Чтение онлайн

Iсторiя з вухом трапилася ще у часи роботи у газетi i залишила Галi настанови на майбутнє. I ось, вийшовши по спiралi на новий виток, Галя знову вiдчувала, як катастрофiчний брак часу накриває з головою. Знайшла собi новi лiки — пройтися пiшки у хорошому темпi i вiдновити життєвий тонус. Ось i тепер йшла своєю вулицею вже iншою людиною, милуючись кольорами жовтня, найкращого мiсяця у Львовi, та жадiбно втягуючи нiздрями гiркуватий аромат хризантем та мiцних товстоногих опенькiв (якi у мiстi опеньки? — а от пахне ж ними!). Захотiлося одягнути щось охристо-руде, теракотове, кольору перестиглої зеленi, аби бути у гармонiї з природою. «Де мiй картатий осiннiй костюм? — згадала Галина вже на пiдходi до свого пiд’їзду. — Завтра одягну його. Сплануємо остаточно новорiчний номер. I все, бiльше жодних планiв на день».

— Завтра їдемо на Шацькi озера, — напускним рiшучим тоном повiдомив Вiктор, вiдчинивши дверi, — Нас запрошують. На п’ятницю, суботу, недiлю. Хлопцi вже погодилися. Я правильно кажу? — крикнув убiк кiмнати синiв. — Ну чого ти дивишся, як Ленiн на буржуазiю?… Невже не можеш дозволити собi зайвий вихiдний? Ти редактор, чи хто? Вiзьмеш п’ятницю, раз на сто рокiв можеш один робочий день витратити на себе. Не помруть без тебе!

— Ми завтра новорiчний номер плануємо.

— Без тебе спланують.

— Без мене не спланують.

— Як менi це набридло! — несподiвано голосно вигукнув вiн, виходячи з себе.

Йому варто було зупинитися на цьому словi. Нехай було б «Набридло!», вона б зрозумiла. Але йому видалося цього замало i вiн додав iнше — того ж змiсту, але брутальне i зле. Шмагонув як батогом.

…Галя пiшла у лазничку, сiла на край ванни, хотiла заплакати i вкотре позаздрила тонкосльозим жiнкам. При першiй нагодi сльози на очах, помах вiй, i вже бiжать по щоках рятiвнi струмочки, пiсля яких настає полегшення, а нерiдко i розв’язання проблеми. А тут — тiльки сухий дряпучий ком у горлi.

Знову все не так. I на роботi, i вдома.

11 Магда. Яблуко-сюрприз

Її подруги просувалися угору, кожна своїми кар’єрними сходами. Високо ставили планки, смiливо експериментували, йшли на ризик, змiнювали усталений порядок речей, помилялися… А Магда за понад двадцять рокiв роботи у видавництвi, просунулася лише на одну сходинку — була рядовим редактором, стала ревiзiйним. Думки про кар’єрний рiст її не турбували. Їй подобалося те, що вона робить на своїй маленькiй дiлянцi, подобалося вiдповiдати за свою iндивiдуальну роботу, а бiльшого вона не потребувала.

Процес вдосконалення чужих текстiв нагадував їй генеральне прибирання у помешканнi. Обсяг роботи вiдразу впадав у вiчi. Достатньо було одного абзацу. Лише кiлька разiв їй до рук потрапляли машинописи, у яких рука не пiднiмалася поправити навiть помiтнi огрiхи, бо вони були привабливими та органiчними. Але зазвичай робота виглядала саме як ретельне прибирання.

Немов заходила у вишукану оселю чи у просту хату, прикидаючи: доведеться добряче попрацювати чи достатньо тiльки стерти порохи? I починала наводити лад.

Бiльшiсть авторiв не помiчали цих зусиль. Їм здавалося, що їхнi тексти i без коректора є впорядкованими. А те, що чиясь уважна рука виправляла авторськi ляпи: «балахон над лiжком» на «балдахiн», а «зала, заповнена вщент» на «зала, заповнена ущерть» — так це ж дрiбницi! Робота коректури. Кожному своє.

Рiдкiсний автор знаходив для коректора Магди Курич кiлька слiв щирої подяки, розумiючи, наскiльки зусилля цiєї жiнки покращили його текст.

Мабуть, її патологiчна безамбiцiйнiсть та схильнiсть задовольнятися малим брала початок вiд щасливого безхмарного дитинства. Друзi дивувалися її взаєморозумiнню з батьками та вiдкритостi дому, де гостям завжди були радi i намагалися перш за все нагодувати чи бодай напоїти чаєм з кизиловим варенням. Магда виросла не знаючи, що таке пиятики батька чи похмурий погляд матерi. У батькiвському домi не трималися заздрощi та злослiв’я, нiхто не пiдвищував голосу, не принижував iншого. Магдi не доводилося, як багатьом її ровесникам, обiцяти собi: «Я неодмiнно виберуся зi злиднiв та несправедливостi». Її влаштовувало те, що вона мала.

Можливо тому кар’єра її не цiкавила. Найважливiше вiдбувалося вдома. Вона забувала про роботу, заледве переступаючи порiг свого помешкання. Постiйне вдосконалення будинку у Зубрi було для неї таким же захоплюючим процесом, як для Iрини створення нової колекцiї одягу, як для Луїзи випуски її телепрограми, як для Галки герої її iнтерв’ю, газета, журнал… Результат творчих старань Магди призначався лише для своїх. Навiть бажання такого не виникало — винести це на загал. В усьому, що не стосувалося її дому, Магда була не творцем, а цiнителькою. Рiвних їй у справi оцiнювання не було. Вона пiдсвiдомо вiдчувала, у чому сила побаченого, почутого, прочитаного, але скiльки Галя не пропонувала: «Напиши своє враження вiд книги (фiльму, аудiоальбому, колекцiї, телепрограми), ти ж так цiкаво говориш…» — Магда лише смiялася. Її влаштовувало бути доброзичливим критиком та порадником у розмовах з подругами. Вона справляла враження жiнки, яку все влаштовує у життi. Однак насправдi в її душi встановилася гармонiя лише тепер, пiсля народження Соньки.

… Донька спала у вiзочку пiд яблунею, сповита у дитячий коцик та накрита зверху ще й тонким вовняним пледом. День був чудовий, якi нерiдко трапляються у Львовi в жовтнi — сонячний, у соковитих тонах стиглої осенi, з павутинням у прозорому повiтрi. Ще день-два i почнуться дощi. Сонька спатиме вдень уже не у саду, а на критiй верандi, пiд шурхiт дощових крапель по винограднiй лозi.

Сьогоднi у «Зубрiвцi» день вiдчинених дверей. Середа. «Фiалки щосереди». Днiв зустрiчi з дiвчатами нiхто не вiдмiняв.

В обiд приїхала Гурська, сусiдка по старiй квартирi. Напросилася на зустрiч — не терпiлося, мабуть, подивитися на Соньку. Зробила Магдi двозначний комплiмент: «Добре виглядаєш! Погладшала…» Розповiла, як святкували день народження чоловiка — з кiлькома милими сiмейними подробицями та дрiбними наївними вихваляннями свого господаря, якого вона ласкаво називала «мiй».

Минулого разу, коли Магда бачилася з Гурською, та запевняла, що подає заяву на розлучення iз «цiєю сволотою». Що сталося у перехiдний перiод вiд «цiєї сволоти» до «мого», не обговорювалося. Коливання вiд ненавистi до любовi у стосунках з чоловiком вiдбувалися у колишньої сусiдки у режимi маятника. Магда знала, що незабаром Гурська знову вибухне праведним гнiвом з приводу основної своєї життєвої турботи та теми для розмов — поведiнки чоловiка. А згодом, коли на сiмейному небосхилi вiдшумлять громовицi та проллється злива слiв, обвинувачень та образ, знову з-за хмар визирне сонечко. I розлючена дружина перетвориться на врiвноважену «половинку», яка раз у раз, iнодi абсолютно не до теми, згадуватиме у розмовах про те, як вдало пожартував чоловiк вранцi або який ремонт вiн ось-ось розпочинатиме у туалетi.

Йдучи, Гурська мало не зiштовхнулася у дверях iз Луїзою.

— Як шкода, що я не можу з вами залишитися! — щиро зiтхнула вона, не сумнiваючись у тому, що ця перспектива є бажаною не лише для неї. — Давно вже не бачила Галку, Iрину… Ще хтось буде? Потеревенили б… До речi, Луїзо, бачила програму про горб. Як дiтям виправляють усi цi викривлення хребта та сколiози. Зараз згадаю, на якому каналi…

Магда внутрiшньо зiщулилася вiд дубової делiкатностi Гурської.

Вираз обличчя Луїзи не змiнився, вiн мiг означати що завгодно, навiть стримане зацiкавлення.

— Це, мабуть, на Першому, — сказала вона, уважно вислухавши тираду Гурської, - у них хороша програма про здоров’я. Нещодавно показували, як позбавлятися таких вусiв, як у тебе. Кiлька сеансiв електроепiляцiї — i зайве волосся на обличчi немов рукою знiмає…

Уже бiля хвiртки, кинувши косий погляд убiк дому, Гурська впiвголоса зауважила Магдi:

— Луїза ще замiж не вийшла?… Та й куди їй! З таким характером…

«Ще раз почне напрошуватися у гостi — вiдшию», — пообiцяла собi Магда, направляючись до яблунi, аби глянути, чи спить Сонька. Викладеною пласким рiчковим каменем стежкою назустрiч їй йшла Луїза, яка свiтилася тихою усмiшкою. Побачила Магду i приклала вказiвний палець до губ, завернула подругу: усе добре, спить. Пiшли на веранду накривати стiл до чаю. З веранди добре було видно не лише вiзочок, але й краєчок розпашiлої Соньчиної щiчки.