Чтение онлайн

– …ти мене чуєш? – Большаков поторсав Якова за плече.

– Га? Так, мабуть.

– То ти погоджуєшся?

– Із чим?

– Та все із тим самим! – Большаков припинив снувати кімнатою сюди-туди й підставив стілець упритул до похмурого приятеля. – Погодься, що ця справа проста як… як двері!

– Ні. Не погоджусь, Архипе.

– Ох ти ж… – Большаков змахнув руками й ляснув долонями по колінах. – Знову за рибу гроші! Ну, зрозумій же…

– Не хочу! – підвищив голос Яків, грюкнув стільцем і собі забігав кімнатою. – Не хочу я розуміти, бо якраз нічого не розумію! Поясни мені, якщо тобі так усе зрозуміло, для чого Миколашці вбивати свою дівчину?

– То ж я тобі всі версії вже по стонадцять разів викладав!

– Ось! Саме «версії»! У множині! Їх багато! А мені потрібна одна. Тому, що тільки одна версія може бути правильною, а не всі відразу! І коли я чітко знатиму цю одну версію, я повірю, що Миколашка – вбивця.

Яків підступив до вікна та прочинив шибку, впускаючи до кімнатки приємний подих вечірнього вітерцю, а тоді підставив розпашіле обличчя свіжості й довго стояв, повністю віддавшись запахам і звукам вечірнього міста. Большаков насторожено мовчав, усвідомлюючи, що Яків ще не закінчив.

– А тепер і ти, Архипе, зрозумій, – Яків ще якусь мить роздивлявся вершечки дерев, – що поліція вчепилася за найпростішу версію. Ту, що сама впала в очі. Поряд із тілом сидить хлопчина із закривавленими руками? Отже, він і є вбивця! О, виявляється, хлопчина ще й не сповна розуму? То це тільки на руку! А скажи мені, друже Большаков, де знаряддя вбивства?

– Ну-у, за офіційною версією…

– Ось! Знову «версії»! Самі версії, й жодних фактів! А знаєш, що буває у медицині, коли лікар замість фактів оперує безліччю версій і ніяк не зупиниться на одній? Пацієнт помирає!

– Теж мені порівняння.

– Як на мене, дуже навіть вдале, бо й тут, і там, – Яків тицьнув пальцем кудись за вікно, – ідеться про життя.

На якусь мить у кімнатці зависла напружена тиша. Архип не наважувався її порушити.

– Знаряддя вбивства не знайдено, мотивів убивства не виявлено, – Яків немов загинав невидимі пальці, – причини такого поводження з тілом не з’ясовано! І це ще далеко не все… Та для поліції чомусь усе зрозуміло на місці.

– Ти так говориш, – Большаков нарешті наважився подати голос, – лише тому, що Миколашка працював у вас… у тебе в лікарні. А уяви себе на місці простого дядька, котрий стовбичив у тій юрбі. Кого б ти побачив поруч із трупом? Убивцю чи невинного хлопчика?

– Тоді й ти, певно, так учепився за версію поліції, бо сам з управи? – Яків сумно зиркнув на Большакова. – Так, якби я був дядьком із юрби, я би без жодних вагань записав Миколашку в убивці, але ані ми з тобою, Архипе, ані, тим паче, поліція не є дядьками з натовпу! І вважати так, як дядьки, не маємо права! І коли замість усіх «версій» у нас залишиться одна, коли ця одна матиме як підтвердження незаперечні докази та перейде у статус факту, ось тоді я й повірю, що Миколашка вбив… А поки, даруй мені, Архипе, але він для мене лише наляканий підліток.

– Скажеш таке – наляканий… – не надто впевнено пирхнув Большаков.

– Про це вже дозволь міркувати мені, – Яків заграв жовнами. – Як мені відомо, до медицини ти не причетний.

Між друзями назрівав конфлікт, і лише вроджена флегматичність та доброта Большакова стали на заваді його розгоранню. Архип примирливо махнув рукою й зітхнув.

– Та заспокойся, Яшо…

– Зрозумій мене, – голос Якова зазвучав миролюбніше. – Зараз містом піде поголос, нібито щойно Ровнєр обійняв посаду головлікаря, як його підопічний скоює вбивство! Та ще й яке! Не просто у п’яній бійці десь у генделику! А вивертає нутрощі дівчині!

– Так, – Большаков скрушно пошкріб руду потилицю. – Погана слава.

– Та до сраки ту славу! Я ж не за власну шкуру тремчу. А ось на лікарні, уяви собі, яка пляма! Хто до нас після такого звернеться? Нічогенька собі лікарня! З такої хтозна чи й повернешся, коли в ній такі люди працюють.

– Ну, Миколашка ж не був лікарем.

– А кого це хвилюватиме?

– Але ж ти в душу йому не зазирнеш!

– Проте мусив би… – Яків присів за стіл, обхопивши руками голову.

– Яшо, – голос Большакова звучав винувато, наче саме від нього залежало те, чим він збирався поділитися з приятелем, – поліція закриває справу…

– Що?! – Яків підхопився, ніби хтось уперіщив його батогом по плечах. – Що ти сказав?..

– Поліція закриває справу, – тихо повторив Архип.

– Але ж… – Яків у розпачі застиг посеред кімнатки, – як, на Бога, так можна? Адже нічого конкретного по справі немає!

– Мерлінський особисто розпорядився…

Яків підскочив до Большакова та схопив його за петельки, марно силкуючись зрушити з місця.

– Тебе зумисне до мене підіслали?! Говори, шлемазл! Навмисне?! Щоб нарешті переконати мене?!

Большаков рішучою й дужою рукою стис Якову зап’ястя та повільно відвів його скручені у пароксизмі ненависті пальці подалі від свого обличчя.

– Ша! Яшо, не роби дурниць!

– Відповідай! – плювався слиною Яків. – Та гнида поліційна навмисне підіслала тебе до мене, щоб я нарешті погодився!

– Та ніхто нікого не підсилав! – не витримав і собі визвірився Большаков. І саме така, незвична для його поведінки, реакція подіяла на Якова краще за вдаваний спокій.

Він прокашлявся, пирхнув, як пес, що вхопив гарячого, а тоді безвільно опустив руки.

– Як таке може бути?

– А хто йому указ? – Большаков охолов так само швидко, як і спалахнув. – Він вирішив, що нічого незрозумілого у справі немає, убивцю вже ув’язнено, за кілька тижнів – суд.

– Але ж знаряддя вбивства… мотив… Невже у нього не виникло запитань, сумнівів?

– Ех, Яшо, – Большаков скривився, – мало ти ще стикався з поліційною роботою. Та в нас половину справ так закривають. І повір – набагато більш заплутаних. А тут усе так гарно розкладено, що й вигадувати нічого не довелося. Любовний конфлікт і вбивство в нападі ревнощів…

Яків мовчки підсунув стільця впритул до розчиненого вікна, крізь яке до кімнати вливалися сутінки, і сів так важко, немовби воднораз постарів на тридцять років.

– Я не підпишуся під висновком медичного експерта. Без нього Мерлінський не наважиться закрити справу.

Він із надією глипнув на Большакова, але все зрозумів з його кислого вигляду.

– Яшо, ми ж із тобою – експериментальні. Нами запросто можна знехтувати, як це робили роки й роки до цього. Мерлінський – фахівець у своїй справі.