Чтение онлайн

Єва стривожено його очікувала. По якомусь часі Адам повернувся.

– Ну, що?
– нетерпляче запитала Єва.

– Запах іде з моря, від води.

– А ті плями світяться?

– Ні, море темне.

Але Єва по голосу відчула, що він щось недоговорює.

– Ну... трохи світиться, - зізнався нарешті.
– Ніби вже згасає... Та ти спи, я посиджу біля багаття (насправді ж пляма світилася яскравіше і стала ширшою, і різкий незрозумілий запах ішов, як здавалося, від неї).
– А запах... У багатьох мікроорганізмів запах - то своєрідна хімічна мова, по ній свої пізнають своїх. Так що хай ті світлячки справляють свій шлюбний танок, а ти спи.

Запах почав слабшати, і вона невдовзі заснула. Адам же дрімав сидячи. У мозку проносились уривки якихось химерних снів. То йому здавалося, що він на Памірі, провалився у тріщину льодовика, то ніби на Марсі вони з Євою під куполом спостерігають за бурею, то раптом примарилось, що заговорив Чорний привид, і Адам дуже здивувався, що мовчун нарешті озвався.

“Адаме, - раптом сказав привид, - чого ти спиш? Хіба не чуєш, як пахне чебрець?..”

“Дивно, - подумав Адам.
– Чорний привид заговорив на Леонії, а чебрець пахнув на Землі, за околицею мого міста”.

“Адаме, проснися, - вимогливо сказав Чорний привид.
– Знову пахне чебрець...”

І тільки тут до Адама дійшло, що його хтось термосить за плечі.

– Чуєш?.. Запах знову різко посилився, - говорила Єва.
– Ніби десь щось горить.

– Це ті світлячки напахтіли на ціле море, - сказав Адам невдоволено, бо так і не вдалося йому цієї ночі виспатись.
– Зараз піду подивлюся, чого вони розпахтілися. У них сьогодні, мабуть, шлюбна ніч.

Біля печери запах був ще різкішим, і йшов він од води.

Адам потягнувся, бо затерпло тіло, повільно повернувся до моря і завмер. У передранковій млі, у морі, де була світла пляма, здіймалось якесь неясне і нечітке підвищення. Він придивився, і йому здалося, щд то стоїть... пароплав. І що той пароплав горить.

– Який пароплав?
– пробурмотів він.
– На безлюдній планеті не може бути пароплавів.

З моря, з води стелився дим. Це вже він бачив чітко. “Єві поки що говорити не буду”, - подумав Адам і здригнувся від її пронизливого крику:

– Адаме-е-е! У морі горить паропла-ав!!!

Того ранку Адам збирався встати раніше і зайнятися спорудженням нової плавильної печі, вже третьої. “З урахуванням конструктивних недоробок перших двох, а також ливарницького досвіду, набутого на попередніх печах”, - так він пояснював Єві свою задумку.

Єва дивувалась:

– І навіщо тобі стільки бронзи, коли в нас уже все є?

– Хочу виділити ще кращу бронзу. Якіснішу. І посуд кращий вилити, бо той, що є, якийсь... неоковирний. Та й зайві наконечники для стріл не завадять, у нас же мисливець росте.

Так вони гомоніли того ранку, коли він мав заходжуватись біля плавильної печі.

Згадавши про піч, Адам нарешті збагнув, що ж то за дивний запах усю ніч чувся з моря. Тепер йому стало ясно, що то був запах гарячого шлаку, запах доменної печі, коли вона готова випустити розплавлений метал.

Сіріло.

Ранок народжувався тривожним і загадковим.

В каламутній передранковій млі вже видно було високий стовп диму, приблизно в півтора кілометра від берега.

Різко пахло свіжим шлаком, розплавленою сіркою і гарячим металом. Те, що в пітьмі їм видалось палаючим пароплавом, було всього лиш клубами багряного диму. Він здіймався угору, до рідких застиглих хмар, і вони знизу теж ставали багряними.

У морі панувала зловісна тиша. Та тиша, яка буває перед чимось невідворотним. І вона гнітюче впливала на нерви.

Єві чомусь було холодно, вона тремтіла, як у лихоманці.

– Це формується у морі вулкан, - заспокоював її Адам.
– Планета молода, і вулканічна діяльність її ще не завершена. Взагалі, це здорово, що по сусідству з нами народжується вулкан.

– Не бачу ніякої радості від такого сусідства, - її зуби злегка цокотіли, і вона ніяк не могла збороти дрож у тілі.
– Невже вулкан для своєї появи на світ білий не міг вибрати собі іншого місця, як наша затишна бухта?

– Бачиш, навколо бухти багато базальту. Зрозуміло, що вона виникла колись при виверженні рідкого базальту. Тепер процес повторився, і, очевидно, посеред бухти незабаром з’явиться вулкан.

– А для нас це небезпечно?

– Поки що ні. Підводний вулкан прокльовується не ближче, як півтора кілометра від берега. А коли раптом припече, - Адам говорив спокійно і безтурботно посміхався, - то ми встигнемо втекти в гори чи на Великі Рівнини. Зараз же нам ніщо не загрожує, а спостерігати за появою такого сусіда мені, як геологу, цікаво.

Гомонячи, вони спустилися в бухту, і Єва забрела у воду. Зойкнула:

– Адаме, вода набагато тепліша проти звичайного!

Зненацька почулися легкі поштовхи, і з кокосових пальм загупали горіхи. Але поштовхи відразу ж стихли.

– Вулкан струшує нам горіхи, - весело сказав Адам.
– Давай зберемо, доки море не забрало їх собі.

Вони позбирали горіхи і переносили їх у печеру.

Час од часу чулися глухі поштовхи, наче хтось товкся під землею, шукав виходу на світ білий і ніяк не міг його знайти.

Коли, проснувшись, з печери вибіг Адамчик і глянув на море, то аж застрибав з радощів:

– Море горить, море горить!.. Я ще ніколи не бачив, як море горить!

Адам, посадивши сина на коліна, заходився йому розповідати про вулкани, як вони сплять та як пробуджуються, як народжуються нові, про внутрішню будову планети, про роль вулканізму в процесі формування планет.

І в цей час почувся сильний струс - стовп диму, попелу та каміння сягнув угору на кілька кілометрів. Каміння з виляском падало у воду і зовсім близько од берега. Від осередку виверження розходились кругові хвилі буро-зеленого кольору, тоді як море було небесно-голубим.

Усі троє завмерли.

– Чи не пора нам тікати звідси?
– висловила пропозицію Єва.

– Це ще тільки увертюра, вступ, - уточнив Адам.
– Цікавіше почнеться пізніше, може, вночі, а може, й завтра. А втекти ми завжди встигнемо.

Того дня стало ясно, що в морі, якраз напроти входу в бухту, народжується острів. Утворення суші відбувалося за рахунок виверження підводного вулкана. Через день новоявлений острів уже здіймався над хвилями метрів на десять, а стовпи диму і вогню над ним шугали аж за хмари.