Чтение онлайн

Тіні дивилися на неї. У тих тіней лиць не було. У цих були. Лиця людей Тіни.

«Це не тіні, — зрозуміла вона, — це духи предків». Келен перевела дихання і впоралася з собою. Страх пройшов. Вона заспокоїлася.

— Хто скликав раду?

Це заговорили духи. Всі. Разом. Глухий, рівний, мертвий звук змусив її затамувати подих. Келен помітила, як ворушаться губи Птахолова.

— Хто скликав раду? — Повторили вони.

— Він, — відповіла Келен. — Той, що сидить поруч зі мною. Річард-з-характером.

Духи пропливли між старшими і зібралися в центрі кола.

— Відпустіть його руки.

Келен і Савідлін випустили руки Річарда. Духи описали коло, блискавично вишикувалися в ланцюжок і пройшли крізь тіло Річарда.

Він судорожно зітхнув, закинув голову і закричав, ніби в агонії.

Келен підстрибнула. Духи плавали за ним. Старійшини закрили очі.

— Річард!

Він опустив голову.

— Все добре. Зі мною нічого не сталося, — хрипко пробурмотів він, але Келен знала, що біль ще не залишила його. Духи рушили по колу позаду старійшин, потім увійшли і в їх тіла. Тіла старійшин розпливлися і стали прозорими. Вони відкрили очі.

— Навіщо ти покликав нас? — Запитав Птахолов глухим, розкотистим голосом.

Келен нахилилася до Річарда, не спускаючи очей з Птахолова.

— Духи хочуть знати, навіщо ти скликав раду.

Річард кілька разів глибоко зітхнув, намагаючись прийти в себе.

— Я скликав раду тому, що маю знайти один магічний предмет раніше, ніж це зробить Рал, щоб не дати йому скористатися шкатулкою.

Келен перекладала Річарду слова духів, які говорили через старійшин.

— Скількох ти вбив? — Запитав Савідлін.

— Двох, — без коливань відповів Річард.

— Навіщо? — Запитав Хажанлет.

— Щоб перешкодити їм вбити мене.

— Обох?

Річард на мить замислився.

— Першого я вбив, захищаючи себе. Другого — рятуючи друга.

— Ти вважаєш, що це достатній привід для вбивства? — На цей раз ворушилися губи Арбріна.

— Так.

— А якщо він хотів вбити твого друга лише для того, щоб захистити свого друга?

— А в чому питання? — Річард глибоко зітхнув.

— Питання в тому, що згідно твоїм переконанням, ти вважаєш правильним вбити, захищаючи друга. Тоді, якщо він вбивав, захищаючи свого друга, він мав право вбити твого друга. Він був правий. І раз він був правий, це зводить нанівець твоє право вбити його, чи не так?

— Не на всі питання можна знайти відповідь.

— Можливо, не можна знайти відповіді на ті питання, які тебе не влаштовують?

— Можливо, й так.

Келен відчула, що Річард починає сердитися. Очі і духів, і старійшин були звернені на нього.

— Ці вбивства доставили тобі задоволення?

— Яке саме?

— Перше.

— Ні.

— Друге.

Річард напружився.

— До чого це питання?

— У кожного питання своя причина.

— І іноді причина ніяк не пов'язана з питанням?

— Відповідай!

— Тільки якщо у вас є причина, через яку ви поставили це питання.

— Ти прийшов до нас ставити питання. Повинні ми дізнатися твої причини?

— Думаю, що так.

— Відповідай на наші запитання, інакше ми не відповімо на твої.

— А якщо я відповім, ви обіцяєте відповісти на мої?

— Ми тут не для того, щоб торгуватися. Ми тут тому, що нас призвали. Відповідай на питання, або рада закінчена.

Річард глибоко зітхнув і відчужено втупився у порожнечу.

— Так, я відчув задоволення від вбивства завдяки Мечу Істини. Такий його вплив. Убий я ту людину не мечем, я не відчував би задоволення.

— Це неістотно.

— Що?

— Несуттєво. «Якщо б» не існує. Отже, ти назвав дві причини, з яких убив цю людину: щоб захистити друга і тому, що відчував насолоду. Яка з них справжня?

— Обидві. Я вбив його, щоб врятувати життя одного, а задоволення отримав після, завдяки мечу.

— А що, якщо тобі не потрібно було вбивати, щоб врятувати друга? Що, якщо ти помилився? Що, якщо насправді життя друга була поза небезпекою?

Це питання змусило Келен напружитися. Вона коливалася якусь мить, перш ніж перевести.

— Мені здається, вчинок не так важливий, як намір. Я щиро вірив, що життя друга в небезпеці, і значить, я відчував, що правий, захищаючи її. І у мене майже не було часу на роздуми. Я боявся, що нерішучість може коштувати моєму другові життя. Якщо духи вважають, що я був не правий, убивши його, або що правий був той, кого вбив я, і, отже, у мене не було права вбивати його, тоді я з духами не згоден. Іноді немає часу, щоб все обдумати. Я повинен був діяти, поклавшись на інтуїцію. Один мудрий чоловік колись сказав мені, що навіть вбивця вважає свої дії виправданими. Я буду вбивати, щоб перешкодити вбити себе, або свого друга, чи невинного. Якщо ви вважаєте, що я не правий, скажіть це відразу, щоб покінчити з цими болючими питаннями. І тоді я відправлюся на пошуки відповідей, які мені потрібні.

— Ми вже сказали, що ми тут не для того, щоб торгуватися. Ти сказав, що вважаєш, ніби вчинки не так важливі, як наміри. А чи є хто-небудь, кого ти збирався вбити, але не вбив?

Звук їхніх голосів заподіював біль. Келен здавалося, що він палить їй шкіру.

— Ви неправильно витлумачили мої слова. Я сказав, що убив тому, що не бачив іншого виходу, тому, що вважав, ніби він збирається вбити її. Я вважав, що повинен діяти, або вона загине. Я не мав на увазі, що намір дорівнює вчинку. Є сила-силенна людей, яких мені колись хотілося вбити.

— Якщо ти хотів, то чому ж не зробив цього?

— З багатьох причин. Іноді в мене не було справжньої причини, тільки гра уяви, протест проти несправедливості. Іноді, хоча я відчував себе вправі зробити це, мені вдавалося уникнути вбивства. Іноді просто виявлялося, що я їх не вбив, і все.

— П'ять старійшин?

— Так, — зітхнув Річард.

— Але ти збирався вбити їх?

Річард не відповів.

— Це той самий випадок, коли намір є вчинок?

Річард судорожно ковтнув.

— У моєму серці — так. Те, що я збирався це зробити, заподіює такий самий біль, як якщо б я це зробив.

— Значить, ми не зовсім неправильно витлумачили твої слова.

На очах у Річарда Келен помітила сльози.

— Навіщо ви ставите мені ці питання?

— Навіщо тобі цей магічний предмет?

— Щоб зупинити Даркена Рала!

— А як володіння цим предметом може зупинити його?

Річард злегка відкинувся назад. Зіниці його розширилися. Він зрозумів. За його щоці скотилася сльоза.