Чтение онлайн

Перед коморою, що замикала подвір'я, стояв примітивний механізм для сукання мотузок — колесо заввишки в ріст людини. Аднана крутила його однією рукою, а другою махала гостеві. З середини колеса стирчав гак, за який зачіплювалась голова конопляної куделі — оце і все устаткування. Старий тримав куделю між ліктями й повільно попускав між пальцями конопляні нитки, які колесо сплітало в канат.

Антон Лупан зрозумів ще тоді, коли привів Аднану додому, що за цілий день старий не міг зробити більше десяти кілограмів каната, а тільки на цій вулиці було п'ять майстерень, кожна з яких виробляла сто разів по стільки.

— Але ж вони не такі, як мої! — сказав старий, з глибоким сумом похитуючи головою.

Може, й справді канати ручної роботи міцніші, але покупці шукали дешевих, моряки купляли те, що було в лавках. Кілька старих капітанів, зрідка прибуваючи в Марсель, інколи заходили сюди купити канати, до яких вони звикли. Але в порт приходило дедалі менше вітрильників, а старі капітани зникали один по одному.

— Тату, давайте трохи перепочинемо! — запропонувала Аднана.

Антон відвів її вбік. Він знову вагався, але вже не так, як уранці, — і серце в нього билося інакше, і очі блищали інакше, і інакше він стискував кулаки. І раптом сказав, відважно дивлячись їй в очі:

— Аднано, ми вирушаємо через Атлантику!

Ці слова, сказані швидко і впевнено, ніскілечки не здивували маленьку сирену, і вона сказала теж швидко й рішуче:

— Візьми й мене з собою!

— Ні, Аднано… Там дуже важко… Але ти нас чекай, ми повернемось… А тим часом екіпаж «Сперанци» вирішив тебе удочерити і доручив мені подбати про вашу долю. У твого батька поганий зір, він скоро не зможе працювати.

— Зможу, зможу! — м'яко, але вперто сказав старий. — Цю роботу треба робити руками, а не очима. Аби пальці були вправні, очі можуть і відпочити.

— Я хотів відкрити для вас квітковий магазин, він тобі найкраще підійшов би. Але мої люди не розуміють, як можна торгувати квітами. І тоді Ісмаїл запропонував, як він говорить по-нашому: «Робити хліб!»

— Тобто пекарня! — вигукнула Аднана, враз відчувши запах борошна, гарячої печі, запаморочливий дух печеного хліба, забувши на мить, що сирена залишається самотньою.

— Годувати людей — це дуже добре! — жваво обізвався старий.

— Отже, ми зійшлися на пекарні, — вів далі Антон. — Я вранці бачив оголошення, що здається в найм пекарня, і подумав, що Ісмаїлова думка найпідходящіша… Зараз уже все вирішено — залишилось тільки підписати контракт. Два робітники й майстер погодились залишитися з тобою.

— Отже, з завтрашнього дня почнемо пекти хліб? — вигукнула Аднана.

— Можна і з завтрашнього.

— З'явиться нова фірма: «Пекарня «Сперанца». Екіпаж не буде проти?

— Навпаки. Зрадіє від щирої душі.

Старий підвів очі, і в його голосі почулось пожвавлення:

— Будемо робити сухарі для моряків! Це краще, ніж булочки…

— Зараз із сухарями справа складніша, ніж колись. Бо кораблі, які йдуть у далеке плавання, мають на борту власні пекарні. Але оскільки мова зайшла про сухарі, — провадив далі Антон Лупан, — прийми, Аднано, будь ласка, замовлення від «Сперанци»… А зараз ходімо оформляти документи.

— Ти знаєш, — сказала дівчина, коли вони йшли до хвіртки, — я познайомилася з тим хлопцем із песиком. Це син нашої сусідки, пані Флоріон, вона тримає овочеву лавку. Чоловік її був митник, але загинув кілька років тому в нещасному випадку — потрапив під пароплав… Це порядна жінка. Думаю, ми заприятелюємо з нею.

— Ось бачиш, Аднано, життя не таке вже й чорне! Ти матимеш друзів.

— Так, я вже заприятелювала і з їхнім песиком. Один двірник ударив його каменем, і він шкутильгає, бідолаха, а коли був здоровий, пані Флоріон посилала його з кошиком до клієнтів. Ти, мабуть, не повіриш, але вона запевнює, що песик ніколи не помилявся. Вона казала йому ім'я — і він знав, куди треба йти…

— Чи ти ба! — усміхнувся Антон.

Аднана раптом зупинилась, очі її стали великі-великі:

— А Негріле?.. Я його не бачитиму стільки часу?!

Другого дня годині о десятій Аднана була на подвір'ї, коли Мігу просунув голову у хвіртку.

Стурбований юнга з червоними від безсоння очима подав їй записку від капітана:

— Що сталося? — спитала дівчина, глянувши на блідого хлопця.

Той знизав плечима, ніяково усміхнувся. Вона почала наполягати, намагаючись щось випитати в нього. Але ось, ніби від потоку її слів, хвіртка почала ворушитися.

— Це Негріле! Я залишив його на вулиці! — сказав хлопець.

Від сильного удару хвіртка відскочила вбік, і собака із скавчанням кинувся до Аднани, стрибаючи на трьох лапах через бур'ян, бо поранена, хоч і загоїлась, але ще не набула колишньої спритності. Дівчина розкрила обійми, і вони обоє покотились по сухій траві.

Після цих пустощів Негріле, кульгаючи, оббіг чуже подвір'я, понюхав канати, конопляні куделі, колесо, каптан старого і весело повернувся до лагідної сирени.

Наступного ранку в дверях пекарні з'явився Ісмаїл з двома великими кошами. Кок прийшов допомогти, тож, тільки-но зайшовши, поставив коші і почав хазяйнувати біля печі.

— Що там у вас сталося? — спитала Аднана, побачивши, що й він блідий і невиспаний.

Ісмаїл знизав плечима, не відповідаючи, хоча в нього все було на язиці і йому дуже кортіло потеревенити, як він умів, по-французьки…

Під обід прийшли і решта всі, окрім плотогона, якому випало стояти на вахті. Люди зупинились перед дверима, милуючись новенькою вивіскою, на якій рука майстра намалювала «Сперанцу» з усіма піднятими вітрилами. Внизу було написано голубими, як море, літерами, на лазуровому, мов літне небо, тлі:

Аднана зустріла їх схвильовано, як і годиться господині, котра вперше приймає гостей. Але ступивши на поріг, вона злякано скрикнула й притиснула руки до серця: у Герасіма перев'язана голова, а ліва рука лежала на чорній підв'язці. Решта всі силкувалися посміхатися, але було видно, що ніхто не в настрої.

— Що сталося? — злякано спитала дівчина.

Антон підійшов і погладив її по обличчю.

— Я потім тобі розповім. Найголовніше, що ми всі разом.

Фотограф-сусіда поставив апарат край тротуару, і екіпаж, з Аднаною посередині, сфотографувався під новенькою вивіскою.

Але ось фотограф закінчив роботу, і кок, повернувши голову, побачив вивіску пекарні, на якій велично пливла «Сперанца». Обличчя його спершу почервоніло, потім стало жовте, далі сизе, потім набуло першого кольору та й залишилось таким, червоним як рак.