Чтение онлайн

–  Про шо це ви спорите?
– побоюючись, що розмова може вщухнути, Микола Пилипович підкинув полінце у вогонь.

–  Під ігрока - з сімака, - проголосив господар, викладаючи на стіл сімку.
– Просто деякі парафіяни…

–  Несвідомі люди, - підказав парторг, забираючи тузом.

–  Люди грішні, - погодився священик.
– І вони у всьому бачать гріх, так, наче у дзеркало дивляться. Кажуть, що пам’ятник біля контори схожий на одну дівчину з хуторів, вона колись по комсомольській лінії… - Він хитро позирнув на парторга, але той уже заспокоївся і мовчки пішов з десятки.

–  Що ж це ви робите?
– обурився піп.

–  А у мене старшої нема.

–  Ну хто так грає!
– служитель культу ображено виклав на стіл короля, і Микола Пилипович забрав його тузом.

Розмова сама по собі зіскочила з цікавої теми. Чи то парторг заспокоївся і припинив вестися на провокації, а чи священик не хотів сваритися перед очі приїжджого, та ще й з інституту, але деякий час партнери зосереджено викладали карти на стіл по одній, супроводжуючи свої дії тільки вигуками:

–  Отакої!

–  А так?

–  Ну!

–  Давненько я не брав в руки карти.
– Майор узяв заплановані шість і ще одну. Радість від того, що підсадив попа вгору, затьмарювалася лише тим, що цікава розмова ущухла.

–  А ви що ж, з напарником своїм хіба не тренуєтесь?
– хитренько запитав парторг і одразу оголосив сім на хресті.

Панотець здивувався:

–  Так у нас є ще один напарник?

–  А, - Микола Пилипович безнадійно махнув рукою.
– Младший научний сотрудник. Він не по етому дєлу.

–  Лягаємо.
– Отець Штефан виклав на стіл карти.
– Якщо младший, то, певно, більше по дівчатах сотрудник.

Майор зосереджено кивнув. У парторга було сім козирів без дами.

–  Своячка.
– Зітхнув священик і заходився збирати карти.
– У нас в селі дівчата - таких у Києві не знайдеш. Ну, звичайно, хто розуміє.

Микола Пилипович хихотнув:

–  Він как раз розуміє. Молодой спеціаліст!

Тут парторг, що тільки-но записав собі у пулю чотири очки, несподівано підвівся:

–  Я відійду на хвилинку?

–  Куди це ви зібралися?
– не зрозумів отець Штефан.

Він глянув на годинника.

–  Та Леська там на танці пішла… щоб додому вчасно. Я гляну.

–  Діти - то наш хрест, - філософськи зауважив услід священик.
– Давайте ще наливочки?

–  Спаси…бі, - подякував Микола Пилипович.
– Я б, може, тоже проветрився?

–  А от вип’ємо і провітримось разом, - погодився гостинний господар та налив по повній чарці.

Микола Пилипович, що почав іще за обідом, тепер уже не відчував згубної дії алкоголю, а священика потрошку розвозило, і цим варто було скористатися.

Чоловіки вийшли на церковний ґанок, лишивши хазяйці порожній посуд. Надворі вже було темно, хоч оком світи. Звідкись доносило музику.

–  Це в нас у клубі, - пояснив господар.
– Вони тут недалечко. Добре, що тепер стали у залі танцювати, а то раніше надворі так кричали, що у мене дзвони гойдалися.

–  Як відьми, - ні сіло ні впало пожартував майор і з готовністю посміхнувся.

–  Точно.
– Отець Штефан сперся на невисокий паркан. За ним бовванів чорний силует дзвіниці.
– До речі, про відьом. Я як тільки починав служити, мене навчили, що треба на Великдень взяти клечальний кілочок у рукав… - Він гикнув, підтверджуючи, що наливочка не минула непоміченою.

«Спрацювало!» - зрадів Микола Пилипович успіху свого такого на перший погляд незграбного прийому, але оскільки не був дуже сильним у теології, вирішив скористатися паузою і уточнити деталі.

–  Простіть, а Великдень - це…

Священик з подивом озирнувся:

–  Великдень - це Великдень. Пасха.
– Він знову навіщось перехрестився непевною рукою.

–  А ви сказали, клечанний?

–  Клечальний, - виправив він столичного науковця.
– На Трійцю бачили, як дерева у церковному дворі саджають?

–  Бачив, - з готовністю збрехав той.

Як він міг щось бачити? Релігія була в іншому відділі, а якби майора хтось зустрів у церкві, то не тільки партквитка, і погонів би позбувся. Пасху він знав, на Пасху весь особовий склад виводили в очеплення, а Трійця - Бог її зна.

–  Так от, кілочком таким роблять заглиблення, а туди вже встромляють гілки.

–  Ага!
– зрозумів Микола Пилипович.
– І що?

–  Ну, і святять.

–  А відьми?

–  Відьми?
– здивувався священик.
– А, відьми! Відьми - це зовсім інша історія. Щоб побачити відьму, треба цей кілочок заховати до Великодня.

Він явно почав плутатися чи то під впливом свіжого повітря, чи, може, наливка брала своє.

–  Пасха, ето весной?

–  Авжеж, - він дивився, як на дурня, але не це було головним. Заради результату майор міг прикидатися дурнем скільки завгодно.

–  А Трійця ета когда?

–  Влітку.

Зрозуміло, тепер все складалося. Виходило - чекати майже рік.
– І що на Великдень?

–  Як це що? Всенощна!
– обурився невігластву свого співрозмовника отець Штефан.

–  Я маю в віду відьми і цей, кілочок, як його.

–  А!
– зрадів священик.
– Так вам теж цю історію розповіли?

Він таки добряче упився і періодично губив нитку розмови.

Майор взяв співрозмовника за рукав і спробував зазирнути в очі, наскільки дозволяла темрява. Там нічого побачити не вдалося. Але служитель культу несподівано сам продовжив почату розповідь:

–  Так отож. Треба взяти той кілочок і заховати в рукав. А як будуть виходити жінки з церкви, стати у дверях і кілочок з рукава виставити. То як буде іти відьма, у неї язик буде висунутий!
– Отець Штефан несподівано голосно розсміявся, так що луна пішла навкруги.
– Ви якось спробуйте - таке… таких побачите… - він явно заглибився у спогади і весело реготав.

Микола Пилипович намагався вкласти нову інформацію в голові: так, ключові слова - Трійця, клечальний кілок, Великдень, рукав… начебто все.
– І головне, - не вгавав піп.
– Головне, що чим більше виставляєш кілок з рукава, тим дальше у них висувається язик. Чесне слово!

Його сміх навіть заглушав музику, що лунала з клубу. Чорна дзвіниця осудливо дивилася на такі невчасні веселощі.

Отець Штефан раптом урвав сміх, неначе згадавши про щось інше.

–  А знаєте що!
– Він по-змовницькому нахилився до свого гостя.
– Я вам зараз про нашого парторга розповім, тобто про комерційного директора. Знаєте, як я його називаю? ПартТорг. А він сердиться!
– задоволено посміхнувся у бороду панотець.
– Але це не про те, це ближче якраз до вашого фаху. Тільки якщо присягнетесь нікому ні слова, га?