Чтение онлайн

Роботи вистачало на цілий рік. Тільки місце було ще глухе, не обжите. Ні з ким поговорити, порадитися. Щоправда, Дулепін мав радіоприймач, але хотілося поговорити з живою людиною. А де вона? Навкруги тундра, горби, сотні озер та море. Рідко хто заходив до Тимофія, особливо довгої полярної ночі. Та й улітку гостей бувало небагато. Хіба що заверне іноді звіробійна шхуна, щоб запастись прісною водою, чи ботик, що потрапив у шторм, заскочить сюди відстоятись у гирлі річки. Навіть судна, які з вантажем йшли на Схід, і ті обминали прямий шлях через протоку. Остерігаючись підводного каміння — валунів, вони круто розверталися біля мису і міняли курс.

— Ех ви, швабри, боїтесь? — гукне, бувало, Тимофій навздогін суднам, махне з досади рукою і піде в хатину.

Зате Тимофій безмежно радів, коли приїжджав до нього на літні канікули шістнадцятирічний племінник Андрійко. Тимофій не знав тоді, як і розважити гостя. Вчив його стріляти гусей на льоту, ходив з ним у тундру шукати свіжі песцеві нори. А коли в норах появлялись щенята, вони носили їм підгодівлю.

Андрійкові подобалась дядькова професія; Особливо захоплювало його полювання на великих морських звірів. Попливуть човном до мису і дивляться, чи не появиться де-небудь вусата голова. Доводилось іноді і страху зазнати. Морське мисливство — справа нелегка, а часто і небезпечна. Все може трапитись. Ледь загаєшся — і не збудешся лиха.

Одного разу пораненого моржа понесло вздовж протоки морською течією на підводне каміння — валуни. А в таких місцях під час припливу і відпливу завжди вир шаленіє, крутить…

Не встигли мисливці опам'ятатись, як їхнього човна втягнуло потоком між валунів, закружляло і перекинуло. Добре, що Тимофій та Андрійко — чудові плавці, і берег близько, а то потрапили б акулам на обід. Та й то, як кажуть, просто пощастило їм, випадково не загинули.

Оті валуни Тимофієві — як сіль в оці. Ні кораблям, ні човнам повз них не пройти.

— Бодай вам, осоружним, усе зле! — лаяв Тимофій валуни.

Зовсім несподівано наприкінці літа в протоку зайшло гідрографічне судно і кинуло якір навпроти Тимофієвої зимівлі.

У цей час Дулепін стояв у човні, навантаженому кілками. З ним був і племінник. Час від часу Андрійко подавав дядькові кілки, а той важкою березовою кувалдою забивав їх у дно річки. Вони будували пліт через річку.

Ця немудра споруда нагадувала собою стіну з півметровими проходами між кілками. Посередині плоту були ворота. Коли йшла риба, в ці ворота спускалась сіть, а її бокові крила натягувались і вертикально притискались до стінки плоту. Стінка, звичайно, не повністю перегороджувала дорогу рибі. В прибережній частині річки залишалась невеличка прогалина, і через неї чимало гольця заходило на зиму в озеро.

Помітивши на рейді судно, Тимофій припинив роботу.

На судні вже тріскотіли лебідки, скрипіли підйомні стріли, грюкали кришки трюмів. Згодом матроси спустили за борт моторний вельбот з карбасами. Почалося вивантаження.

Години через дві на березі громадились дерев'яні балки, товсті колоди, бруси, дошки. Поруч лежали ломи, залізні скоби, болти й білі балони. Осторонь від них стояв у спеціальній упаковці ящик вибухівки з написом: «Надзвичайно небезпечно!»

Ці ящики відразу ж забрав швидкохідний катер і помчав з ними в протоку. Разом із звичайним вантажем судно привезло Дулепіну з факторії продукти: борошно, масло, цукор; з колгоспу — тару, порожні бочки для засолу риби, а також невеличкий моторний човен.

Останній вельбот з кунгасом доставив на берег трактор-тягач з металевими саньми-волокушами. Тягач уже був на ходу. Ледве доторкнувшись до землі, він кілька разів чмихнув, кашлянув і загримів гусеницями. Весь будівельний матеріал почали перевозити трактором на мис.

Як тільки перевозка закінчилась, теслярі взялися будувати маяк. Вони робили на балках різні пази, виступи, вирізи. Потім балки ставили на кам'яний фундамент і скріплювали поперечинами. Для більшої стійкості поперечини прибивали не паралельно одна одній, а навхрест.

Маяк був схожий на зрізану піраміду, на вершині якої містилась площадка, обнесена невисоким дощаним бортиком. На площадці будівельники встановили спеціальну ацетиленову лампу-блимавку. Від лампи йшли до підніжжя маяка металеві трубки, по яких надходив з балонів світильний газ — ацетилен. Запалена лампа-блимавка не перестане світити, аж поки вигорить увесь газ.

Будівельні роботи були закінчені. Начальник по встановленню морських сигнальних вогнів — у форменому кашкеті з золотими ґудзиками — засвітив ацетиленову лампу. Всередині ліхтаря на маяку спалахнуло яскраве, сліпуче світло. У ту ж мить пролунав оглушливий вибух і тріск. Земля здригнулася, наче від болю. Десь під урвищем загуркотіло обвалене каміння…

Вибухи тривали хвилин п'ять. Вода у протоці кипіла, наче у казані. До неба злітали стовпи бризок, морські водорості, глина і величезні уламки розтрощеного підводного каміння. То висаджували у повітря валуни, що перетинали шлях кораблям.

Через кілька днів ділянку було очищено від залишків вибуху, перевірено глибини.

— Ну от і готово, — сказав начальник. — Валунів нема. Протоку очищено. Тепер, при світлі маяка, кораблі і вночі знайдуть її.

— А коли туман? — несподівано спитав Андрійко.

— Тоді інша справа, — розвів руками начальник і глянув на кмітливого хлопця. — Під час туману сигнали подаються сиреною На той рік тут також буде поставлено «туманну» станцію з компресорними установками для запуску сирен.

Начальник поправив кашкета.

— Тепер, товариші, — сказав він, — вдень і вночі кораблі будуть проходити через цю важливу протоку. Наш маяк повинен працювати безперебійно.

Начальник підійшов до Тимофія Дулепіна і попросив наглядати за маяком.

— Маяк цей тимчасовий, дерев'яний і зроблений нашвидкуруч, — пояснив він. — Всяке може трапитись. Зруйнує штормом споруду і розіб'є ліхтар — ось тобі і затримка транспорту. А ще гірше, якщо судно налетить у темряві на прибережну скелю і загине. Ти, Андрію, — усміхнувся начальник Андрійкові, — поки ще не поїхав до школи, також не забувай про маяк, особливо тоді, коли дядька немає. Ти вже, мабуть, комсомолець? От і чудово. Виходить, домовились.

… Наближалась осінь. Сонце скупо, неохоче дарувало людям своє тепло. Почали бешкетувати північні вітри. Часом випливали з-за обрію, наче лебеді, поодинокі крижини.

З кожним днем крижин ставало все більше й більше. Вони підходили до островів і одного разу, з'єднавшись у крижане поле, притислись до берегів, завмерли. Але протока, захищена островами, все ще була вільна від крижин. По ній безперервною низкою повзли каравани кораблів. Вони поспішали до кінця навігації доставити за призначенням свої вантажі.

Чекаючи, коли підійде риба, Тимофій та Андрійко частенько виходили на берег протоки і махали шапками караванам, що пропливали повз них. З кораблів також вітали зимівників, посилали їм у відповідь гудки.