Чтение онлайн

— Це я, Аднана, тату! Ви мене не впізнаєте? — в голосі дівчини забриніли сльози. Вона швидко заговорила своєю мовою, пригадуючи слова, якими всі вони колись користувалися вдома.

Старий стрепенувся і сів на візок.

— Ви… ви померли! — сказав він, і очі його під товстими скельцями розгублено закліпали.

— Мама померла, але ж я жива! Я Аднана…

— Аднана?.. — Сухі руки затремтіли, знялися в повітрі, схопили дівчину. — Аднана?.. — прошепотів старий ще раз.

Очі його сповнились слізьми, а руки почали гладити обличчя Аднани.

Антон повернувся в порт, вирішивши зайнятися справами «Сперанци». Стерновий чекав його з документами на трапі.

— Що будемо робити, пане?

— Не знаю, Герасіме. Спершу піду в контору порту, а потім…

Але й потім він не знатиме, що сказати стерновому.

— Ви капітан «Сперанци» Антон Лупан? — спитав чиновник, глянувши на документи корабля. — Для вас телеграма із Сен-Мало.

Ну, нарешті знайшовся П'єр!

Але телеграму підписав не П'єр, а дід Леон. «Ми вважали тебе загиблим», — сповіщала телеграма, викликавши на обличчі Антона таку саму байдужу посмішку, як і тоді, коли він вдруге побачив «Сперанцу» у списку загиблих кораблів. Та від наступних слів він здригнувся. «П'єр, — говорилося далі, — пішов через Атлантику, не знаючи, що ти живий…»

Антон Лупан стояв перед конторою порту, читав і перечитував послання старого, а в душі його перемінювалися прикрість і радість. Отже, П'єр не відмовився від свого наміру, однак пішов він дуже рано. Бо якби затримався на місяць-два, вони вирушили б разом!

Стерновий, який досі чекав його на трапі, побачив капітана незвичайно збудженим.

— Герасіме, ходімо швидше вивантажимо товар пана Ламбрініса, продамо речі вірменина. Ходімо, не каймо часу!

— І куди ж ми вирушаємо?

— Через Атлантику! О!.. А маленька сирена?

По обіді цього ж дня Антон і Герасім зайшли в контору пана Ламбрініса, для якого привезли з Пірея триста бочок, як було сказано, з маслиновою олією.

Пан Ламбрініс розгублено вимахував документами на вантаж.

— Тут вказано триста десять бочок, а ви віддаєте тільки триста! Крім того, що запізнились, хочете завдати мені ще збитку?

Антон Лупан дістав з кишені папір, і стерновий сказав:

— Кіре Ламбрініс, ось папір від кіра Ніколакі: десять бочок належать нам, і ми можемо розпорядитися ними на власний розсуд…

— Але ж я їх імпортую, оплачую мито…

— Мито випадає із ціни транспортування. Ні, кіре Ламбрініс, ви не зазнаєте збитків через нас. Навіть навпаки, ми вам подаруємо й бочки, звісно, коли вони стануть порожні.

Пан Ламбрініс, здається, нарешті збагнув, що тут таке. Він озирнувся, чи ніхто з його службовців не прислухається, потім змовницьки спитав:

— Цінний товар?

— Килими й індійський шовк. Можна їх вигідно продати?

— До вечора я позбавлю вас від них.

— І яка буде ваша частка?

— Половина на половину, як і належить.

Герасім почав сміятися:

— Тобто ми товар збираємо, мучимося з ним, припроваджуємо сюди й ділимо з вами, а ви тільки штани протираєте?

В очах грека майнув гнів. Якийсь волоцюга-моряк сміє так розмовляти з ним, шанованим на весь Марсель купцем?

— Якщо це вам не підходить, то робіть як знаєте, — сказав він, оговтавшись. — Але пильнуйте, бо митники мають своїх вивідників скрізь… Прохопиться хтось десь словом…

— Так?! — невинно перепитав Герасім. — А ви не боїтесь, що вони можуть заглянути і в ваші бочки?

— Хай собі заглядають, мені-то що до того! — відповів кір Ламбрініс, але вже не так упевнено. — Я замовляв маслинову олію, заплатив мито, до мене ніхто не може причепитися.

— Ось так! Маслинова олія! Але ж ті бочки якісь дивні! Мені навіть здалося, що в деяких із них дзвенять клепки. Ну, то ходімо в трюм, пане!

— Що ви хочете? — купець поблід і заступив йому шлях.

— Щоб ви були людиною! Рука руку миє. Інакше брудними залишаться обидві… Ну, то як зробимо з килимами?

— Двадцять відсотків вас влаштовує?

— П'ять було б у самий раз. Але щоб не довго балакати, хай буде десять — і по руках, пане!

Пан Ламбрініс зітхнув до глибини душі:

— Гаразд, десять! Ох і важке ремесло!

— Це ви мені говорите? Я колись просидів півгодини у такому кріслі, як ваше, — і мене охопило шаленство.

Капітан і стерновий повернулися на борт, а ввечері Герасім пішов розрахуватися з кіром Ламбрінісом.

— Візьми револьвер, бо коли повертатимешся, то й ніч тебе захопить, — порадив Антон.

— Не треба, досить з мене й ножа. Та й який там дідько буде зв'язуватися з таким обірванцем-моряком, як я?

Герасім пройшов уже половину пристані, коли почув голос, який гукав по-грецьки:

— Гей, палікаре! Смачний був ром?

Стерновий здивовано повернув голову. Якийсь моряк із чорного вантажного пароплава злісно скалився до нього через парапет. Щось у ньому було знайоме, але лише побачивши назву корабля, Герасім згадав, де він його зустрічав…

— Який тісний світ! Ти й досі на «Оріоні», негіднику? А я вже думав, що ти за два місяці продав усі шлюпки й знайшов іншого капітана, щоб погубити і його!

Моряк лайнувся, Герасім відповів, як умів тільки він, і пішов далі не оглядаючись.

Коли стерновий пішов, Антон поставив людей на вахту, дав усім гроші, бо не хотів, щоб люди, йдучи до міста, після стількох місяців життя в морі були з порожніми кишенями, а сам пішов до будинку Аднани.

З «Оріона» спускалося двоє здоровил. Один із них, побачивши капітана «Сперанци», завагався, але, здогадавшись, що той його не знає, рушив уперед, уздовж пристані, наздоганяючи товариша.

Антон минув майдан канатників, пройшов бульваром до другої вулички, там повернув праворуч і відчинив низеньку голубу хвіртку. Перед ним було довге й вузьке подвір'я, заросле торішньою пожухлою травою, з низенькою хатинкою ліворуч, перша кімнатка якої виходила на вулицю.

Серце Антона стиснулося ще раз. Аднана з однієї в'язниці потрапила до іншої. Вона провела в рабстві найщасливіші дні дитинства, замість того, щоб, ні про що не думаючи, бігати по березі моря, стрибати на одній нозі по майдану, плавати від однієї пристані до другої…

Тепер вона опинилась на цьому тісному подвір'ї, куди не долинає навіть шум моря, біля цієї запущеної хати, яка не схожа на хату дитинства, і буде турбуватися про напівсліпого батька.

— Ми тут! — гукнула Аднана з глибини двору.