь тварини. За нею ще одна, потім ще, перетинаючи дорогу втікачам.

— Акули! — закричала Аднана.

Антон схопив її за плечі й відтягнув убік, ніби хотів затулити від жахливого видовища.

Перша акула ринулася вперед, ударила хвостом по воді й перевернулася на спину, показуючи білий живіт. Почувся страхітливий крик, море почало забарвлюватися в червоне.

Другий утікач метнувся вбік, хотів був повернути до корабля, але акула ударила хвостом по воді біля нього, перевернулася на живіт і потягла його в глибину, залишивши на поверхні тільки рожеву хвилю.

Пірати на кораблі дивилися поверх парапету витріщеними від жаху очима.

Ієремія, погамувавши тремтіння, відклав мушкет убік.

— Справедливий присуд! — обізвався він тихо, ніби сам до себе.

Але у важкій тиші, що запала, всі почули його шепіт, і кожного пройняв дрож.

— Ну, а далі що будемо робити, капітане? — спитав Герасім із перекошеним обличчям, хоч і був звичний до всього.

— Хто нам тепер скаже, де нам знайти вашого друга?

— Не знаю! Але ми його знайдемо, хоч би для цього й довелося обнишпорити всі моря й океани!

Він сказав це таким тоном, що в стернового не залишилося жодного сумніву.

«Сперанца» ішла на північ, коли з'явився Ісмаїл, протираючи очі, здивований, що вже вечір. Гай-гай, багато дечого з того, що сталося потім, могло б бути інакше, аби кухар, який знайшов листа в свиті Безбородого, вийшов на палубу трохи раніше.

Сонце заходило за кормою, і море здавалося кривавою ванною.