Чтение онлайн

прохолола і я тоді взула нові черевики суниці висипала у два горнятка а два порожніми

залишила і стою на порозі гостей виглядаю лице сонцеві підставляю бо сонце таке тепле і

суниці пахнуть на всю хату зранку прокинулась і дивуюся що таке мені наснилось і все

сміюся до себе що буває ж таке і так увесь день що тільки роблю то все сміюся до себе

тихенько тоді я вже сама жила бо як мені сімнадцять сповнилось мачуха вийшла заміж до

києва аж на шулявці стала жити то хата моя знов повеселіла і так я вже третій рік сама жила

питали мене часом чи не страшно мені жити в лісі самій чи не сумно ні сміюсь боятися мені

нічого бо я у лісі все знаю боятися лихої людини треба та від лихих людей Бог мене стеріг а

сумно в лісі мені ніколи не бувало того дня надвечір прийшов до мене Іван спитати чи хочу з

ним одружитися чи ні бо каже цілу ніч не спав і все про це думав і весь день невиспаний

ходжу то якби сьогодні не спитав то ще й другу ніч мабуть не заснув би я сказала що хочу то

вже цю ніч будеш спати собі спокійно він тоді повеселішав і каже що суниць мені приніс

збирав по дорозі як до мене йшов будемо тоді суниці їсти я сміюся думаю що мабуть ці

суниці мені й наснились які він сьогодні визбирав

трави коли в лісі дозрівають то він весь аж шумить дивується я коли йду траву збирати то

все мій кіт зі мною ходить теж трави нюхає і гризе листя тільки ми з котом різних трав

шукаємо бо є трава що може людину врятувати а є трава що може людину загубити то тих я

не чіпаю галочка як підросла то теж любила зі мною ходити братик-і-сест-ричка їй

подобались ті що цвітуть синім білим і жовтим і все вона питала чого вони так звуться бо

були собі братик і сестричка і як мами в них не стало батько привів мачуху додому а мачуха

їх незлюбила і з дому прогнала то пішли вони в ліс журячись і зацвіли там квітками щоб не

розлучатися як це не розлучатися питає галочка так щоб завжди удвох бути то ми з тобою

мамо теж не розлучимось бо ми все удвох ходимо

увечері виходжу на ґанок сяду і все мені передумається що у житті було день за днем

миготить перед очима і солодкого було і гіркого горя правда більше випало може так і треба

хоча може то ще й не більше того горя як у інших бо кожному своє горе перстеник твій і досі

у мене на пальці бачиш пальці у мене не змінились тонесенький бо був найдешевший

пам'ятаєш як ми гроші на нього шукали по всіх кишенях бо не вистачало та він мені

найдорожчий був тоді і дотепер дорогий хоч думаю собі що і персня мені не треба було і

нічого не треба щоб тебе пам'ятати бо я все пам'ятаю нічого не забула а туди до тебе то я вже

ні персня не братиму нічого не візьму там уже не знадобиться бо ми вже тоді розлучатись не

будемо

черевики всі стежки пам'ятають якими ходили вони пил із усіх доріг збирають навіть як його

пообтрушувати то він усе одно залишається у тріщинках на підошвах і вже людина не згадає

кудою вона ходила а черевики все пам'ятають все у собі збирають як чужі черевики взути то

це так ніби трохи чужим життям пожити тим що вже було я часом взуваю татові черевики як

він ляже подрімати і ходжу навколо хати далеко не заходжу бо незручно бо ж вони великі і з

ніг злітають і вже як довго походжу то починаю ніби його думками думати і кроки інші

робляться важчі вже якісь не мої тоді я лякаюсь і біжу до хати черевики у сінях залишу і тоді

мені легше робиться бо не можна чиїмось життям жити тільки своїм можна яблук мені дуже

часто хочеться я без яблук не могла би жити щороку яблук чекала тільки до яблучного Спаса

яблук їсти не можна треба уже після свячені навіть якщо й до церкви піти нема як то нічого

бо на Спаса Бог усі яблука на всіх яблунях посвятить ота роса що на яблуках на Спаса то

небесна вода то я щороку Спаса чекала щоб уже яблук наїстися дочка у мене теж яблучна

була тільки так швидко покотилось від мене моє яблучко червонобоке Бог свої яблука

забирає до себе коли хоче ми всі Божі яблука які котяться по всіх усюдах як виходить то

швидко то повільно то далеко то близько одні яблучка губляться інші розбиваються як із

самої верхівки падають то тих яблук мені завжди найбільше шкода було що вони побиті такі

і їм боляче ті яблука мені завжди найбільше смакували а ті що підгнилі то тих також було

жаль бо вони ніби гірші нікому до них діла немає то я і тих не викидала пообрізаю те що

надгниле потру то вже й мені начинка у пиріжки чи пирога яблучного спечу крихти як із

пирога лишаються то я їх не викидаю а пташкам висипаю за покійні душі ті яких уже ніхто

не пам'ятає а їм пам'ять потрібна то коли пташки крихти видзьобують душі тоді радіють

червонобокими яблуками я милуюся пообтираю покладу на підвіконня то вони у мене до

самих морозів на вікні лежать як сонця вже надворі похмуро сонце рідко коли вигляне а у

мене на вікні червоне сонце око тішить дивлюсь я на ті яблука думаю що наприкінці Бог усі

свої яблука в кошики позбирає і ті найкращі червонобокі і ті що побились як на землю

падали і ті підгнилі червою поточені всім місце знайдеться і ніяке яблучко не загубиться

яблука квашені найліпші вдаються із антонівок вони пізно стигнуть і солодшають тільки як

пожовтіють а то вони все кислі у нас квашені яблука цілу зиму стоять у сінях у дубовій діжці

бо в сінях наших холодно запускаю руку в діжку виймаю яблуко солома до нього

поналипала я її теж обсмокчу бо вона вся в тому соку який яблуко випускає і рука в мене теж

у солоді по лікоть іще довго яблуками пахне а сушені можуть бути які завгодно і з дичок

вони добрі я люблю собі насушити яблук на зиму а потім узвар варити беру торбу і йду до

своєї яблуні яблук я не зриваю беру тільки ті що на землі лежать а ті що на гілках висять тим

треба ще на дереві побути я їх не чіпаю а як назбираю повну торбу тоді сідаю з яблунькою

поговорити все їй порозказую я все їй жалілась як мачуха мені вже дуже допече яблунька