Чтение онлайн

Кам'яний гребінь тягнувся понад краєм ущелини і подекуди так близько підходив до неї, що одна нога Чімі не раз повисала над безоднею. У Чімі тоді завмирало серце, але він все-таки ліз вище, намагаючись не дивитися вниз.

З кожним кроком чимраз ясніше вирізнялись на скелі оголені складки порід. Їх було багато. Вони були схожі на розгорнуті листи велетенської книги. Ця книга була списана таємничими знаками. І той, хто прочитає їх, володітиме ключем від скарбів, захованих у надрах землі. З хвилюванням дивився Чімі на чудесний скарб. Відштовхуючись потерплими від напруги руками від гребеня, він навіть не помічав, як з-під його рук і ніг часом сковзне, одірвавшись, камінець і, стрибаючи по виступах, покотиться в ущелину. Недалеко від майданчика, куди поспішав Чімі, він відчув, як ворухнулась під ним сланцева плита. Вона стояла на прузі, ледь-ледь нахилившись. Чімі своєчасно встиг кинутись вперед і осідлати інший камінь, який також стояв на прузі. У цю мить задня брила звалилась і поповзла до підніжжя скелі. Розвиваючи швидкість, вона, мов велетенський таран, збивала по дорозі виступи і вапнякові плити. Над скелею лунав оглушливий тріск і гуркіт. Біля підніжжя зметнулась угору величезна хмара землі, пилу і дрібного щебеню. Від струсу повітря задрижали і почали обламуватись інші карнизи і виступи у верхній частині скелі. Страшенний гуркіт знову струсонув повітря.

З вершини скелі з шумом і свистом котився обвал. Попереду обвалу, наче розвідники, стрибали по виступах, мов по східцях, маленькі камінці. За ними мчали більші камені, купа щебеню, землі й мокрої глини. Серед вихорів куряви ця лавина, руйнуючи перепони, ринула до гребеня. За мить вона грізно прогуркотіла по тій частині скелі, де тільки що повз Чімі. З далеких кряжів шугнули з криком і писком перелякані чайки і метнулись в море.

Чімі стояв на кам'яному виступі, припавши грудьми і щокою до гранітної стіни. Він ледве встиг врятуватися від обвалу, стрибнувши на виступ. Коли гуркіт ущух і курява уляглась, він глянув на скелю і, побачивши оголені шари породи, знову пожвавішав і повеселів.

Коли центральна частина скелі-підкови була оглянута, Чімі пробрався по виступу до місця спуску, кинув униз торбину і молоток і почав повільно сповзати до підніжжя скелі. В одному місці, де гребінь був майже вертикальний, руки Чімі несподівано сковзнули, і він покотився вниз. Відкинувшись назад, він щосили притискався спиною до гребеня, намагаючись загальмувати своїм тілом рух, але, втративши рівновагу, з'їхав убік і повис над безоднею, розгойдуючись у повітрі, як маятник. Гострі камені виступу впивались йому в долоні. Зціпивши зуби, він висів, намацуючи носками торбазів точку опори.

Щоразу, коли Чімі хотів піднятися на гребінь, ноги його зривалися. Від думки, що він ось-ось полетить у прірву, в Чімі боляче стискалося серце. Ще яких дві-три секунди — і руки, не витримавши вантажу, одірвуться від плечей. Але Чімі не здавався. Втративши надію підтягнутись, він почав обережно спускатися по гребеню, як по мотузку, перехоплюючись руками. Він пересувався так повільно, що навіть не вірив, що рухається.

Нарешті Чімі досягнув підніжжя скелі. Він знесилено опустився на камінь і заплакав. Він сидів і висмоктував кров з подряпаних і порізаних долонь. Ноги його трусилися, тіло здригалось від нервового збудження та знесилення. Але водночас Чімі пишався собою і радів, бо праця його не пропала марно. Він висипав з торбини все, що було в ній, і усміхнувся: зібрано багато різноманітних порід. Незабаром ці німі свідки розкажуть вченим-геологам про скарби, заховані від людей. Це радувало Чімі і надавало йому сил.

Аж тепер він відчув, як хочеться їсти. О! Чімі зараз добре попоїсть. Смачний сніданок приготувала йому бабуся Гатле. Чімі бачив, як вона поклала в рюкзак два здоровенних шматки смаженої оленини, хліб, банку згущених вершків і ще щось, загорнуте в газету.

Чімі склав у торбину зразки порід, взяв молоток і пішов до берега. Він перебрався через яр, розмитий весняною річечкою, зійшов на пагорб, що відділяв берег від скелі, і завмер на місці: далеко в морі він побачив свою байдарку на крижині. Під час припливу її зіштовхнуло з берега натиском криги, що підійшла з півночі, а з відпливом винесло у море. Чімі у відчаї бігав по берегу, дивлячись, як зникає човен, де лежали його харчі і гвинтівка.

Байдарка давно вже загубилася серед крижин, а Чімі все ще не міг отямитись. Що робити? Може, піти на протилежний бік острова, звідки видно було за протокою селище, назбирати на березі дров, трісок і розпалити багаття, щоб подати жителям стійбища сигнал про своє нещастя? Але хіба доберешся туди без човна! Ця кам'яна підкова глибоко врізається кінцями в море і тримає його, Чімі, як звіра капкан.

Образа і злість охопили Чімі. Він посварився на чорну скелю:

— Ось тобі, ось!.. Чімі не боїться… Чуєш, чуєш?

«Чш… чш… Гугу-уу!» — глухо покотилося луною.

З вершини скелі злетіли налякані жовтодзьобі чайки і пискливо заголосили, кружляючи над кряжами:

«Чиімі, чиімі!»

Чімі смішно стало, що чайки називають його по імені. Він зняв малахай і привітно помахав пернатим друзям. І від того, що він, Чімі, був не один зараз на цьому голому безлюдному острові, на душі в нього стало легко й радісно. От тільки б поїсти!..

Шукаючи якоїсь їжі, Чімі блукав по берегу, але крім порожніх черепашок, нічого не траплялось. Нарешті йому пощастило знайти у листі морської капусти два морських бички.

Сутеніло. У морі, як і раніш, плавала крига, від тертя крижин стояв протяжний скрип, схожий на скрип нарт.

Після заходу сонця вітер посвіжів, він дув з півночі — гострий, різкий, і з кожною хвилиною дужчав. Крижані поля ожили, заворушилися, зашурхотіли. Чімі стомився і знесилився. Хотілося лягти на землю відпочити. Але голод і біль у подряпаних і розпухлих долонях дошкуляли ще дужче. Тремтячи від холоду, хлопець почав шукати місце, де можна було б заховатися від вітру. Він примощувався за прибережним камінням, за купинами, за виступами скелі, ховався в яру — вітер скрізь знаходив його і проймав до кісток. Щоб зігрітися, Чімі назбирав викинутих прибоєм трісок, вийняв сірники, заховані в кисеті з тюленячого пузиря, і розпалив багаття. Вітер, що розгулявся в цей час, миттю розкидав усе багаття. Раптом Чімі окрилила щаслива думка. Він згадав про печеру у правому крилі скелі-підкови. Сутінки заважали що-небудь розгледіти всередині печери. Чімі обережно проліз у напівкруглий отвір і мало не впав, спіткнувшись у темряві об камінь. Запаливши сірник, він роздивився. У цьому просторому сховищі, мов навмисне створеному природою для людини, Чімі відчув затишок і спокій. Ні холодний пронизливий вітер, ні пекучий подих моря не почувалися тут. Тільки гуркіт від крижин відлунював під кам'яним склепінням. Під ногами був м'який грунт — дрібний, трохи вогкий пісок. Чімі намацав біля стіни зручне місце, насунув на голову хутряний капюшон кухлянки і згорнувся калачиком. Чімі задрімав. Раптом йому почулося, ніби хтось насмішкувато хихикнув на вухо: «Хи, хи! Дурний суслик! Де ж твій човен, га? От і сиди тепер без човна, голодний, в цій кам'яній конурі. І ніхто до тебе не прийде. Ніхто! Хіба що тільки білий ведмідь випадково загляне сюди, щоб відлежатись у негоду… Може, навіть і зараз він спить десь поблизу…»

Чімі відчув, як на голові відстовбурчився малахай, і зразу стало моторошно. Хвилин з п'ять він вдивлявся у чорну порожняву, напружуючи зір. Йому почулось, ніби в протилежному кутку хтось натужно дихає. Всі м'язи його тіла напружились і завмерли. Проте довгого напруження втомлений організм витримати не міг. М'язи поступово слабшали, а думка притуплялася. Важкий подих, почутий ним, ставав все протяжнішим, глухішим і, нарешті, перетворився в одноманітний гул, що йшов з моря…

Проснувся Чімі від гучного тріску й гуркоту. Вискочивши з печери, він побачив, що море кипить, стогне, гримить. Вітер притискував крижані поля до скелястого острова, вони таранили скелі і з тріском розламувались на безліч брил. Вітер із свистом кидався всередині кам’яної підкови і, не знаходячи виходу, вихором рвався в небо, підхоплюючи кучугури піску та дрібного гравію. Ранок тільки загорявся. Над Чорним Островом ще висів густий, передранковий морок. По низькому небу безперервним потоком линули на південь кошлаті хмари.

Чімі повернувся в своє сховище. Заснути він більше не міг. Голод мучив його, тисло до нудоти під серцем. Нещадно лаяв він себе за те, що не відтягнув далі від води човен і не взяв з нього рушницю та харчі. А тепер доведеться, можливо, і померти з голоду… Похмурі думки Чімі намагався подолати. Він тішив себе надією, що відійде крига і колгоспний вельбот обов'язково вирушить на моржевий промисел і пройде повз Чорний Острів. Він вирішив завчасно заготовити дрова, щоб, коли з'явиться вельбот, запалити сигнальний вогонь. Вибираючи зручне місце для складу палива, Чімі несподівано побачив на піску свіжі відбитки ведмежих лап. Вони вели з печери до виходу. За розміром слідів можна було гадати, що звірові не більш як півтора-два роки. Очевидно, хижак заходив сюди зовсім недавно. А чи не ночував він тут?! Від цієї думки у Чімі до горла підкотився клубок. Денне світло вузьким білим пучком пронизувало печеру. У далекому кутку виднілась широка тріщина. В одному із закутків сховища Чімі натрапив на купу кісток. Тут валялись обгризені ласти морського звіра, висохлі нутрощі, клапті тюленячої шкури. Чімі не раз чув від мисливців, що вед-меді-підлітки, залишившись без своєї матері, часом бояться зустрічі віч-на-віч із старими ведмедями, бо ті їх часто кривдять, і ховаються де-небудь в потайному місці, поки подужчають і наберуться сил. Можливо, і тут такий випадок? Але це не радувало Чімі. Кожної хвилини міг повернутися господар житла і по-своєму розправитися з непроханим гостем.

Найближчі два дні Чімі майже не спав. Вночі він часто прокидався, боячись приходу ведмедя, і схоплювався, щоб розпалити згасаюче багаття. У тривожному хвилюванні і страху минуло ще два дні. Хижак не з'являвся. Чімі зовсім змучився і знесилився. За цей час він майже нічого не їв. Він збирав морські водорості, маленьких рачків-креветок, колючих зелених їжачків, викинутих штормом. Це ще дужче збільшувало голод. Від нудоти й болю в шлунку у Чімі потьмарювалось в очах і паморочилася голова. Він, мов п'яний, ходив по берегу, хитаючись від виснаження. Коли посилювався голод, Чімі знову брався за недоїдки, які залишив ведмідь.