Чтение онлайн

— Де лікар? — запитав високий. — Я знаю, ти його служниця. Відповідай, де він?

— Немає вдома, — впевнено збрехала Ерліс (як давно їй не доводилось брехати!). — Коли я прокинулась, його вже не було. Мабуть, уночі покликали до хворого.

— Тоді ти відчиниш нам двері, — тоном, що не припускав заперечень, мовив високий — Ерліс зрозуміла, що він тут головний, — Нам треба оглянути будинок.

Такого дівчина не чекала. Вона сподівалася, що люди Сутара підуть геть, готова була до того, що й її заберуть із собою, але залишать у спокої дім і самого Крейона. Тепер Ерліс робила вигляд, що шукає у кошику ключ, якого там не було й не могло бути. Видно, лікар помітив здалеку жовті плащі і встиг замкнутись ізсередини.

— Довго, — невдоволено скривив тонкі губи високий. — Допоможіть-но їй.

Хтось грубо вихопив у Ерліс кошика й перекинув його. Усе, що вона зовсім недавно так старанно вибирала на ринку, потрапило під важкі черевики. Розчавлені ягоди червоніли на бруківці, наче кров. Ерліс спалахнула і кинулася на воїнів, але її схопили і скрутили за спиною руки.

— Дівчисько бреше, Турс, — звернувся до високого старий воїн із червоним рубцем над бровою. — В неї нема ключа. Лікар удома.

— Оце вже гірше, — мружачись, ніби від сонця, відказав Турс. — Тепер не вдасться захопити його зненацька. А він потрібен нам тільки живим. — Він говорив спроквола, ніби зважував кожне слово. Ерліс двічі ловила на собі його недобрий погляд. Вона мимоволі відступила назад. Турс завважив цей рух і посміхнувся — посміхнувся дивно й страшно.

— Ми не можемо більше помилятися, — розмірено продовжував він. — Правителю не потрібні трупи. Досить того, що цей боягуз Дарас устиг прийняти отруту. Треба діяти напевне. Ось хто нам допоможе, — довга рука Турса торкнулась плеча Ерліс— Виведіть цю дівку на середину вулиці і поверніть обличчям до будинку.

— Іще чого! Щоб я вам допомагала! — Ерліс пручалась і дряпалась. — Ніколи! Ніколи! Не дочекайтесь! Я нічого не буду робити для вас!

— А тобі нічого й не доведеться робити, — процідив крізь зуби Турс. — Ми все зробимо самі.

Із цими словами він підійшов до дівчини і став за її спиною.

— Якщо ти хочеш побалити свого лікаря живим, стій спокійно. — Лівою рукою Турс притиснув її до себе, а правицею витяг кинджал і приставив гострий кінчик до щоки Ерліс, але дівчина навіть не здригнулася.

Після його останніх слів вона заціпеніла.

— Гей, лікарю! — закричав Турс, і моторошно лунав його голос у тиші безлюдної вулиці. — Ти чуєш? Не жартуй із нами. Якщо не вийдеш, я розмалюю личко цієї красунечки так, що навіть останній жебрак не схоче па неї поглянути. Ну! Я чекаю тебе.

Ерліс стояла непорушно. З будинку не чути було жодного звуку. Час минав.

— Невже спізнились? — тихо мовив хтось іззаду.

— Цього не повинно бути, — відказав Турс, і в його голосі забриніло неприховане роздратування. — Досить з нас Дараса.

Вістря кинджала вкололо щоку Ерліс, воно було таким гострим, що їй майже не заболіло — відчула тільки, як тоненька цівка крові потекла по обличчю. Тупий жах, що скував її тіло, раптом минув, уривки розмов між воїнами склалися в одне ціле, і Ерліс враз чітко уявила собі, що трапилося: Дарас, молодий лікар, який часто приходив за порадою до Крейона, покінчив із собою, щоб не опинитись у руках воїнів Сутара. Значить, те, що чекало його в замку, було гірше смерті! Дарас мертвий, він недосяжний для Сутара, і тепер їм потрібен Крейон. Потрібен живим! І вони таки змусять його вийти — з її допомогою! Чому, ну чому вона не дочекалася вранці, поки прокинеться лікар! Все це за якусь мить промайнуло в голові Ерліс — за цей час цівка крові перетнула її щоку і потекла по шиї.

— Поклич його. Ну! — наказав Турс. — Подай голос. — Вістря пересунулось нижче, розріз подовшав, та Ерліс зціпила зуби й затято мовчала. Нехай вони живцем ріжуть її на шматки — не почують більше жодного слова. — Уперта тварюка! У мене ти закричиш!

У цю мить зарипіли віконниці — на другому поверсі прочинилося вікно.

— Відпустіть її, — голосно мовив Крейон. — Я йду!

Віконниці грюкнули й зачинилися, кроки лікаря залупали на сходах. Проте Турс усе ще тримав кинджал коло щоки дівчини. Але Ерліс, яка хвилину тому поклялася будь-що-будь мовчати, рвонулася вперед, роздираючи собі обличчя, і заволала:

— Не треба! Не виходь!

Вістря все глибше впиналося в її щоку, кров заливала одяг. Турс нарешті прибрав зброю — тепер вона була вже не потрібна, і гидливо відсторонився — видно, боявся, що кров забруднить його жовтий плащ. Ерліс заточилася і впала — відчайдушний порив забрав у неї забагато сил. Ніби у мареві бачила вона, як вийшов Крейон, як люди Турса ретельно обшукали його, як вишикувались довкола нього тісним півколом, а їхній ватажок став попереду.

— Дозвольте мені перев’язати дівчинку, — попросив Крейон.

— Ми й так затрималися, — Турс ізнов заговорив підкреслено спокійно. — Не можна гаяти час.

— Але ж вона стікає кров’ю!

— Щоб заспокоїти твоє сумління, я змушений буду просто вбити її. Тоді тебе ніщо тут не триматиме. То як?

— Ходімо, — сказав Крейон. Потім озирнувся і додав: — Пробач, Ерліс… — Це було мовлено тихо, але дівчина почула, може, тому, що зараз бачила й чула тільки його одного.

Тримаючись за стіни будинків, аби не впасти, вона вперто чалапала слідом. Крейон вийшов із дому в самій сорочці, вона яскраво біліла серед ненависних жовтих плащів, і Ерліс не спускала з неї очей, хоча все перед нею пливло. Якась жінка визирнула з вікна, побачила закривавлене обличчя дівчини й зі здушеним криком відсахнулась.

Ерліс не могла б пояснити, куди й навіщо йде, чому так боїться відстати від Крейона, якого золотошоломники відводили усе далі й далі… Та раптом біла пляма, за яку вперто тримались її очі, зупинилася. Це на якусь мить додало дівчині сил — вона пішла швидше, але за кілька кроків знову впала, встигнувши повернутися на лівий бік, щоб не вдаритись об брук пораненою щокою.

Ерліс відчула, що не зможе йти далі, а тому зібрала всі сили й, спираючись на руки, підвела голову, аби востаннє побачити Крейона. Може, тому, що вона лежала на землі, а не рухалась, предмети перестали розпливатись, і дівчина зрозуміла, чому зупинився загін Турса. Вони дійшли до перехрестя. Щоб далі рухатись до зам ку, треба було повернути праворуч. Але на розі, спершись однією рукою на стіну будинку, у недбалій позі стояв чоловік у жовтому плащі, проте без шолома. Він перепинив шлях загонові і зараз про щось розмовляв із Турсом.

А далі все закружляло в скаженій круговерті, немов на ярмарковій каруселі. Пролунав різкий свист, з-за рогу вискочило ще кілька чоловіків — і почалася сутичка. Ерліс не могла б докладно розповісти, що саме відбувалось, все сталося блискавично. Майже половину загону Турса перебили, а сам він із рештою воїнів відступив і змушений був утікати. Ерліс не встигла навіть зрадіти несподіваному визволенню, а Крейон уже був коло неї, і поряд з ним стояв чорнобородий чоловік — той самий, що розмовляв із Турсом і дав сигнал до нападу.

— Встань, Ерліс, — мовив їй чорнобородий, і вона слухняно звелась на ноги. Голова перестала паморочитись, тіло стало пружним, як струна, біль зник, а щока враз затерпла, мабуть, від засохлої крові, тому що з рани вона більше не текла. Ратас — звісно ж, то був він, — підбадьорливо їй усміхнувся.

— В тебе відважне й палке серце, дівчинко, — сказав він. — Ми визволили твого Крейона, проте вертатись додому вам не варто. Зараз треба якнайшвидше зникнути звідси. Не можна важити твоєю головою, лікарю, бо то — чи не найбільший скарб Грестора.